Розділ «Костянтин Москалець Гра триває Літературна критика та есеїстика»

і тричі попрощаються з мертвим.

Він від бартки упав на храмі.

Помста пливе у їхній крові.

Я також із того роду

(«Старовинні забави»)

І тоді

відітни верхів'я,

бо з поверженим — не підведешся.

(«Дидактичний етюд (І)»)

Утім, убивчі й самовбивчі приписи цього лицарського етичного кодексу bushido застосовуються тільки в екстремальних ситуаціях безвиході, до того ж, не завжди — свідченням цього є один із найсильніших і найдовершеніших Герасим'юкових віршів «Коса», де ми знову зустрічаємося із цим ключовим словом «відітни», — і зі спасенною відмовою виконувати закладений у ньому наказ. Про «Косу» треба писати великий філософський трактат, щоб дослідити весь узір тих разючих паралелей із «Дао де цзін» та «І Цзін», які аж кричать, так хочуть бути виявленими. За браком місця від трактату наразі доведеться відмовитися. Вкажу лише, що одна з гексаграм «І Цзін», а саме, «Цянь (Смирення)» є докладним зображенням описаної Герасим'юком ситуації. Знак гори розташований під знаком землі. У притчі старого вояка (теж свого роду самурая) йдеться про десятилітнє зимування гурту повстанців, серед яких була жінка, у підземній криївці. Опанована відчаєм зневіри, вона прохає одного з вояків відітнути їй косу, бо та, мовляв, уже не придасться. Приголомшений цим проханням-велінням, воїн, проте, відмовляється:

«Я чесатиму сам. Скільки треба. Засни».

«Відітни», — вона плаче. А він до весни

чеше косу. Розчісує косу.

І це підземне розчісування коси триває роками. Взагалі-то гора повинна міститися над землею — і так само над землею повинна розчісуватися жіноча коса. Якщо ж і гора, і ненастанно розчісувана коса перебувають під землею, то це з максимальною лаконічністю виражає образ смирення й терпеливості, які закорінені в плинності часу, — і пливучи далі цим часом, стаючи ним, долають несприятливе, катастрофічне розташування обставин. Притчу про перемогу діахронії над синхронією адресовано людині, яка також перебуває в кризовій ситуації та повинна допомогти їй витримати гніт саме цієї миті, — подальша доля жінки та вояків після їхнього виходу на поверхню землі («Свобода» — наступна гексаграма «І Цзін») не є менш істотною, проте вона й не актуальна для ось-ситуації, яку бажано подолати, не долаючи її. Наука довготерпеливості уникає негайних розв'язків, однозначних відповідей і вчинків — саме знанням плинності перемагаючи силу, владу й гаданий безчас. Що ж до «Дао де цзін», то чжани, у яких радять «притуплювати гостроту» й «діяти недіянням», є загальновідомими (що не означає загальнозрозумілості). Із цією незбагненною для західноєвропейського способу мислення неквапливістю довготерпеливості ми зустрічаємося й у вірші «Замело», із цією ухильністю, на позір покірною обставинам, насправді ж — у своїх наслідках — гострішою та безжальнішою за лезо сокири — практично в усіх «повстанських» віршах, зокрема у «Псах Юрія Змієборця». Якраз цей вірш та «Дорогою на Мончели» й дали мені підставу говорити про поступове віддалення архіпелагу Гуцулія в бік Повітряного океану — та про його непізнаванність або, маймо надію, все ще непізнаність: бо виявляється, що ми більше знаємо про Японію, ніж про цю таємничу країну:

Нарешті ми втекли,

але не могли зупинитися і жити далі —

ми піднімалися крутою горою

все вище і вище

…………………………………………………

Ми поскидали скривавлену одіж