Розділ «СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

Розповідає, що як прискочили до большевицьких лав, то перше, що кинулося в очі, це руда грубезна баба, сестра большевицька, яка підбадьорювала цю банду, щоб боронилась, та блиснула Бомбина шабля і баба присіла.

Тепер полк іде до Сидорова, а потім чвалом під Гусятин, бо там також прорив, мусимо туди поспіти, може, також справимо "товаришам" весілля. Тут обійшлося щасливо, ранено тілько двох коней, а братва вся ціла, до того дістали у презенті від "червоних" три тачанки з кіньми і два вози набоїв, яких у нас так бракує. В'їздимо до села. Селяни зустрічають нас зі сльозами на очах, бо оце сьогодні вони уперше побачили большевиків, які себе уже вспіли добре дати взнаки.

Літопис Червоної Калини. — 1936. — Ч. 12. — С. 20.

Кінний бій під Сидоровом

Іван ЦАПКО, підполковник Армії УНР

По відступі польських військ на Північному фронті під тиском Червоної армії аж до р. Вісли і під Варшаву на початку липня 1920 р. українська армія продовжувала вперто боронити свій відтинок фронту, успішно стримуючи ворога, що наступав. Врешті з 14 липня українське військо зайняло позиції на правому, західньому, березі р. Збруч — від Дністра до Гусятина.

Українська армія і тут успішно відбиває всі ворожі атаки. Паралізуються всі настирливі спроби ворога форсувати р. Збруч з метою, очевидно, прорватися в запілля, відкривши шлях червоній кінноті, що скупчувалася в поважних силах перед фронтом для остаточного розбиття української армії. Дуже сильні бої провадились у районі Шидлівці — Сидорів, де ворог підтягнув значні сили піхоти та кінноти й майже кожного дня наступав на Збруч, переходячи не раз річку.

Відтинок фронту проти цих большевицьких сил займала 3-тя стрілецька Залізна дивізія під командою генерала Олександра Удовиченка. Ця дивізія своїми контратаками не тільки паралізувала, а й відкидала ворога знову за Збруч. Ці бої витримувала Залізна дивізія, зазнаючи поважних утрат забитими та пораненими, але ворог мав теж великі втрати. Особливо дошкульними були атаки ворожої кінноти, проти якої при 3-й Залізній дивізії не було відповідно більших кінних сил.

Між іншим, враховуючи ситуацію на цьому бойовому відтинку, польське командування, як допомогу і для зміцнення фронту 3-ї Залізної дивізії, було надіслало зі своєї резерви піхоту — етапні курені. Стався теж випадок, що в одній атаці ворожа кіннота, наскочивши на один із цих польських куренів, майже повністю його вирубала.

Ворожі сили, що наступали на фронті Залізної дивізії, скупчені попередньо на лівому, східньому, березі Збруча, мали близько чотирьох полків піхоти, Окрему бригаду кінноти та ще один кінний відділ, можливо дивізіон або полк.

З огляду на загрозливу ситуацію на цьому відтинку боїв з наказу командарма для ліквідації ворожої кінноти туди було спішно перекинено з армійської резерви Окрему кінну дивізію, якій поставлено завдання з допомогою кінноти 3-ї Залізної дивізії знищити ворога.

Окрема кінна дивізія на той час мала в своєму складі такі частини: кінний полк Чорних Запорозьців, 1-й кінний Лубенський ім. Максима Залізняка полк, 3-й кінний Чигиринський полк та Окремий кінний курінь ім. Івана Сірка (разом до 1200 шабель) та Кінно-гірський гарматний дивізіон.

Штаб Окремої кінної дивізії своєчасно отримав відомості про ситуацію від командира 3-ї Залізної дивізії. Наперед до с. Кривенького був висланий старшинський роз'їзд. Коло 8 год. ранку 25 липня колона Окремої кінної дивізії на чолі з командиром генералом Іваном Омеляновичем-Павленком і штабом підходила зі сходу до с. Кривенького.

Чути було сильну стрілянину від Збруча і тут же, трохи нижче, спереду села. Цього ранку ворог у складі трьох полків 123-ї пішої бригади намагався збити зі своїх становищ частини 3-ї Залізної дивізії, що ставили рішучий спротив, нищачи ворога, але все ж большевикам пощастило захопити Сидорів. Зараз же після цього на українську піхоту, що відходила в напрямку на с. Кривеньке, блискавичною атакою кинулась большевицька кінна бригада. 3-й кінний полк та інші кінні сотні 3-ї Залізної дивізії теж відходили перед переважаючими силами ворожої кінноти.

Командир Окремої кінної дивізії зі штабом під'їхав до вітряка коло шляху, а кінний полк Чорних Запорозьців, що йшов чоловим (насправді останнім. -Ред.) у дивізійній колоні, якраз підходив до того місця, де зупинився штаб дивізії.

Майже весь простір до Збруча було досить добре видно. І тут усі при штабі Окремої кінної дивізії побачили, що прямо із протилежного невеликого бугра, на віддалі яких 300–400 кроків, у цей бік із криком "ура" летіла в атаку група большевицької кінноти, близько 400 шабель, бо вони зауважили якусь українську кінноту, напевно наш старшинський роз'їзд, що був спереду дивізії. Всієї ж Окремої кінної дивізії ще не було їм видно, бо вона підходила з-за бугра через с. Кривеньке.

Глянувши вперед, командир дивізії генерал І. Омелянович-Павленко крикнув до полковника Олекси Алмазова (що був при штабі): "Тимчасово прийміть команду!", а сам на чолі свого конвою до ЗО козаків та з їхнім командиром підхорунжим Сулейманом, вихопивши шаблю, кинувся назустріч червоним і, доскочивши до ворога, почав рубати за всіма правилами, в чому був великий мистець.

У цей же час полковник Алмазов дає наказ полковникові Дяченкові з полком Чорних Запорозьців іти з місця в атаку, щоб знищити цей кінний відділ червоних та підтримати комдива.

Полковник Петро Дяченко кількома стрибками свого бойового вороного вискочив наперед, повернувся в сідлі й скомандував: "Чорні!.. Шаблі геть! Списи до бою! В атаку… за мною!" — й понісся кар'єром, вихопивши шаблю. А Чорні, на скаку розгортаючись до бою на смерть, як і на прапорі їхньому написано, рвонули так, що цокотом копит та лоскотом збитих грудок землі й ворожу стрілянину заглушили. Зараз же з розгону врубались Запорозьці, випереджаючи свого командира полку, й почали "розносити" на шаблях ворога.

Між іншим, за полковником П. Дяченком пролітав коло вітряка в атаку на чолі якоїсь сотні сотник Віктор Дяченко, брат полковника, старшина високого зросту, в якого ворожа куля, певно, перебила путлицю від лівого стремена, і сотник, поклавшись на коня, з шаблею в руці галопував на. рубку ворогів, часом черкаючи лівою ногою по ріллі.