Розділ «II. МІФИ ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ»

Статус цього трибуналу визначався таким чином:

— Стаття 19. Трибунал не буде зв'язаний технічними правилами, що стосуються надання доказів. Він прийме та буде застосовувати, наскільки можливо, прискорену, а не формалістичну процедуру та прийме будь-який спосіб, який вважатиметься таким що має цінність для доказу.

— Стаття 21. Трибунал не буде вимагати, щоб були представлені докази фактів, відомих громадськості, а визнає їх доведеними. Він також вважає справжніми доказами документи і офіційні звіти урядів союзних країн.

Такий був юридичний монстр, рішення якого повинні бути канонізовані та вважатися критеріями недоторканної історичної істини відповідно до закону Гайсо-Фабіуса від 2 травня 1990 року.

Цей текст включений до закону про свободу преси 1981 року, стаття 24 біс, що говорить: "Після статті 24 закону від 29 липня 1981 року про свободу преси, включається стаття 24 біс у наступній редакції:

Стаття 24 біс. Той, хто буде заперечувати існування злочинів проти людяності, зафіксованих французьким або міжнародним судом, буде покараний тюремним ув'язненням від одного місяця до одного року та штрафом від 2000 до 300000 франків або тільки однією із цих двох кар".

Така процедура Нюрнберзького трибуналу викликала заперечення навіть в американських юристів найвищого рангу: у членів Верховного Суду.

Почнемо із судді Джексона, який був його головою. Англійський історик Девід Ірвінг, який визнав, що раніше неправильно його оцінював, свідчить:

"Шановні юристи в усьому світі соромилися нюрнберзької процедури. Безсумнівно, суддя Роберт Джексон, американський голова з боку обвинувачення, відчував такі ж почуття. Це випливає з його особистого щоденника, який я читав.

Я мав привілей отримати доступ до "Спогадів" судді Джексона в Бібліотеці Конгресу. Незабаром після того, як президент Трумен доручив Робертові Джексону керувати американськими суддями на процесі в Нюрнберзі (у травні 1945 року), стало відомо про американські плани атомних бомбардувань. Це погано в'язалося із завданням, дорученим Джексону: переслідувати від імені націй інших за такі ж дії. Джексон усвідомлював, що США мають намір зробити ще більший злочин" (33.9392 і 9394).

Посилаючись на книгу Альфкуса Томаса Мейсона про Харлана Фіске Стоуна "Стовп закону" (Харлан Фіск Стоун був головним суддею Верховного Суду США), адвокат Крісті цитував сторінку 715 цієї книги: лист Стоуна директорові журналу "Форчун", у якому не тільки дезавуюється подібна процедура, але говориться навіть, що мова йде про "лінчування на вищому рівні" (5.995–996), с.716.

Суддя Веннерстрем, член Верховного суду США, голова одного із трибуналів (23.5915/5916), був настільки обурений цією процедурою, що відмовився від призначення і повернувся до Америки, де він висловив свої заперечення через газету "Чикаго трибюн": 60 % осіб, що керували процесом, були жиди, перекладачі також.

"Що стосується головних обвинувачуваних, Хесса, Штрейхера, Поля (Höss, Streicher, Pohl), то їх катували" (23.5919).

Оскільки за статутом Нюрнберзького суду як докази приймалися будь-які заяви союзників, радянський звіт про Катинь, що обвинувачував німців в убивстві 11000 польських офіцерів, був прийнятий переможцями як справжній і беззаперечний доказ 8 серпня 1945 року.

Джерело: документ СРСР 54 у томі 39 Міжнародного військового трибуналу (с.290.32).

Радянський генеральний прокурор Руденко міг би сказати, що відповідно до статті 21 Статуту Нюрнберзького трибуналу цей звіт "не може бути оскаржений" (XV, с.300).

…13 квітня 1990 року міжнародна преса повідомила, що злочин у Катині зробили Берія і радянська влада. Професор Навілль із Женевського Університету зробив ексгумацію трупів і виявив у їхніх кишенях документи 1940 року, які показують, що страта була зроблена саме тоді, коли німецьких військ у Смоленську ще не було.

Щоб дотримуватися нашої теми "Засадничі міфи держави Ізраїль", ми більш уважно дослідимо одну з тих антиістин, які й зараз, через півстоліття, спричиняють найбільше спустошень у сучасному світі, а не тільки на Близькому Сході: "міф про 6 мільйонів знищених жидів" став догмою, яка виправдує і освячує (для чого й вживається саме слово "Голокост") будь-які дії держави Ізраїль у Палестині, на всьому Близькому Сході, в США, а з їхньою допомогою — у всій світовій політиці, ставлячи Ізраїль вище всіх міжнародних законів.

Нюрнберзький трибунал додав офіційний характер цій цифрі, що не перестає з тих пор бути основою для маніпуляцій громадською думкою в пресі, у літературі та кіно, навіть у шкільних підручниках.

Але ця цифра спирається лише на два свідчення - Хеттля і Вісліцені. Ось що заявив Хеттль: