Розділ «Частина друга Репресії Другої Речі Посполитої»

Віце-голова окружного ТНО Єжи Каласєвич

Начальник суспільно-політичного відділу УВВ, магістр Тадеуш Нижанковський.

Волинський воєвода, дякуючи сенаторам і депутатам, а також президії Окружної ради Табору народного об'єднання за участь у зборах, підкреслює, що метою є ознайомлення польської парламентської групи з новою програмою державної політики на Волині. Промовець характеризує різницю між воєводствами Східної Малопольщі і Волинню. Доходить до розділів і коротко визначає принципові характеристики загарбницької політики аж до світової війни. Вираженням австрійської політики у колишній Галичині, яка спиралась на знамените «divide et ітрега», було створення окремого українського руху, ворожого до поляків, виразом російської політики була винищувальна діяльність відносно поляків і русинів та русифікація волинського населення. Описав справу унії, яка у Східній Малопольщі перетворилась на греко-католицьку церкву, а на Волині була знищена на користь православ'я. Війна змінила обличчя обох країв. Давньоруський рух у Східній Малопольщі знищено, німецька політика почала реалізувати давно існуючий план Великої України. Націоналістичні течії у Східній Малопольщі довели до збройної сутички з Польщею. Договір маршалка Пілсудського з Петлюрою встановив кордони Польщі по лінії Збруча і вздовж нинішньої лінії кордону, констатуючи, що на захід від неї простягаються, безсумнівно, польські території. Після закінчення війни український рух у Східній Малопольщі формувався надзвичайно негативно відносно Польщі, проявом чого був бойкот виборів у 1922 році. Цей рух намагався опанувати і Волинь. Акція закінчилась пацифікацією, на Волині — сильним польським контрударом, який витіснив малопольські впливи з Волині. На Волині почала діяти програма 1929 року, яка випливала з договору Пілсудський-Петлюра. Ця програма виникла у період демолібералізму, після якого настала переоцінка понять у всьому світі, що триває до цього часу. Та переоцінка понять у нас почалась ще за життя великого Маршалка, прикладом чого є відмова Польщі від Договору щодо меншостей. Програма 1929 року створена вже після того, як минуло 9 років від підписаного під час війни договору 1920 року, який діяв дуже недовго і тому не міг створити вирішального впливу на українське суспільство.

Нова програма державної політики на Волині використовує з програми 1929 року те, що в ній було добре, відкидаючи те, що не витримало випробування часом. Нова програма виходить з глибокого значення Волині для Польщі, а також з військової точки зору, про що свідчать операції на цій території військ князя Понятовського і Костюшка, ген. Дверницького, повстанців 1863 року, а за останній час ген. Брусілова і групи польського походу на Київ.

Після короткого викладення винищувальної політики СРСР відносно населення Радянської України воєвода оголосив «Програмні тези державної політики на Волині», головні цілі якої — це активізація польської стихії, принципи співжиття польського населення з непольським і якнайміцніше сполучення Волині з рештою Польщі. Нова програма, поглиблюючи відокремлення Волині від Східної Малопольщі, беручи за основу нижче національне і цивілізаційне самоусвідомлення руського населення на Волині, велику економічну і оборонну цінність Волині та перевагу тут польської культури, не є програмою винищення, а хоче повернути позиції, втрачені внаслідок русифікаторської політики. Воєвода питає, яке ставлення до основ програми державної політики у нинішніх парламентаріїв, і просить їх виразно визначити, хто буде співпрацювати у реалізації нової програми і на кого він не може розраховувати у цій праці.

Почергово слово брали:

Депутат, магістр Вненк, який висловив повне задоволення щодо оголошеної програми і підкреслив необхідність застосування у її реалізації вдалих методів.

Депутат Карліковський, підтримуючи без застережень оголошену програму, підкреслив необхідність економічного зв'язку польського населення з русинським і натиску на Православну Церкву, щоб вона з'єднувала своїх вірних з Польщею. Промовець просив якнайкраще відбирати чиновників, звертаючи увагу на їхнє ставлення до населення.

Сенатор Гедройць стверджує, що під новою програмою польська парламентська група підписується двома руками. Тези були оголошені у винятково сприятливій обстановці, а польське населення почало відчувати себе господарем на цій землі. Але потреба у засобах і людях є велика. Про гроші й численних ксьондзів повинні дбати всі. Римо-католицькі храми, забрані загарбницькими урядами, повинні бути повернені. Пан воєвода вдало розпочав польську політику, викликаючи до себе все більшу довіру, тому і виконання програми — промовець у це вірить — буде вдалим.

Депутат Шишко-Богуш каже, що депутати від Волині підсвідомо вже порушували у Сеймі певні справи, які відповідають новій програмі, що є єдино слушною, і її можна реалізувати.

Депутат Хмєлінський називає нову програму польською програмою. Звертає увагу на необхідність визнання всіма інстанціями на Волині принципів-засад цієї програми, як і ідеї ТНО. Говорить про недоліки у вихованні, яке мусить спиратись на християнські ідеали. Стверджує, що повинні знайтись гроші на виконання нової програми, а особливо сума 1/2 мільйона на побудову костелів і парафій.

Ксьондз сенатор Носалевський підтримує програму пана воєводи. Говорить про необхідність широкого ознайомлення з ним усіх чиновників на Волині. Роздумує над вибором методів, спрямованих на реалізацію плану.

Сенатор Пуласький каже, що програма 1929 року вже у 1933 році була неактуальною з огляду на події у міжнародному житті. Нема застережень щодо нової програми, яка вважається доброю і єдиною за нинішнього укладу відносин у Європі і Польщі. Промовець завжди відкидав українізацію церкви, тому з радістю приймає цей розділ програми. Просить підбирати добрі методи для реалізації програми.

Депутат Янковський каже, що підсвідомо висловив з трибуни сейму кількома днями раніше погляди, викладені у тезах. Прагне, щоб ця програма була політикою уряду, а не пов'язаною лише з особою воєводи. Якщо навіть колись зміниться воєвода, нехай залишиться програма, яка повинна бути постійним фактором і не може бути предметом гри у суспільстві. Промовець висловлює своє позитивне ставлення до програми і обіцяє познайомити з програмою всю 3-мільйонну вчительську армію, якою він керує в союзі польських учителів. Нарешті він говорить про ставлення до українських депутатів, заявляючи, що як польський депутат має право і прагне бути представником також українського населення.

Голова окружної Ради ТНО Левицький повністю погоджується з новою програмою, провідні думки якої він уже порушував ще рік тому у своєму листі від 8.1.1938 р., спрямованому до Головного правління Товариства Східних земель.

Пан воєвода Гауке-Новак дякує за одностайну позицію і готовність до співпраці. Говорить про методи праці та ієрархії проблем. Заступивши на посаду Волинського воєводи, розпочав працю із забезпечення міцних основ спокою і порядку Це питання було вирішене за тісної співпраці прокуратури і суду і не повинно більше повторюватись. Наступною працею є польська ділянка, де зусилля має бути швидким, але спокійним і ґрунтовним. Тобто вміла організація праці при уникненні подразнень повинна принести результати. Відносно цього населення мусить бути збережена справедливість у діях, яку воно дуже добре відчуває. Воєвода надає великого значення належному ставленню адміністрації до населення, тому хотілось би мати добірний склад службовців.

Проблема Православної Церкви розрахована на тривалий час. Після призупинення її українізації повинна наступити деполітизація костелу, а потім його повільна полонізація. У зв'язку з браком різних засобів до одночасного наступу на всіх напрямках промовець бачить необхідність наступу на певних ділянках, а захисту на інших. Потрібні нові ксьондзи, і тут уже є певні досягнення, але треба докладати зусилля набагато більші. Торкнувшись пропаганди, воєвода підкреслює необхідність об'єднання польських часописів, які видаються у Луцьку, і відповідної преси руською мовою. У справі виховання підкреслює, що це буде врегульовано паном міністром справ релігійних віросповідань і публічної освіти в дусі введення системи християнського виховання.

На завершення стверджує, що про проблему Великої України можна говорити в Києві або у Варшаві, але не на Волині, де не можна творити українського П'ємонту.

Воєвода з великим задоволенням приймає запевнення депутатів і сенаторів і просить їх, щоб захотіли ознайомитися з новою програмою, представленою різними суспільними групами. Сам бере на себе обов'язок безпосереднього ознайомлення з програмою керівників влади і голів громадських організацій на рівні воєвод.

На цьому збори оголошуються закінченими.