Розділ «Донецько-Криворізька Республіка — ілюзії і практика національного нігілізму [9]»

Отже, не варто спрощувати підходи до складної, багатофакторної проблеми, зводити її до дій однієї якоїсь сили. Звісно, головну роль тут відіграли більшовики.

Ідея утворення Донецько-криворізької Республіки викристалізувалася з позиції більшовиків Лівобережжя, що після Лютневої революції відстоювали тези про принципову відмінність Донецького і Криворізького басейнів від господарських засад останньої території України, про проблематичність входження Донкривбасу до складу України, про необхідність з’ясування цього питання шляхом референдуму432. Восени 1917 р., після того як Центральна Рада оголосила себе вищою владою в Україні, а всупереч цьому посилився процес встановлення влади Рад на місцях, особливо в промислових, пролетарських центрах, ідея вичленення Донкривбасу одержала нові імпульси і поступово стала переводитись в практичну площину.

Як відомо, більшовики Південно-Західного краю у листопаді 1917 р. висунули пропозицію скликати Всеукраїнський з’їзд Рад для розв’язання найнагальніших проблем тогочасного життя.

4 листопада 1917 р. об’єднане засідання київських Ради робітничих і Ради солдатських депутатів на ініціативу фракцій РСДРП(б) висловилось за скликання Всеукраїнського з’їзду Рад, який мав створити центральний орган Радянської влади в Україні433. Цю ідею підтримали багато інших Рад434.

Одночасно обласний комітет РСДРП(б) Південно-Західного краю, який першим зрозумів необхідність консолідації сил більшовиків у всеукраїнському масштабі, виступив з ініціативою скликання всеукраїнського з’їзду більшовицьких організацій, щоб утворити керівний партійний центр більшовиків України. Якби ця ініціатива була підтримана Донецько-Криворізьким обкомом партії і особисто Ф. Сергєєвим (Артемом) як членом ЦК РСДРП(б), то такий центр, очевидно, вдалось би утворити вже в грудні 1917 р.435 Але цього не сталося. На Обласний (Крайовий) з’їзд РСДРП(б), що відбувся в Києві 3–5 грудня, приїхали делегати від більшовицьких організацій Південно-Західного краю, Південно-Західного фронту, Катеринослава і Єлисаветграда. В той час, коли в Києві засідав Обласний (Крайовий) з’їзд РСДРП(б), в Харкові делегати збиралися на свою окрему обласну партійну конференцію. Проігнорувавши з’їзд у Києві, конференція визнала за необхідне «скликати в найближчому майбутньому з’їзд партійних організацій ДонецькоКриворізького басейну і Південно-Західного краю», але не для організаційного об’єднання, а лише «з метою вироблення спільного плану агітації і боротьби»436.

Отже, відмовившись від участі у всеукраїнському партійному з’їзді, керівні працівники Донецько-Криворізької обласної партійної організації в питаннях партійного будівництва виявили явний сепаратизм, що визначив їх позицію і в сфері державного будівництва. Вони зайняли двоїсту позицію щодо Всеукраїнського з’їзду Рад: з одного боку, на ряді засідань підтримали ідею скликання Всеукраїнського з’їзду Рад, виділили свого представника до Організаційного бюро з підготовки з’їзду, сприяли обранню делегатів на з’їзд, з іншого боку — одночасно в Харківській міській і Донецько-Криворізькій обласній Радах робітничих і солдатських депутатів обговорювали ідею створення обласної ДонецькоКриворізької Радянської Республіки.

Виступаючи 17 листопада 1917 р. на пленумі обласного комітету Рад Донецького і Криворізького басейнів при обговоренні українського питання, Ф. Сергєєв (Артем) підтримав меншовика Рубінштейна і есера Голубовського, висловився за свободу самовизначення областей і народів, проти «анексування» їх Центральною Радою. Він пропонував «створити незалежну від київського центру самоврядну автономну Донецьку область і добиватися для неї всієї влади Рад». На пропозицію Артема пленум схвалив постанову: «Розгорнути широку агітацію за залишення всього Донецько-Криворізького басейну з Харковом у складі Російської республіки з віднесенням цієї території до особливої, єдиної адміністративно-самоврядної області»437.

Ця ідея відображена і в резолюції загальних зборів Харківської Ради, схваленій 24 листопада. Донецький і Криворізький басейни розглядалися в ній як область, що не входить до складу України438. 22 листопада її також включили в резолюцію загальних зборів робітників і службовців Харківського вузла Південних залізниць, схвалену на доповідь Ф. Сергєєва (Артема)439.

За прикладом останнього, виконуючи постанову пленуму обласного комітету Рад, діяли й інші більшовики Харкова. Виступаючи 29 листопада в думі, член більшовицької фракції Е. Лугановський говорив, що Харківська губернія і Донбас є територією, яка не входить в Україну, віднесення їх до України «в економічному відношенні дуже згубно, бо цим самим створюється розчленування Донецького басейну»440.

Так було покладено практичний початок кампанії за виділення з України Донецько-Криворізької області в окрему адміністративну одиницю. В грудні 1917 р. проблему мав вирішити III з’їзд Рад Донецько-Криворізької області при обговоренні питання про обласну організацію.

Намір організувати «обласну» республіку протиставлявся Народній Республіці, що кваліфікувалася більшовиками буржуазною державою. Однак на той час розгорнулась досить інтенсивна боротьба за утворення Української Радянської республіки. З переїздом до Харкова делегатів з’їзду Рад, що залишили Київ, Ф. Сергєєв (Артем) та інші організатори обласного форуму Рад змушені були піднятися вище своїх обласницьких (регіоналістських) прагнень і погодитися на спільне проведення Всеукраїнського з’їзду Рад. Форум, як відомо, проголосив Україну Республікою Рад, заявив про повалення влади Центральної Ради, встановлення федеративних зв’язків Радянської України з Радянською Росією, обрав Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) Рад, а останній виділив зі свого складу Народний Секретаріат — перший Радянський уряд України. Третину обраного на з’їзді ЦВК Рад становили представники Рад Донецько-Криворізької області, а кілька з них, у тому числі Ф. Сергєєв (Артем) також увійшли до складу Народного Секретаріату.

Проте всупереч цим рішенням І Всеукраїнський з’їзд Рад за наполяганням делегатів від Донецько-Криворізького району обговорив питання «Про Донецько-криворізький басейн». У резолюції з цього питання сказано: «Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих і солдатських депутатів протестує проти злочинної імперіалістичної політики керівників козацької та української буржуазних республік, які намагаються поділити між собою Донецький басейн і буде добиватися єдності Донецького басейну в межах Радянської Республіки»441.

Проект резолюції, очевидно, готувався до III з’їзду Рад Донецько-Криворізької області і згодом був лише відповідно відредагований: так резолюція не дуже вдало маскувала поняття «Російська республіка» словами «Радянська республіка».

Невдовзі події підтвердили прагнення Ф. Сергєєва (Артема) та деяких інших працівників Донецько-Криворізької області відособитися від ЦВК Рад України і Народного Секретаріату. Значна частина членів ЦВК Рад від Харкова та області не відвідувала його засідань. Як видно з протоколів і ЦВК, Ф. Сергєєв (Артем) також не був присутнім на жодному з цих засідань. 16 грудня 1917 р. на засіданні ЦВК Рад він був одноголосно призначений членом Радянського уряду України — народним секретарем з торгівлі і промисловості442. Але не приступив до виконання своїх обов’язків, не підготував і не підписав жодного державного документа, ігнорував засідання Народного Секретаріату. В зв’язку з цим ЦВК Рад України на засіданні 30 грудня змушений був покласти виконання обов’язків народного секретаря з торгівлі та промисловості з сумісництвом на народного секретаря праці М. Скрипника.

Ставлення Ф. Сергєєва (Артема) і його найближчого оточення до працівників ЦВК Рад і Народного Секретаріату під час їх перебування у Харкові не завжди було товариським і навіть лояльним. Державним установам не відвели приміщення для роботи, а під житло для працівників апарату виділена колишня в’язниця. Коли ж Радянський уряд України за допомогою загону червоногвардійців конфіскував приміщення редакції та друкарні ліберальної газети «Южный край», це викликало обурення бюро обласного комітету РСДРП(б), яке 16 грудня 1917 р. спеціально обговорило питання про ставлення до ЦВК Рад України443. Тоді ж це питання було обговорене на засіданні Харківського комітету РСДРП(б). А 20 грудня цей комітет доручив М. Рухимовичу звернутися до обласного комітету партії з запитом про заходи, які вжиті для здійснення автономії Донецького і Криворізького басейнів444. У зв’язку з такими настроями взаємини між ЦВК Рад України та Харківською міською і Донецько-Криворізькою обласною Радами 23 грудня були обговорені на засіданні Харківської Ради і 28 грудня — на нараді активних працівників Харківської організації РСДРП(б)445.

Нарада визнала, що загальну політичну лінію визначає ЦВК Рад України, а місцеві органи Радянської влади повинні допомагати йому в роботі. Але резолюція наради була опублікована в «Донецком пролетарии» лише 9 січня 1918 р., тоді як 30 грудня 1917 р. газета опублікувала статтю В. Філова (К. Тушина) «ЦВК Рад України і Обласний комітет Донецького і Криворізького басейнів». У цій статті, посилаючись на автономію Донецького і Криворізького басейнів, автор всіляко виправдовував прагнення обласного комітету Рад зноситися безпосередньо з ВЦВК і РНК Радянської Росії, обходячи ЦВК Рад України і Народний Секретаріат.

1 січня 1918 р. відбулось чергове засідання Харківської загальноміської конференції РСДРП(б), в роботі якого взяли участь представники загальноміського і обласного комітетів партії, райкомів, більшовицьких фракцій ЦВК Рад України, міської і обласної Рад робітничих і солдатських депутатів. Обговоривши питання про ставлення до ЦВК Рад України, засідання визнало його вищим органом центральної Радянської влади в Україні, зобов’язавши міську і обласну Ради керуватися директивами ЦВК Рад України і Народного Секретаріату446.

Однак після цього ті працівники, які домагалися утворення Донецько-Криворізької Республіки, не облишили своїх намірів. Зважаючи на настрої Ф. Сергєєва (Артема), його однодумців, маючи інформацію про їх наміри, народний секретар В. Затонський 24 січня 1918 розвернувся з телеграмою до члена ЦК партії, наркома в справах національностей Й. Сталіна, в якій просив його вплинути через ЦК РСДРП(б) на Ф. Сергеєва (Артема) і обком партії Донецького і Криворізького басейнів, щоб не допустити «проведення автономії Донецького басейну»447. Як відреагував Сталін на це звернення, невідомо.

27–30 січня 1918 р. відбувся IV обласний з’їзд Рад робітничих і солдатських депутатів. На з’їзді були присутні 74 делегати з правом вирішального голосу (48 більшовиків, 19 — есерів, 5 — меньшовиків, 2 — безпартійних)448.

В порядок денний внесено питання: 1) Поточний момент; 2) Економічна політика в Донецькому басейні; 3) Обласна організація. Останній пункт, власне, точніше було б найменувати «організація області»449. Доповідь з цього питання зробив С. Васильченко. Основні її тези, за газетою «Донецкий пролетарий», зводились до наступного: «В міру зміцнення радянської влади на місцях, федерації Російської Соціалістичної Республіки будуть будуватися не за національною ознакою, а за особливостями національно-господарського побуту.