Розділ «Частина II. Документи і матеріали»

Цей факт є радісним для австрійських українців, але водночас є і не радісним, оскільки лише революція в Росії змусила наш уряд відмовитися від проекту, ще більшу кількість українців ніж до цього часу передати під польську владу.

Кожна спроба з моєї сторони та з боку моїх колег, таких, як Олесницький, Кость Левицький та ін. змусити змінити думку наших політичних кіл, що цей проект провалився після заміни Кербер[а]407 на Клама, зазнавала невдачі через те, що міністр Бобжинський повідомляв в усіх усюдах протилежне та пояснив свою відставку тим, що нібито для нього теперішнє рішення прем’єр-міністра було повністю неочікуваним сюрпризом!

Я хотів би від щирого серця побажати успіху графові Черніну, який вже після свого повернення із Бухаресту повторив мені, що проект про особливе становище розглядається як загрожуючий державі, і що він це «sua sponte»[38] усунув; але міністер Бобжинський стверджує протилежне, там між тим його підтримує також склавший свої повноваження німецький міністер Беренройтер, а також додає, що Чернін та Клам піддаються впливу російських подій.

Таким чином виходить, відповідно цього пояснення саме події в Росії, на жаль, стали порятунком для австрійських українців!

Отже, відкриття українського] університету у Лемберзі, визнання українців як нації та […] є відносно незначними знаками зміни негативного ставлення до нас, і виникнення відкритих симпатій у підросійській Україні до Австрії не пов’язані з цими кроками, вони вже застарілі. Австрія вже просто не встигає за подіями.

У Києві вже заснували гімназію, в університетах дозволено проводити лекції українською мовою; при Російській Раді Міністрів заснували посаду комісара з українських справ; Російська Рада Міністрів призначила одного українця на посаду російського комісара з українських справ408; при губернаторі у Києві був призначений один український Adlatus[39] — з початком нового режиму у Росії поспішають випередити Австрію, вже у першому своєму зверненні Мілюков409 назвав нас «українцями» — ім’ям, відібраним у нас Австрією!

На мою думку, з огляду на те, що відбувається в Росії, наші урядові кола схиляються до того, щоб усунути таку несправедливість, як «особливе становище», хоча офіційно поки що відкладено початок ліквідації!

Серйозний намір, щоб створити ліки і звільнити українців Галичини від болючого польського рабства, ше не сприймався як можливе.

Звичайно граф Чернін розуміє справу — але він зараз і сам дуже зайнятий своїми складними завданнями у його власній сфері дій, що підлягають його компетенції, та щоб він ще й внутрішній порядок наводив — це дуже складно!

Граф Клам є Cunctator[40], який, як свідчить його чотиримісячна діяльність, тільки тоді починає діяти, коли його до цього спонукає крайня необхідність. Правду кажучи, зараз ця крайня необхідність дійсно досягла найвищого ступеню: добре, що ми зараз знаходимося з Німеччиною в союзі — адже німецькі політики вважають, що в результаті війни вони матимуть право претендувати на керування усіма не німецькими націями в Австрії; із всією палкістю ми бажаємо миру — та цього ми, мабуть, можемо досягнути лише через Росію — але миротворчі партії Росії ставлять умовою виконання угоди вільний розвиток не німецьких націй в Австрії!

Щоб це реалізувати можливості графа Клама є занадто малими, тому він вдається від однієї крайності до іншої: спочатку він хотів на догоду німцям створити для парламенту Oktroi[41] передумови410, зараз же були запропоновані ним на розгляд Його Величності п’ять чеських директорів банків — явних державних злочинців!

Якщо незабаром на чолі внутрішніх справ Австрії поруч із графом Черніним не постане така ж сильна та надійна персона, тоді треба буде такому австрійському патріоту та відверто налаштованій людині як я постати перед ним у ролі його покірного слуги, боятися майбутнього?

Ваша Цісарська Високість мали таку милість, надмірно переоцінити мої здібності як керівника і вимагали від мене виконання занадто важкого завдання: я також не бачу для мене можливості вплинути на важливий як для Австрії так і для нашої нації новий порядок в російській Україні, щоб вона прийняла вигідний для Австрії статус, а тим паче нестабільну австрійську політику, властиву теперішньому уряду, який відсуває назад ясний та чітко намічений план на майбутнє.

Не тільки я спостерігаю останнім часом відсутність жодного середовища, де б знайшлося розуміння для цієї [української] справи.

Щоб Його Величність, наш Вельмишановний Цісар, окрім графа Черніна мав ще одного політичного радника у особі принца Конрада Гогенлое, про це навряд чи може іти мова через його недостатню компетенцію для навіть просто політичного радника, тому що він не відповідає нашій великій добі.

І таким чином я приходжу до сумного висновку, який я маю Вашій Імператорській Високості з перших вуст повідомити: Я бачу майбутнє Австрії у дуже чорному кольорі!

Тому за таких обставин звичайно відпадають для мене будь-які майбутні комбінації стосовно австрійських українців.

Я гадаю, оскільки зобов’язаний бути насторожі, щоб мій власний австрійський дім не згорів, само собою зрозуміло, що не може бути й мови про велику українську будівлю в Росії!

Тому на заклик Вашої Цісарської Високості я сприятиму долі України, і слухатимуся тільки Вас, і прошу Вашу Імператорську Високість. цю мою роботу, яку я виконуватиму із патріотичним почуттям, великомилостиво помічати та по можливості використовувати.

Я гадаю, що навряд чи настане ще для Австрії та України такий добрий історичний момент, як саме зараз, але для нього лише моїх сил замало; я можу дещо зробити, лише за підтримки таких благородних та розумних осіб, як Ваша Цісарська Високість — сам з моїми колегами у дуже складному становищі, просто безвладний та безпомічний!