Розділ «СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

ШУЛЬГА Іван. Козак 2-ї сотні полку Чорних запорожців.

ЩАДЬКО Олекса. Бунчужний немуштрової сотні полку Чорних запорожців.

ЩЕРБАК Петро. Козак 3-ї сотні полку Чорних запорожців. Пропав безвісти. Лицар Залізного хреста Армії УНР.

ЩЕРБИНА. Командир кулеметної чоти Окремого кінного партизанського дивізіону ім. Петра Болбочана і кулеметної сотні полку Чорних запорожців. Військове звання — хорунжий Армії УНР.

ЩУПИЦЯ Тиміш. Козак немуштрової сотні полку Чорних запорожців.

ЯКИМЕНКО Данило. Чотовий кулеметної ватаги полку Чорних запорожців. Лицар Залізного хреста Армії УНР.

ЯМЛЕНКО Михайло. Бунчужний полку Чорних запорожців.

ЯРЕМЕНКО Прокіп. Козак ординарної чоти полку Чорних запорожців.

ЯРМАК Захар. Козак 3-ї сотні полку Чорних запорожців. Лицар Залізного хреста Армії УНР.

ЯРОШЕНКО Іван. Козак кулеметної ватаги та бунчужний полку Чорних запорожців. Лицар Залізного хреста Армії УНР.

ЯРОШЕНКО Ілько. Козак ординарної чоти полку Чорних запорожців. Лицар Залізного хреста Армії УНР.

ЯРЧЕНКО Михайло. Козак гарматної сотні полку Чорних запорожців. Лицар Залізного хреста Армії УНР.

ЯСИНСЬКИЙ Сергій. Козак 2-ї сотні полку Чорних запорожців.

ЯСНИЦЬКИЙ Андрій. Козак 1-ї сотні полку Чорних запорожців.

Роман КОВАЛЬ, Сергій КОВАЛЕНКО

Трагедія села Березова Лука на Полтавщині

Антін КУЩИНСЬКИЙ,

старшина Армії УНР, редактор журналу "Українське козацтво"

Вже скоро мине сорок років від того часу, коли за побуту в "Д.П." таборі в Міттенвальді в Німеччині зустрівся я й щиро сприятелювався з одним земляком з рідної мені Полтавщини. Був це старший чоловік, український патріот, високоосвічена й ідейна людина. Він ще недавно тоді вирвався з-під совєтського "райського" життя, переживши такі тяжкі обставини, серед яких міг загубити не лише життя, але перед тим… і душу. Фізично він був підірваний на здоров'ю, але душу свою зберіг незламною в найкращих людських чеснотах. Любив оповідати про минуле. У своїх спогадах він, як на телевізійній стрічці, показував епізоди з життя, які бачив або був їх учасником у минулому, починаючи від часів відродження України 1917–1918 років та кінчаючи роками під московською окупацією.

Ті спогади торкалися його рідного села Березова Лука Миргородського повіту на Полтавщині. Він не тільки оповідав живою мовою, але, на мою спонуку, часом брався занотовувати окремі епізоди, як більш яскраві й цікавіші, на папері. Але тяжіла над ним та психоза, що налягає на багатьох колишніх підсовєтських громадян: він боявся переслідування з боку невідомих большевицьких агентів, які, мовляв, можуть помститись не лише над ним, але й над його рідними, що лишилися через збіг обставин і далі перебувати на теренах СССР. Кажу, що це була в ньому постійна тривога і під її впливом він несподівано нищив те, що був написав. Мої дружні намагання впливати на нього, щоб він того не робив, а зберігав свої рукописи для кращих часів, щоб їх колись опублікувати, не мали успіхів. А він мав таку свіжу пам'ять, що навіть склав два списки прізвищ мешканців села Березова Лука: один список "Загиблих за волю України", а другий список "Померлих від голоду". На моє прохання, щоб колись увіковічити на сторінках преси імена загиблих, автор тих списків із трудом погодився передати мені на збереження ті матеріяли до "кращих часів", але під умовою на слово чести, яке я йому дав, ніколи при публікації тих списків не називати їх автора.