Розділ «ДОКУМЕНТИ»

22 січня 1919 р. я мав їхати до Києва, а о 5 годині ранку 25.1. я був арештований Волохом, який грав [у] дудку з [Василем] Тютюнником, Вірком, Осецьким і К°. Після арешту я не хотів кровопролиття і не дозволив 1-й дивізії йти на Волоха, не хотілося губити людей, бо діло й так було загублено. Всі мої пляни по організації, над котрими я працював зі старшинами Генерального Штабу, дійсно відповідаючими своєму призначенню як фахівців, ВСІ ці пляни зруйновані, і все паде на нуль…

Мене привезли до Києва як злочинця — за що? Чого ви не судили мене за всі мої побіди? Місяць назад, трохи навіть більш, мені лунало по Києву гучне "слава". Ачого зараз кричите мені "ганьба"? Може, не хватає сміливости, може, сором… Наберіться хоробрости, "самостійники", начинайте, давайте тон!..

Нарешті, я запитую Вас: хто з Вас кращий від мене, хай той кине в мене камінь перший! Хто з вас більше діла зробив, а не говорив тільки за його?

Я маю право на негайну свободу, я маю право на виїзд з України — я за-I чумні цього, вимагаю цього, бо я ні в чому не винуватий, а навпаки, ви всі винуваті, бо ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці, замість того аби бути вам самими звичайними урядовцями і писарцями. Ви зовсім не думаєте про те, що маса зараз тільки тішиться вашими демагогічними викриками, та і то вже [не] вірить вам і хоче скинути вас. Зараз уже є звичка і досвід!

А в повіти і губернії кого ви посилаєте? Таких, як і ви самі, а як де-небудь попадеться людина порядна і працьовита, ви спішите замінити таких!

Подивіться, що уявляють ваші повітові комісари і коменданти. Подібні на Вас, більшість такі, як ви.

В час повстання я вам казав: не ламайте адміністративного старого апарату, міняйте тільки головних невідповідних керівників. Ви не згоджувалися, ви сліпі були і тільки твердили, що все, напоминавше гетьманське, повинно мусить згинути… Бо Вам необхідний був пожар.

Перед повстанням я боявся, аби [після] не повторилося ще більше безладдя, котре було при Центральній Раді і міністерстві Голубовича. Не казали ви всі, [що] цього вже не буде, ми вже навчені? Хіба навчені? Ой, багато ще треба вас вчити.

Ви, організатори республіканської армії, хочете бути розумнішими від усього світу. О ні, добродії Осецькі і Тютюнники і К°, а коли[сь] були і Жуковські, тільки дурень думкою тішився, і навіть більшовики кинули той шлях, на якім ви думали йти, але, правда, не виходить нічого.

Краще би вам не братися за не своє діло. Україна повинна перед цілим світом червоніти за свій такий уряд, котрий очевидячки веде до загибелі.

На одній нараді представників Полтавщини і Харківщини в Полтаві один із авторитетних представників українського громадянства, звертаючись у бік с.-р. (соціал-революціонерів. -Ред.), сказав: "Подивіться, що з себе уявляють міністри. Як не кретин, то падлец". Так буде до тої пори, поки всі ви, громадянські представники, не скажете: "Я перше всього українець, а потім вже партійний діяч, потім [вже] хоч готен-готської партії".

Я осібно скінчив, вимагаю для себе свободи, я її заслужив! Ви мусите мене випустити, але все-таки працювати з вами більшу не буду — не по дорозі нам!

Отаман Петро Болбочан

26.1.1919 року. Київ, готель "Континенталь".

Батьківщина (Торонто). -Ч. 1. - 1972. - 8 січня.

Відкритий лист полковника Петра Болбочана від 10 лютого 1919 р.

Отаманові Петлюрі, членам Директорії, Прем'єр-міністрові, Начальникові Генерального Штабу, Голові Національного Союзу, Голові партії самостійників, Командирові Осадного Корпусу і копії — отаманові Грекову, отаманові Шаповалові, полковникам Республіканської Дивізії і в часописи українські і російські

Необхідність примушує мене додати декілька слів до свого першого відкритого листа.

Вам, панове, відомо, що я сидів арештований в номері 22 готелю "Континенталь". Весь цей час (від 24 до 31 січня включно) я добивався кого-небудь бачити з наших військових або загальних керівників, щоб запитати, за що я був арештований. Ніхто не хотів зайти до мене, всі боялися, бо ніхто не міг відповісти на моє запитання: за що? Один військовий міністр отаман Греков не боявся зайти до мене і запитати: "За що ви заарештовані?"

Отаманові Грекову завсіди вірили і віримо.