Розділ «Частина друга Документи»

Йосиф Федак, 84-річний псаломщик, застрелений на цвинтарі; Ольга Покій, дочка Федака, застрелена разом з батьком; Катерина Павлик, сестра священика Павлика, останнього настоятеля Домбрувки, застрелена з Федаками. Марії Волошин завдали тортур, пізніше її вбив Маріан Каня. Польські бандити вбили Івана Дияка і його родину — батька, матір і двох синів. Микола Міля — застрелений; Микола Злоток — вбитий; вбита вся родина Йосифа Мартини; Мирослав Бенько — застрелений; М.Волошин, який мешкав на лівому березі Танви, вбитий разом з усією родиною (батько, мати й син); вбито також родину Степана Петришина (батько, мати і дві дочки). Катерину Пахліну вбито попри те, що чоловіком її був поляк, а два її сини брали участь у вбивствах українців. Станіслав Старонь — вбитий разом з дружиною; Іван Волошин — застрелений разом з дружиною; Мирослав Мартина — застрелений.

Мала Кужина

Жертвами у цьому селі були: Лев Ричко, Йосиф Мартина — тортуровані, Дмитро Пиріт з дружиною — багаторічний вчитель у Середній Кужині. Їх замучено у жахливий спосіб: завели до лісу, зняли з них шкіру і на ній повісили.

Шиперки

Першою жертвою польського терору в парафії Домбрувка був Іван Карп із села Шиперки. Його вбили, коли повертався із церкви. Чергові жертви — це Іван Мартин, Йосиф Ричко, Іван Млинарський, син Петра, Петро Млинарський, Іван Волошин, Іван Симбіда.

Всю інформацію про злочини польських бандитів у парафії Домбрувка зібрав Іван Млинарський на підставі заяв мешканців села Борки у парафії Домбрувка, а саме: Мирона, Костя і Йосифа Піскоровських та Франка й Івана Млинарських. В опрацюванні цих матеріалів брав участь професор Р.Чубатий.

Ярославщина і Засяння 1932–1947: Історично-мемуарний Збірник. — Нью-Йорк — Париж — Сідней — Торонто, 1986. — С. 621–622.

СИТУАЦІЯ У БІЛГОРАЙСЬКОМУ

До Українського Центрального Комітету у Кракові

НОТАТКА

На території Білгорайського повіту, а особливо у місцевостях, що найбільше виступають на захід, тобто у гмінах Верхній Потік, Крешів, Біща, життя українців стало нестерпним, і все через польські банди. Перші випадки грабунків спостерігались восени 1942 року і відтоді все більше посилювались. З грудня минулого року не було жодної ночі, щоб не пограбували одного або навіть кільканадцять українців (поляків не грабують, хіба за наказом). Жодний українець літньої ночі не спить ні в хаті, ані на власному обійсті, тільки десь у полі, на межі або в полукіпках або непомітно йде до сусіда-поляка. Влазить у солому або під чийсь дах, бо якщо бандити не знайдуть і не вб'ють на місці, не поб'ють до нестями, то заберуть до лісу, де катують, поки не сконає. Опис радянських знущань блідий у порівнянні з тим, що робиться тут, під наглядом влади.

Ось короткий перелік тих, хто загинув протягом останнього року від куль (бо список пограбованих нині важко встановити).

1. Шевала Антін, довірена особа, вчитель з села Кульно, вбитий бандитами під час нічного нападу.

2. Мостовський Микола, село Кульно, вбитий польськими бандитами.

3. Левицький Дмитро, псаломщик з Дольних Липин, руки зв'язані дротом, розпоротий живіт.

4. Священик Кадій Олександр, 70 років, забраний вночі з церкви польськими бандитами і до цього часу не знайдений. Церкву в Липинах усередині поруйновано.

5. Волошини Адам і Микола, селяни, забрано до лісу, не повернулись.

6. Дружина Адама Бабія з Верхніх Липин, селянка, яку забрали до лісу, і вона не повернулась.

7. Палико Андрій вбитий у лісі.

8. Перестінко Дмитро з Верхнього Потоку, не був свідомим українцем, вбитий у лісі з причини наявності української кенкарти.