На світанку 25 березня полк добрався до піхоти Запорожців і розташувався в с. Наливайках. У мене й далі температура 40°, але я все на коні. ["Всі дивувалися його витривалості", — додає Борис Монкевич].
На нараді у штабі дивізії отаман [Андрій] Гулий вирішив перейти в наступ — як видно, хотів відібрати те, що покинули в Ємилівці. Я один був проти наступу, бо знав можливості нашої піхоти. Командири піших частин висловилися за наступ. Запорозька піхота вийшла із села і зайняла горби поміж селами Наливайки і Ємилівка. Невідомо з якої причини Чорний полк із наказу Гулого розкинули по цілому фронті: 2-га сотня пішла на прикриття правого крила піхоти, 3-тя — охороняла міст через Синюху, 4-та — охороняла табори, які пішли на с. Вербове. Лишилися 1-ша сотня та батарея.
Тільки піхота зайняла горби, як з Ємилівки показалися густі ворожі лави. Замість наступу наша піхота перейшла до оборони. Батарея Чорного полку стала на позицію і відкрила вогонь.
Більше півгодини ворог засипав лави Запорожців кулеметним вогнем, а наші не мали чим відповідати, бо забракло набоїв. Ворожа піхота шикувалася до удару на багнети. Запорожці почали відходити. Спочатку в порядку, а далі й до паніки дійшло.
Батарея Чорних била на картачі, але і це не виправило ситуації, бо ворожа піхота вже доходила до нашої. Поскакав я до батареї і наказав ставати на передки і галопом перейти на другий бік села. В цей момент прискочив і отаман Гулий із наказом батареї стріляти до останнього набою, аби врятувати піхоту. Дійшло до суперечки поміж мною та Гулим. У той час батарея знялась і галопом пішла через село. Якраз ворожа кіннота виїхала з Ємилівки і шикувалась до атаки. На мій наказ 1-ша сотня розвернулась у лаву, аби на себе прийняти ворожу кінноту та врятувати нашу піхоту, що втікала. Показалися ворожі їздці. Наші кулемети зустріли їх вогнем. У цей час на допомогу підійшли недобитки кінного полку Литвиненка, до яких поскакав і я.
Ворожа кіннота не наважилась атакувати, а повернула назад, а за нею і юні її кінний полк чужий командир. Повернувшись до своїх кулеметів, і був я дуже здивований, побачивши свою сотню на місці. Як з'ясувалося, в гарячці і майже без пам'яті чужі сотні прийняв за свої та й водив їх на ворога, В свою 1-шу сотню лишив, не подавши команди. [Борис Монкевич ДОПОВНИВ: "До гармат вдалось його довести, притримуючи з обох боків, а там вже при гарматі була зроблена колиска, яку виклали сіном і поклали хворого команданта"].
Завдяки контратаці кінноти піхота майже вся відійшла на с. Вербове. Бій скінчився перемогою ворога. Всі частини відійшли на с. Вербове. Мене зовсім розвезло. При гарматі зробили колиску, яку вистелили сіном і поклали там як малу дитину.
Із с. Вербове полк перейшов до Перегонівки, де і стали ми на спочинок. Нарешті я погодився на лікування, яке мав провести наш "полковий лікар", до речі тільки санітар, звали його Теща, бо завше щось бурмотів під носом. Намочивши простирадло у крижаній воді, поставив умову, аби двоє козаків тримали командира, бо може скалічити. Роздягнутого, обернув простирадлом, а потім усім, що було під рукою, прикрив.
26 березня вирушили ми на с. Скалева. "Лікування" допомогло, бо я вже на коні, а Тещу авансував на особистого лікаря командира полку.
Під час маршу в с. Нерубайка зчинив тривогу п'яний козак гарматного дивізіону [Олекси] Алмазова, відкривши вогонь із кулемета. Збив його шаблею до півсмерті, аби не плутався по чужій осі маршу.
В Кам'янечому простояли три години.
Над'їхав большевицький роз'їзд, і зав'язалася перестрілка з нашим забезпеченням. Вислана 2-га сотня з місця атакувала на шаблі й нагнала [червоних] на Мазепинський кінний полк. Усі 25 їздців ворожого роз'їзду потрапили в полон.
О 6-й годині вечора рушили ми на Чеснопіль, куди і прибули пізно вночі. Весь цей перемарш зроблено в тяжких умовах. Страшенне болото, дощ наполовину зі снігом. Усі ми промокли до кісток. Тільки віра в перемогу та любов до рідного краю давали нам силу поборювати всі труднощі…
27 березня ми перейшли р. Синюху, проминувши села Бурти, Павлічова, Коростичова, затримались у с. Вуйчічова, де й заночували. На другий день — спочинок. Старшини й козаки приводили себе, коней і зброю до порядку. О 12-й — сполох: у полі за селом розляглася стрілянина. Висланий роз'їзд доніс, що це селяни на озері б'ють диких гусей…
ЗО березня на світанку вирушили через села Вікторштадт (тепер с. Маркове Добровеличківського р-ну Кіровоградської обл. — Ред.), Михайлівка, Ракине, де затримались, аби прогодувати коней. У той час над'їхав ворожий роз'їзд силою до 40 коней. Обстріляний нашою заставою, повернувся на село Карбівка, в якому, за розповідями селян, стояв ворожий відділ кінноти до 200 шабель, але тримав себе пасивно. Рушили далі. На вечір прибули до м. Хмельове і розташувались ночувати.
Половина полку- в роз'їздах і на варті. За відомостями, на станціях Помічна і Новоукраїнка вивантажилася ворожа піхота великої сили, [червоні] також зайняли села Якимівку, Глодоси та Вербівку. Ці відділи мали завдання будьщо нас знищити. Тож коней на ніч ніхто не розсідлував.
31 березня — денний спочинок. Кували коней та приводили себе до порядку.
Половина полку напоготові. Гармати вкопані в напрямку Глодос. Ворог навкруги, але чомусь тримає себе пасивно, видно, ще не закінчив концентрації.
Захоплення ст. Плетений Ташлик
1 квітня 1920 р. ранком полк вирушив на Плетений Ташлик із наміром у цей день перейти дві залізниці. Перескочивши щасливо залізницю Новоукраїнка — Бобринська, в годинах пополудневих підходили до ст. Плетений Ташлик на шляху Новоукраїнка — Єлисаветград.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.» автора Дяченко П.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧОРНІ ЗАПОРОЖЦІ Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР“ на сторінці 23. Приємного читання.