сідала у смереках —
повітря йому відколисувала…
А вдосвіта
сходила на потоки,
носила його над водою —
дихання йому наспівувала…
Пригадавши давній вірш, у якому описаний факт із найранішої поетової біографії, можна почати інтерпретаційне розгортання Герасим'юкового міту, побудованого на двох основних опозиціях задухи (тісноти, неволі, омерзіння) — відкритості (повітря свободи, гри на духових дерев'яних, творчості, чистоти). Травматичний і визвольний досвід задухи/вільного подиху лежить в основі поетики Герасим'юка, згодом розростаючись рясними аналогіями, найпромовистіші з яких колиска, печера, склеп, рептилії та альтернативні до них плин води в потоках, гора Грегіт, третє небо, солярний знак, леви… Незайвим, либонь, буде згадати тут, що, народжений під сузір'ям Лева, поет добре знає астрологічні відповідності цього знака і, як справжній поет, надає їм значення. Ось чому «Мій ангел — вогонь…» («Павуки пам'яті»), «вогонь — мій ангел» («Елегія до Ольги»), ось чому «сорок левів» (бо поетові сорок років — «Серпень за старим стилем») і «Дніпр спить. Йому сняться леви» («Київська повість»). Наразі запам'ятаємо, що найраніше усвідомлена можливість вільного подиху локалізується поетом як на горі, у смереках, так і внизу, на потоках, у двох надзвичайно подібних між собою порах доби — сутінках надвечір'я та досвіткові ранку.
Одна з бінарних опозицій складає й назву першої частини книги: «Кров і легіт». Образ крові в Герасим'юка пов'язаний переважно з долом, найчастіше з крайнім виявом його — підземними глибинами, криївкою повстанців, оселею хтонічних істот — гаддя («1745 — Петрівка») або напівпідвальним помешканням, із часом перебудованим на центр підводного плавання («Київська повість»). Якщо тлумачити підземні й підводні глибини як символ материнського лона, то лоно це, всупереч поширеним психоаналітичним трактуванням, аж ніяк не безпечне місце блаженної симбіотичної пасивності, якраз навпаки: це місце нестерпних мук, тісноти, задухи, що узагальнюється підсумковою оцінкою долу:
Поділ — інша річ, себто інше місце, однак
Погане воно чомусь не лиш для собак.
(«Київська повість»)
Погане місце, яке поет завжди безпомилково віднаходить хоч у Києві (Поділ, Євбаз), хоч у Парижі, «на колії ранній», деінде — погане тим, що воно низьке. Низька мова, низька поведінка, ниці люди, опускання друзів, сліпе та слабе повітря «долини сліз», яке заліплює вуха (аналог задухи) — весь цей символічний ряд взаємовідповідників пронизує книгу, віддзеркалюючись, однак, у ряді протилежних понять бінарної опозиції. Дотримуючись логіки крайнощів, Герасим'юк розташовує це позитивне місце відкритості й піднесеності або на горі — «За спиною все ще темніє Княжа гора — Найвищий (і найдорожчий) берег Дніпра» («Київська повість»), або навіть понад нею — у повітрі:
Лише вершина гори,
ще мертва після зими,
стриміла над чорною лядою хмар,
що наглухо закрила той кривавий погріб,
звідки ми ледве втекли,
і тепер сидимо на вершині гори,
облиті різким місячним світлом.
…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гра триває. Літературна критика та есеїстка» автора Москалець Костянтин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Костянтин Москалець Гра триває Літературна критика та есеїстика“ на сторінці 16. Приємного читання.