Розділ «Частина друга Документи»

З цих міркувань, підтримуючи з повним усвідомленням і почуттям відповідальності заклик залишатись на місцях, ми, Окружний Представник Польського Уряду, Командувач Південно-Східних Збройних Сил і Польська Рада Південно-Східних Земель Речі Посполитої Польщі, яка консолідувала всі польські політичні організації, об'єднані на демократичній платформі навколо урядової цивільної влади і Армії Крайової, чинимо це не тільки з огляду на польський державний інтерес, що вимагає безумовного існування на Південно-Східних Землях Речі Посполитої Польщі якомога численнішого польського елементу, який би своїм існуванням засвідчив нерозривний зв'язок цих земель з Річчю Посполитою Польщею, а й з розуміння істотних життєвих інтересів усього населення.

Тут, на цих землях, більше ніж будь-де, ми всі є бійцями, першим обов'язком яких є стояти непоступливо. Передовсім це стосується чоловіків, яким ні на хвилину не можна забувати, що війна триває, і мобілізація з вересня 1939 р. зобов'язує їх і надалі як не у формально-правовому аспекті, то в моральному. Закликаємо до послуху і дисципліни, звертаючись у першу чергу до тих, хто з огляду на виконувані у суспільстві функції повинен бути за приклад. Широкі маси, пов'язані зі своїми установами праці, залишаться у своїй більшості на місці, організувавши життя своє і своїх родин відповідно до вимог моменту, зосереджуючись у більших міських і сільських осередках в разі загрози українського гітлеризму. Органи Уряду і Армія Крайова докладають безперервно зусиль, щоб у рамках своїх можливостей допомогти польському населенню Південно-Східних Земель Речі Посполитої Польщі перебути найважчий кінцевий період війни.

Але вимагаємо від суспільства не тільки послуху щодо наших розпоряджень, але й активного ставлення до подій і найвищої активної солідарності без огляду на соціальні, майнові чи політичні відмінності. Хто діє самостійно, сам позбавляє себе такої потужної підтримки, яку може надати солідарне й організоване суспільство. Сміливо дивимось у майбутнє. Перемога є певною, і близький момент, коли відновиться вільна демократична Польща. До цього, очікуваного нами, моменту мусимо вистояти у незламній і героїчній поставі.

Командир Південно-Східних Окружний Представник Збройних Сил у Краю Польського Уряду на Південно-Східних Землях

Польська Рада Південно-Східних Земель Речі Посполитої Польщі

Травень 1944 р.

CA КС PZPR, zesp. 2267/2, sygn. 202/III/127.

(Весна 1944 р.)

[ЗВИНУВАЧЕННЯ ЛОНДОНСЬКОГО УРЯДУ ПОЛЬЩІ]

[Зазначено від руки: «Надіслано зі Львова»]

Ці слова з'явилися в дуже гарячий час, коли східний фронт наближався до львівських рогаток і поширилися жахливі вбивства, грабунки і пожежі з боку українських банд.

Ледве перестали надходити жахливі вісті про страшні дні Волині, як те саме почала переживати Східна Малопольща. Волинь! Це слово пов'язане тепер не тільки з нещастям, яке спіткало тамтешнє населення, але й компрометацію Польщі на Волині, або швидше, може, її офіційних діячів, які вважали за вершину злої думки і політичної волі спокійно спостерігати з Варшави, як під боком безкарно впень вирізали земляків, як чи не одним засобом порятунку від загрози самому біологічному існуванню польського населення цього нещасного краю був масовий виїзд до Рейху на роботи. Палючий сором відчуває кожен поляк при згадці глупоти чи недбальства керівництва Підпільної Польщі, яка змогла за кілька років списати багато тонн підпільної преси, але не змогла вчинити опір анархії, організованій бандитськими елементами.

Східну Малопольщу чекає подібна доля, оскільки процеси, які тут спостерігаються, набирають такої ж форми, як і на Волині, тому виникає побоювання, що польське населення цього краю так само буде вирізане впень. Але є і певна відмінність. Тут, у Східній Малопольщі є якась влада Підпільної Польщі і якісь представники уряду, якісь командири Армії Крайової, є організовані люди, є кошти. Про це знає місцева польська громада, може, має про весь цей апарат занадто високу думку, занадто добре уявлення. Але тим гірше. Сьогодні, коли вже цілі польські села починають горіти, а їхнє населення підставляє голову під ніж ворога, дивимось на це не тільки з безсильним розпачем, але і гіркотою та претензіями на адресу тієї влади Підпільної Польщі, маємо не тільки почуття великого нещастя, але й повну свідомість вини урядових чинників, що, як виявилось, не доростають до складності становища і не мають почуття обов'язків і відповідальності.

Ще перед війною польське населення було вражене політикою, яку проводила Польська Держава на цій території стосовно українського населення. Урядова політика, що суперечила інтересам польської^) населення, дуже підірвала перед війною в болісний спосіб довіру до Польщі серед широких верств польського населення. Виникає небезпека, що нині воно втратить віру в Польщу до кінця, відчуваючи себе виданим на наругу своєму ворогові без будь-якого розуміння і підтримки з боку компетентних діячів. Бо ж не є такою допомогою, на яку належить сподіватись, рубрика пожертвувань на цю мету, друкована підпільною пресою. Коли людина дивиться на ці рубрики, то не може втриматись від обурення, що нічого іншого не вдасться здобути, бо це є не чим іншим, як звичайним викручуванням сіна з трудної ситуації. Вже нині тутешня польська громада неодноразово, а в майбутньому напевно історія звинуватить у пролитій на Волині крові і тій, яка має пролитись у нас у Східній Малопольщі, не тільки банду «різунів», не тільки українську повстанську армію, але й офіційних діячів, як львівських, так і варшавських. Ті будуть винні у вбивствах, пожежах і грабунках, але ці, останні, діячі будуть винні у зволіканнях, неспроможності протистояти злочинам. Бо злочином є не тільки вбивати, але й залишати у момент загрози життю когось, щодо кого взяв обов'язок турбуватись про його життя… Польський народ цих земель робить відповідальними за своє нещастя не тільки ворогів, але й польських офіційних діячів. Пролита польська кров і та, що має пролитись, впаде також на правлячі голови, чиїм обов'язком є не допустити пролиття цієї крові. Такою є позиція тутешнього польського суспільства.

Громадська думка тутешнього польського суспільства щодо ставлення польського народу до української меншості вже цілком одностайна. І не можна уявити собі, щоб ця думка була помилковою. Неможливо помислити, щоб ця думка людей тут, на місці, найкраще поінформованих, причому людей усіх верств, усіх класів і суспільних станів, усіх професій і майже всіх ідейних напрямків, могла припуститися такої загальної помилки. І просто смішно, коли бачимо, як деякі осередки, розташовані далеко від тутешньої місцевості, про її ситуацію слабко або помилково поінформовані, виставляють претензії щодо вирішення долі людей тих земель, причому всупереч інтересам польського народу цих земель, виходячи з настанови, ніби вони мають найкраще політичне розуміння тих справ. У той час, коли в тутешньому польському суспільстві нема так званих угодовців, за дуже нечисленних винятків, центральні діячі, офіційні, а за ними офіційні локальні діячі далі дотримуються тієї нещасної так званої угодовської політики, яка насправді політикою не є і на таку назву зовсім не заслуговує.

Угодовство є нездатністю зрозуміти, що вороже нам українське середовище проголосило польському народові боротьбу до загину, що ми, польський народ, повинні нав'язану нам боротьбу прийняти, провести і виграти, бо тільки наша перемога може привести до нормалізації відносин на цих землях. Угодовство — це нездатність до зусиль, яких вимагає боротьба, пасивне очікування нещастя, роззброєння перед ворогом і стимулювання таким чином зухвальства і зажерливості ворога. Угодовство — це прагнення миру за будь-яку ціну без огляду на честь і добро власної держави і народу, а насправді пряма дорога до війни і поразки. Угодовство — це гідний співчуття наслідок відсутності національного характеру, а одночасно причина просто вже фізичного ослаблення і розм'якшення. Угодовство є не чим іншим, як організованим боягузтвом і брехнею. Це піднесений до значення державних інтересів злочин зради.

Такою є думка тутешнього польського суспільства щодо так званої угодовської політики. Усе тутешнє польське суспільство визнає прямо протилежну ідею боротьби, єдину справжню польську політику цих земель. Польське суспільство переконане, що коли ворог проголосив боротьбу, то єдиною відповіддю є боротьба і перемога!

Така позиція тутешнього польського суспільства виявляється і в організаціях Підпільної Польщі. Але, на жаль, не знаходить повного відображення, бо лише організаційні низи, які залишаються у постійному і живому контакті з рештою суспільства, мають такі самі, як і суспільство, переконання. Натомість організаційні верхи, місцеві офіційні діячі, зв'язані з офіційними центральними діячами, залишаються, на жаль, глухими до голосів, які йдуть знизу, і надалі проводять політику, одноголосно засуджену всім тутешнім польським суспільством, тобто політику угодовства. Так звана угодовська політика стосовно української меншості диктує офіційним діячам тактику утримання від усякої протидії шаленому терору українських банд.

Причина такої стриманої тактики офіційних діячів може бути подвійною: або доктринерство, або безсилля.

Отже, спочатку про той цвях доктринерства, що сидить у деяких мізках. Якась побудова незалежної України, якесь відлуння і гасла «за нашу і вашу свободу», якісь мрії про знаходження в Україні союзника проти Москви. А насправді все це давно вже дискредитоване, бо одне є певним у світлі найновіших подій, а власне, що якби сьогодні мала постати незалежна Україна, то тільки після повного винищення польськості у Східній Малопольщі. І це була б занадто висока ціна за реалізацію доктрини.