Вже 10 квітня 1917 р. Київський комітет РСДРП прийняв резолюцію: «Вважаючи тези т. Леніна ще недостатньо обґрунтованими і розвинутими, Київськ. к-т утримується поки що від прийняття резолюції щодо тез, залишаючи їх у межах дискусії»127.
Враховуючи прагнення однодумців Г. Пятакова затягнути, а то й зовсім зірвати обговорення «Квітневих тез», приховати їх зміст від рядових членів партії, М. Савельєв ознайомив з ленінським документом найчисельнішу в Києві Міську району партійну організацію (яка об’єднувала близько 1000 із загального числа 1500 членів партії). Збори більшовиків Міського району, обговоривши тези В. Леніна, схвалили їх більшістю голосів128.
Активно підтримала «Квітневі тези» революційна молодь Києва. Так, 9 квітня М. Савельєв виступив з повідомленням про «Квітневі тези» на зустрічі з ініціативною групою молодих робітників по створенню спілки соціал-демократичної робітничої молоді. Учасники зустрічі прийняли рішення заслухати аналогічну доповідь М. Савельєва на зборах робітничої і студентської молоді міста. Через два дні такі збори відбулися. По закінченню доповіді було вирішено надіслати вітальну телеграму В. Леніну. Молодь, зокрема Мальчиков, Лапідус, Мішухіна й інші, з великим ентузіазмом пропагували тези, виступали за їх визнання, боролись проти їх противників у комітеті й організації129.
З ініціативи М. Савельєва привезений ним варіант тез (із несуттєвими, викликаними, швидше за все, технічними причинами, скороченнями) був розмножений на гектографі й поширений у місті листівкою. Це був єдиний у країні передрук одного із перших варіантів твору В. Леніна. Цінність цього видання зростає у зв’язку з тим, що інших листівок із текстом «Квітневих тез» не виявлено (оригінал єдиного примірника листівки знаходиться на збереженні в Центральному державному архіві громадських об’єднань України, колишньому Партійному архіві Інституту історії партії при ЦК Компартії України — філіалу ІМЛ при ЦК КПРС — ф. 57, оп. 2, Д. 56а, л. І). Очевидно, листівка вийшла 10–12 квітня 1917 р. Пізніше вона, швидше за все, була б передрукована із «Правды». Даних про наклад листівки немає, хоч є відомості, що дійшли до наших днів зі спогадів учасників подій, зокрема Мальчикова (на жаль, свого часу вони не були записані, документально оформлені), за якими листівку видали у кількості 2 тис. примірників. Так, не зважаючи на маневри Г. Пятакова, зусиллями М.Савельєва з ленінським твором одержала можливість ознайомитися значна частина партійців ще до вирішального етапу його обговорення.
На цей момент до Києва надійшов і номер «Правды» від 7 квітня 1917 року, в якому була опублікована робота В. Леніна (в Києві у цей час одержували більш як 100 примірників органу ЦК РСДРП). Усе це не могло не відбитися на характері подальшої боротьби прибічників радикальнішої стратегії і тактики з прихильниками інших, поміркованіших поглядів.
На засіданні комітету 11 квітня було вирішено винести обговорення «Квітневих тез» на загальні збори 15 квітня. 13 квітня таке ж рішення було ухвалене щодо порядку денного наради більшовиків Південно-Західного краю, призначеної також на 15 квітня130.
Однак 14 квітня на засіданні комітету прибічники Г. Пятакова 7 голосами проти 4 провели рішення, в якому відзначалося, що комітет вважає ленінські тези «взагалі неприйнятними і залишається на своїй попередній платформі і резолюції про війну». Було відкинуто також пропозицію присутньої на засіданні О. Розмирович — представника Центрального Комітету — про те, щоб все-таки обговорити тези на загальних зборах організації.
Проведені 15 квітня загальні збори членів організації, заслухавши ленінські тези, доповідь М. Савельєва про Всеросійську нараду Рад і «Квітневі тези», а також резолюцію комітету від 14 квітня, ухвалили постанову: «Вважаючи питання, які підняті в тезах В. І. Леніна, дуже важливими і складними, загальні збори Київської організації РСДРП не знаходять можливим прийняти без детального обговорення певну резолюцію про своє ставлення до них, для чого призначають окремі збори найближчими ж днями». Збори вирішили також опублікувати тези В. Леніна в черговому номері газети «Голос социал-демократа»131. Слід відзначити, що Г. Пятаков, В. Бистрянський і М. Лебєдєв, які входили до складу «вузької редакційної колегії» і вирішували всі справи, пов’язані з веденням органу, не виконали постанови зборів, і тези так і не були надруковані в газеті. Більше того, прибічники Г. Пятакова домоглись того, що «Голос социал-демократа» перестав передруковувати статті з «Правды», а комітет прийняв рішення про скорочення обсягу публікацій у газеті щодо загальнотеоретичних питань132.
15–17 квітня в Києві відбулася окружна нарада більшовиків Південно-Західного краю. На ній були присутні делегати від більшовицьких організацій і груп: Київської, Волинської, Полтавської, Подільської, Чернігівської губерній, а також представник Гомельської групи більшовиків. У роботі наради взяли участь представники Бюро ЦК РСДРП О. Розмирович, М. Савельєв, І. Шварц. Нарада заслухала і детально обговорила доповіді про війну і про ставлення до Тимчасовго уряду. Співдоповідачем з обох питань виступав М. Савельєв, який виклав у ході виступів основні ідеї «Квітневих тез» В. Леніна. Нарада (на ній було обрано Окружний комітет на чолі з Є. Бош, до якого війшов і Г. Пятаков) схвалила резолюції в дусі ленінських постанов і висновків133.
Ухвали наради, попри деякі незначні теоретичні недоречності, свідчили про те, що переважна більшість членів партії організацій п’яти губерній схвалила ленінський стратегічний курс.
За цих умовах діяльність Г. Пятакова і його прибічників почала все наочніше набирати риси фракційності. 19 квітня на загальних партійних зборах (були присутні, щоправда, не більше як 300 із 1900 членів організації) комітет заявив про те, що складає свої повноваження. Але збори 221 голосом проти 6, при 22, які утримались, відхилили цю заяву134. Тоді, знову-таки з метою тиску на рядових членів організації, комітет дав згоду зберегти свої повноваження до кінця обговорення «Квітневих тез». При переході зборів до розгляду цього питання надійшла рішуча вимога «З’ясувати загальним зборам, з яких міркувань комітет виніс резолюцію, яка відхиляє тези». На підтримку тез виступили рядові більшовики.
Зокрема, солдат Петров вніс резолюцію зі схваленням «Квітневих тез» В. Леніна і вимогою «провести їх в життя»135. Д. Іткінд після всього згадувала: «Було страшно бурхливе засідання. Особливо протестувала молодь, очолювана тов. Мальчиковим і велика група Міського району136. Незадоволені таким поворотом подій, Г. Пятаков і його прибічники, під приводом затягування дебатів, домоглися рішення про перенесення обговорення питання на наступні збори, а потім практично саботували їх, заявивши від імені комітету про відмову від обговорення принципових політичних питань у зв’язку з тим, що тимчасово виконують функції керівного органа. Більшість членів комітету перешкодили проведенню чергових партійних зборів, якого вимагали члени організації і частина членів комітету137.
У такій обстановці більшість комітету вдалася до нових маневрів. Не рахуючись із волею і навіть рішучими протестами значного числа членів організації, вони домоглися на зборах 19 квітня переобрання делегата на УП партійну конференцію. Замість М. Савельєва делегатом була обрана Є. Бош.
На своєму засіданні 20 квітня комітет схвалив інструкцію для делегатів на конференцію, відповідно до якої делегатам від Київської організації було запропоновано керуватися платформою комітету138. Це рішення так і не було доведене до всієї партійної організації, більшість якої, як випливає з вищесказаного, не поділяла поглядів Г. Пятакова і його прибічників. Про це свідчить і рішуча підтримка поглядів вождя партії ініціативною групою молоді міста, яка надіслала 19 квітня В. Леніну телеграму: «Спілка молоді, — говорилося в ній, — гаряче вітає тов. Леніна як ідейного керівника революційного пролетаріату, як справжнього і стійкого борця проти гніту капіталу, за соціалізм і вітає в його особі революційних борців Інтернаціоналу»139.
22 квітня «Голос социал-демократа» надрукував на свої сторінках статтю «Похід буржуазії проти революційної соціал-демократії», яка свідчила про великий авторитет В. Леніна і висунутих ним лозунгів в партійних масах.
Ленінські ідеї завоювали загальнопартійне визнання. Це красномовно засвідчила VII (Квітнева) Всеросійська конференція РСДРП(б), у роботі якої взяло участь 17 посланців від 11 більшовицьких організацій України, що нараховували вже понад 8,5 тисяч членів партії. Переважна більшість делегатів від партійних організацій України, як і посланці інших регіонів країни, з перших же засідань активно підтримали ленінську позицію. За цих умов Г. Пятаков та інші делегати від Київської організації не зважились виступити проти загальнопартійної лінії. Г. Пятаков протиставив ленінським ідеям свої погляди лише з одного — національного питання.
Більшовицькі організації України в короткий час схвалили рішення конференції, наполегливо пропагували їх і приступили до мобілізації мас на їх виконання.
Поступово ставав на послідовно-ленінські позиції і Київський комітет РСДРП(б). Комітет заслухав повні звіти всіх делегатів конференції і представника ЦК РСДРП(б) М. Савельєва на спеціальному засіданні, яке відбулося 8 або 9 травня. Майоров і М. Савельєв відхилили спроби Г. Пятакова та його прибічників перекрутити інформацію про хід роботи конференції, применшити значення прийнятих рішень (у «Голосе социал-демократа» було опубліковано лише 2 резолюції, прийняті VII конференцією РСДРП(б) — про війну і з аграрного питання. Це було значно менше, ніж в інших більшовицьких виданнях України). Підводячи підсумок характеристиці найважливіших резолюцій конференції, М. Савельєв відзначив, що «під кінець (конференції. — В. С.) більшовизм вийшов оновленим, єдиним, як ніколи. Подальший розвиток більшовизму піде саме цією лінією»140.
Навіть ті з членів Київського комітету, які раніше займали антиленінські позиції, як, наприклад, Д. Іткінд, визнали, що після ознайомлення з результатами роботи Всеросійської конференції у комітеті виробляється «ясна лінія» з корінних питань революції141. Дедалі активніше починали боротися за ленінську політичну лінію Є. Бош, М. Майоров та інші керівні працівники Київської організації, які ще зовсім недавно підтримували Г. Пятакова. Протягом травня — червня більшовики Києва прийняли ряд рішень в дусі резолюцій Квітневої конференції.
У газеті «Голос социал-демократа» була надрукована стаття М. Зарніцина «Боротьба з господарською розрухою». Автор активно відстоював ленінську економічну платформу партії більшовиків. «Тепер, — відзначалося в статті, — революція створила в особі Рад. Роб. Солд. і селянських депутатів такі органи самодіяльності революційного народу, які з успіхом могли б здійснити контроль над суспільним виробництвом і розподілом продуктів. Тов. Ленін перший вказав на це відразу після приїзду до Росії у відомих своїх «тезах». 7 і 8-й тези проголошували:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди» автора Солдатенко В.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Наймасштабніша опозиція в РСДРП(б) курсу на соціалістичну революцію [4]“ на сторінці 3. Приємного читання.