Розділ «Виступ Полуботківців у 1917 р (Спроба хронікально-документальної реконструкції події) [5]»

Також встановлено, що діяльну участь у русі полуботківців взяли колишні поліцейські чини. Так, 7 липня на Єврейському базарі був затриманий і доставлений в управління Бульварного району колишній городовий Д. Гладенький, який прослужив 4 роки в поліції. У нього вилучили прохідне посвідчення, підписане командиром полку ім. Б. Хмельницького прапорщиком Романенком. Під час обшуку на квартирі у Д. Гладенького знайдено значну кількість зброї286.

Підраховані і жертви. Крім згаданого солдата богданівського полку, інші були теж випадковими: чиновник карно-пошукового відділення Войцехівський (побитий під час самосуду); завідуючий дільницею Подольського району Феткевич (поранений невідомим пострілом у спину з револьвера); двірник з М.-Житомирської вулиці (вбитий автомобілем полуботківців)287.

В ніч на 7 липня в деяких місцях сталися ексцеси. Так, група полуботківців здійснила набіг на селище Пуща-Водиця. Було влаштовано трус дач і вилучено знайдену зброю.

7 липня з Житомира «з поїздки по округу» повернувся командуючий КВО полковник К. Оберучев288 і надав діям по ліквідації конфлікту в Києві більшої рішучості, жорсткості. На його настрій, очевидно, вплинув і факт погрому власного помешкання. Коли делегація полуботківців, обрана напередодні в Грушках, направилась до Педагогічного музею для переговорів з Центральною Радою, то частина її була заарештована, решта дісталася до місця, подолавши значні труднощі і спізнившись в результаті на 2 години. Заарештовані члени делегації теж були доставлені до Центральної Ради представником міліції через кілька годин і звільнені лише після посвідчення членів Центральної Ради.

Під час переговорів між делегацією полуботківців і членами Ради та секретаріату делегати вели себе значно поміркованіше, аніж у попередні дні. Основним домаганням було послати їх на фронт єдиним полком. Погоджувалися навіть не формуватись остаточно в Києві, а «щоб лише принципіально визнати їх полком». Аргументувалось це тим, що полк розкидають по різних частинах, де над ними можливі знущання через вчинені бешкети.

Для цього просили Генеральний секретаріат ще раз звернутись до російського уряду за дозволом.

Залишення зброї настійно не домагались, а на тому, щоб полк звався іменем гетьмана Полуботка, і зовсім не настоювали, бо, як самі визнавали, «після всього того, що сталось, сама ця назва буде викликати неприхильне ставлення до полку».

У скоєному полуботківці не визнавали своєї вини, доводячи, що вони лише провели демонстрацію без людських жертв, а якщо такі і були, то сталося це через тих, хто на них нападав.

Кримінальних злочинців та непевних осіб полуботківці охоче погодились видати, оскільки самі не хотіли, щоб ті були серед них, і як тільки буде дана згода йти на фронт полком, то на другий же день вони виступлять, не чекаючи технічного оснащення289.

Переговори ці уже наближалися до кінця, коли на нараду приїхав генерал Л. Кондратович, що керував штабом на Сирці, створеним для роззброєння повстанців (там же перебували командир полку ім. Б. Хмельницького Ю. Капкан і член Українського Генерального військового комітету В. Поплавко).

Л. Кондратович повідомив, що К. Оберучев дав розпорядження вжити найрішучіших заходів і силою примусити полуботківців іти на фронт.

На виконання цього розпорядження до Грушок послано військо з гарматами, зокрема кірасирів 2-го саперного батальйону і курсантів, підготовчої школи прапорщиків.

В. Винниченко і Л. Кондратович зараз же поїхали до Оберучева з проханням не застосовувати зброї, а зачекати до 10 годин ранку 8 липня, коли вони сподівались на відповідь з Петрограда. Така відстрочка, на їх думку, не пошкодить, бо і на другий день полуботківців можна буде так само втихомирити, визнавши їх полком, або примусивши силою скласти зброю.

Такого ж змісту телеграму В. Винниченко відразу ж направив по прямому проводі Тимчасовому уряду290.

К. Оберучев відмовився відмінити своє розпорядження, посилаючись на те, що спинити війська, які уже вирушили і незабаром будуть в Грушках, неможливо.

Після цієї звістки переговори були припинені і делегати-полуботківці, переконавшись, що Генеральний секретаріат нічого уже не зможе вдіяти, повернулися до Грушок, щоб запобігти можливій провокації та умовити полуботківців скласти зброю. Однак зазначили, що хоч вони не бажають кровопролиття, але не мають наміру здати зброю К. Оберучеву, а лише Центральній Раді291.

На двох автомобілях разом з делегацією полуботківців до Грушок поїхали від Генерального секретаріату І. Стешенко та Б. Мартос з метою, щоб до прибуття посланого К. Оберучевим війська умовити полуботківців скласти зброю не перед їхньою збройною силою, а перед моральним авторитетом Центральної Ради. Але там уже розпочалась стрілянина.

Різні джерела по-різному визначають ініціаторів сутичок. Та, очевидно, за тих обставин це вже було непринципово. Адже одна збройна сила йшла на іншу і тут найменший конфлікт відразу ж закінчувався застосуванням зброї. А в результаті вбито чотирьох солдатів-грушківців, поранено трьох кірасирів і двох курсантів292. Генеральним секретарям з великими труднощами вдалось вгамувати пристрасті. При цьому довелось ще раз посилати гінця до К. Оберучева (цим гінцем був Б. Мартос) і відмовити його від виконання наказу про арешт всіх офіцерів-полуботківців.

Врешті-решт в обстановці напруженого, та все ж спокою полуботківці надвечір стали здавати зброю солдатам полку ім. Б. Хмельницького293. Лише до «Арсеналу» було відправлено 14 возів, наповнених конфіскованою зброєю294.

Тим часом по місту стали поширюватись чутки про намір приєднатися до полуботківців більшовиків і солдатів 3-го авіапарку. Виконком Ради робітничих депутатів на прохання комітету РСДРП(б) у зверненні до населення запевнив, що будь-якої участі у повстанні полуботківців більшовики не брали, а, навпаки, разом з іншими партіями і організаціями вживали заходів до локалізації подій295.