Розділ «Частина друга Документи»

(Скорочений виклад)

У 1931 р. було 350 тисяч. На схід вивезено 50 тисяч. Кілька тисяч втекло за Буг. Приблизно 1000 ув'язнили або вбили німці. За 16 місяців на роботи вивезено 25 тисяч. У 1943 р. українці замордували понад 15 тисяч, кільканадцять тисяч втекло за Буг. Приблизно 50 тисяч німці забрали на роботи. Вибуло 180 тисяч, залишилося 170 тисяч.

СЛ КС PZPR, zesp. 2201/10, sygn. 202/1-35, s. 15.

ВКАЗІВКИ ДО ДИСКУСІЇ НАД ПРОБЛЕМОЮ МЕНШОСТІ

(Витяг)

С. 90: Українська меншість.

Русин для поляка є передовсім хамом, який б'є свою дружину, сором'язливим і приємним, дотепним і улесливим, коли не може дати виходу своїй ненависті до ляхів, яких у глибині свого єства вважає народом панів, що завжди кривдять. Виявом цієї ненависті перед війною були саботажні підпали фільварків, а під час нинішньої війни — вбивства поляків, масштабів яких ми досі не усвідомлюємо, за що відповідальною в значній мірі є «українська» художня література, що оспівує гайдамаччину, тобто вбивства і грабування, ґвалтування і підпали, які вважаються справедливою відповіддю за підпорядкування анархічних, примітивних варварів у рамки сірої щоденної продуктивної праці. (…)

СА КС PZPR, zesp. 2400/8., sygn. 203/XV-46.

48. — Перестаю вслід з наказом № 432.

Додаток. 10. VIII. [1943 р.] /-/42.

ЗАГРОЗА ВИНИЩЕННЯ

Ситуація на Волині і Червенській Землі.

Причини, наслідки, вказівки

Серйозність ситуації на Волині й у Східній Малопольщі закликає сміливо дивитись у вічі реальності, становище описувати відверто, без приховувань та ілюзій, а також отримувати висновки і результати незалежно від того, чи нам це приємно, чи ні. Детальні повідомлення з Волині дають належну і ясну картину кривавих подій, які розгортаються на цій землі. На Червенській Землі ситуація є грізною, хоча випадки вбивств і нападів на поляків наразі є епізодичними. Множаться погрози й ознаки української підготовки до широкої акції проти поляків, усе частіше виявляється глуха ненависть до нас. Польське населення очікує за цих умов від свого керівництва поради й ефективної допомоги. Щоб рекомендації на нинішній час мали реальну вартість, слід виходити з реальної оцінки дійсності. Подаючи нижче таку оцінку, зазначаємо, що тут не йдеться про формулювання українського питання в цілому. Тут також нема визначення українських цілей і прагнень, ні їх політичної оцінки. Зате метою є реальне подання конкретних українських прагнень до знищення польського суспільства на Східних Землях. Це прагнення є традиційним і постійним. Але залежно від обставин воно переходить періоди посилення і заспокоєння. Зараз воно увійшло в період максимального посилення.

ПРИЧИНИ:

1) В інстинктах українських мас живе старе гасло: «Лях, жид і собака — то віра однака». У парі з цим гаслом йде така ж традиційна неприборкана жага грабувати.

2) На землях, які належать до Польщі, руські маси від моменту виникнення українського руху виховувались у ненависті до всього, що є польське. Цю ненависть прищеплювали українські групи, які перебували під впливом як Німеччини, так і Радянської Росії. Групи першого роду становлять тут, на Червенській Землі, значну більшість, але не варто забувати, що завжди існували тут також групи, дружні до Радянської Росії. А нагадати треба, бо ця дружба тривала без перерви до 1933 р. і наступні майже 2 роки, від серпня 1939 р. до 22 червня 1941 р. Обидва ті культи зливались в один потужніший культ: культ ненависті проти Польщі. Треба нагадати, що українці того, що називається політичною орієнтацією в розумінні чесного опертя своїх прагнень на інтереси якоїсь іншої держави, не знають, ні до укладання політичних договорів тривалого характеру, ні до їх дотримання не здатні, бо знають тільки або некритичне захоплення, або невгамовну ненависть.

3) У вересні 1939 р. як внаслідок ненависті до Польщі, так і через тогочасний домінуючий культ Німеччини українські маси наважились на ворожі виступи і проти Польської Держави, і проти польськості. Такі виступи антидержавної спрямованості, як напади на менші військові підрозділи, вбивства поліцейських на службі, знищення мостів, важливих для передислокації військ, відомі, однак менш відомою є обставина, що українці мали намір знищення польського суспільства. Але швидкий перебіг подій, поява радянських військ і відступ Німеччини з уже зайнятих територій Волині і

Східної Малопольщі стерли з пам'яті цю спрямованість українських намірів. Після вступу німецьких військ українці були певний час дезорієнтовані, але недовго, бо незабаром перейшли до ролі ентузіастів радянської агресії. Це перестрибування їм полегшили дві обставини. Першою з них було те, що росіяни надали своєму походу через східні землі характеру, ворожого до польської державності, а вже це було для українців достатнім заохоченням стати на бік загарбника. Другою вирішальною обставиною, що спонукала українців допомагати східному окупантові у знищенні проявів польського державницького життя, була та, що він виступав як союзник Німеччини і спільник у справі нового поділу Польщі. Українцям це здавалося геніальною комбінацією, що можна було поєднати культ Німеччини з культом Росії і ненавистю до польськості. До того приєдналась і третя обставина: українці є новаторами і любителями актуальної сили. Завжди вони прагнуть запрягтись у віз тієї актуальної сили, сподіваючись від неї толерантності для своїх інстинктів вбивств і грабежів. Але вже на самому початку українці потрапили у незручне становище. Культ гітлерівської Німеччини склався таким чином, що протягом кількох років вони розвивали тільки у своїх мріях повернення до традиційного гасла: «Бий ляха і жида!» Чи то внаслідок втрати орієнтирів через швидкий перебіг подій, чи з помилкового розрахунку, що Радянська Росія, йдучи на дружбу з Німеччиною Гітлера, прийняла також його ідеологію, але українці, влаштовуючи у момент входження радянських військ вбивства і грабежі поляків у кількох місцевостях (головним чином на Поділлі), знищили кільканадцять родин євреїв. Це викликало реакцію влади. «Націоналістичні» вбивства були засуджені, а винні суворо покарані. Радянська відозва, яка забороняла «націоналістичну боротьбу», як приклад наводила вбивства єврейських родин в особливо жорстокий спосіб. Крім того, українці не врахували, що у Радянській Росії після 20 років революції вбивство стало одержавленим. Радянська держава вважає це своєю монополією і не терпить у цій галузі конкурентів. Особливо вона не терпить вбивств, здійснених в ім'я іншої, ніж у радянській державі, ідеології.

4) У міру продовження радянської окупації серед українців культ радянської Росії зменшувався, зате зростав і набирав розмаху культ Німеччини, бо виявилося, що ці дві держави стали на шлях протиборства. В головах українців діяли тут відома їхня непослідовність і захоплення актуальною могутністю, а такою була німецька могутність, яка після капітуляції Франції досягла своєї вершини. Цим пояснюється, що українці активно допомогли німцям під час 10-денних боїв, які точилися на території Східної Малопольщі й Волині від моменту початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 р. Тим разом українці також мали намір після входження німецьких військ вдатися до масових вбивств євреїв і поляків. Ці наміри вдалось реалізувати у великому масштабі. Липень 1941 р. — місяць українського правління під егідою німецької військової влади — був одночасно місяцем масштабних вбивств поляків і євреїв. У Львові, крім вбивства 22 професорів вищих навчальних закладів (частково разом з родинами — всього приблизно 40 осіб), українці у співпраці з німецькою жандармерією половину ув'язнили, а інших вбили, приблизно 100 польських академіків. Це лише у самому Львові. У кожному місті чи містечку німці розстріляли від кільканадцяти до кількох десятків поляків, на яких українці вказали як на мнимих комуністів, що нібито співпрацювали з радянською владою. По селах в одних місцевостях поляків убивали (Бучацький, Чортківський повіти), а в інших тільки відбулись масові побиття. Щодо вбивств євреїв, то тут українці проявили себе в усій красі і певним чином стали зразком для своїх німецьких майстрів, бо треба пам'ятати, що до цього часу, жахливо переслідуючи євреїв, німці не застосовували вбивств задля повного винищення. Однак якщо у цей час вбивства поляків не набрали запланованих українцями обсягів, то це сталося через суперечність гасел, які тоді зіштовхнулись. Німецьке гасло звучало: «бити євреїв і комуністів», тоді як українське: «бити поляків і євреїв». Попри всю свою ненависть до поляків німці швидко виявили, що ці два гасла зовсім не збігаються. Німці з'ясували, що українці більше співпрацювали з радянською владою і що серед українців значно більше комуністів, а серед поляків їх майже не було. Серед убитих у тюрмах відступаючими більшовиками було дуже багато поляків, що українці намагались приховати, але цього вони не змогли зробити. За цих умов до повного задоволення української ненависті до польськості дійти не могло.