Розділ «IV. Перше міністерство жидівських справ»

Закон про національно-персональну автономію

1. Кожна з населяючих Україну націй має право в межах Української Народної Республіки на національно-персональну автономію, себто на право на самостійне улаштування свого національного життя, що здійснюється через органи Національного Союзу, влада якого шириться на всіх його членів, незалежно від місця і поселення в УНР. Це є невід’ємне право націй, і ні одна з них не може бути позбавлена цього права або обмежена в ньому.

2. Населяючим УНР націям — великоруській, єврейській і польській — право на національно-персональну автономію дається силою цього закону. Нації ж білоруська, чеська, молдавська, німецька, татарська, грецька та болгарська можуть скористуватися правом національно-персональної автономії, якщо до Генерального Суду про те надійде заява від кожної нації зокрема, підписана не менше як 10 000 громадян УНР без різниці статі й віри, не обмежених по суду в своїх політичних правах, що заявлять про свою належність до даної нації. Генеральний Суд розглядає заяву на публічному засіданні в строк не пізніше як через 6 місяців з дня її подання, сповіщає про свою постанову Раду Народних Міністрів і оголошує до загальної відомости. Зазначені заяви від націй, які не перераховані в цій статті, подаються на розгляд Всенародних Зборів УНР.

3. Для здійснення зазначеного в параграфі 1 права, громадяни УНР, належні до даної нації, утворюють на території УНР Національний Союз. Членами кожного Національного Союзу ведуться іменні списки, які в сукупності складають національний кадастр, який по складанню публікується до загальної відомости; кожен громадянин має право вимагати, як свого включення в даний національний кадастр, так і виключення з нього, з уваги на заяву про неналежність його до даної нації.

4. Національний Союз користується правом законодавства і урядування в межах компетенції, яка точно встановляється в порядку, зазначеному в параграфі 7 цього закону. Національному Союзові виключно належить право представництва даної нації, яка живе на території УНР, перед державними і громадськими установами. Законодатні постанови, які видаються національними зборами в межах компетенції Національного Союзу (параграф 7), належать до оголошення в загально-установленому порядку.

5. З загальних засобів УНР та органів місцевого самоврядування відраховується в розпорядження Національного Союзу на справи, якими він завідує, із сум, взагалі призначених на ці справи, певні частини, пропорційні кількосте членів даного Національного Союзу.

6. Національний Союз установляє свій щорічний бюджет і має право: а) оподаткування своїх членів на підставах, установлених для загально-державного оподаткування; б) за своєю відповідальністю робити позики й приймати інші фінансові заходи для забезпечення діяльносте Національного Союзу.

7. Обсяг прав, належних до компетенції Національного Союзу й окремих його органів, як також і устрій установ, визначаються постановою Установчих Зборів даної нації, які разом з цим опреділюють і порядок зміни своїх постанов. Прийняті постанови, що торкаються обсягу компетенції Національного Союзу, належать до розгляду і ствердження Всенародними Зборами УНР.

Примітка. Незгідності, які можуть виникати з цього приводу між Національними Установчими Зборами і Всенародними Зборами УНР, розв’язуються погоджуючою комісією, що складається з однакового числа представників від цих установ. Постанови погоджуючої комісії переходять на остаточне ствердження Всенародних Зборів УНР.

8. Національні Установчі Збори утворюються з членів, обраних належними до даної нації громадянами УНР, які мають 20 років, на основі загального, без різниці статі й віри, рівного виборчого права, через безпосередні вибори і таємне голосування з застосуванням принципу пропорційного представництва.

9. Органи Національного Союзу є органи державні. Вищим представницьким органом Національного Союзу є Національні Збори, які обираються членами Союзу на основах, зазначених в параграфі 8. Вищим виконавчим органом Союзу є Національна Рада, яка обирається Національними Зборами і перед ними відповідає.

10. Всі суперечності по питанню компетенції, які виникатимуть між органами Національного Союзу з одного боку, та органами державного урядування, місцевого самоврядування й інших національних союзів, з другого, — вирішуються адміністраційним судом.

*

Закон, у формі початково затвердженій в Центральній Раді, мав ще один параграф, одинадцятий, який постановляв, що «Національним Союзам в УНР належить право з’єднатися з національними союзами дотичних націй, які існуватимуть в межах Російської Республіки».

Цей параграф був прийнятий з уваги на певний натяк у Четвертому Універсалі на можливість у майбутньому «федеративного зв'язку з народними республіками бувшої Російської держави». Власне, вже в обставинах того моменту, це була обіцянка суто декляративного змісту, позбавлена наперед будь-якої надії на здійснення. Але для жидівської суспільности цей параграф давав якусь надію на можливість відновлення організаційних зв’язків із рештою жидівського народу поза межами України. Але дійсність дуже швидко знищила навіть саму пам'ять про ту надію.

Вже за два тижні після цієї блискучої перемоги ідеї національної автономії, більшовицьке військо зайняло столицю України, а її уряд, парлямент і рештки національної армії мусіли залишити столицю. За кілька тижнів вони повернулися до Києва після заключения сепаратного миру з Центральними Державами. Тим було остаточно зафіксоване міжнародне становище України як самостійної держави і розірвано останній декляративний зв’язок з колишньою Російською державою.

Останній, одинадцятий параграф закону про національно-персональну автономію втратив тим своє змістове значення, і коли закон був потім опублікований, той параграф був викреслений із мотивів кодифікації, як це тоді було формально пояснено. Закон увійшов в силу — і до історії — в складі перших десяти його статтей.

Національно-персональна автономія стає інтеґральною частиною української конституції.

Як ми вже зазначили вище, закон був ухвалений в Центральній Раді одноголосно. Після голосування проф. Михайло Грушевський, славетний історик України й голова парляменту, вітав присутніх з тією постановою, якою малося закласти основи для мирного співжиття між народами України на засадах демократії і свободи національного розвитку.[34]

Як відомо, швидко після того вибухла перша, й лиховісна в її наслідках, криза української революції: воєнний наступ Росії, завоювання Києва; українське селянство і військо хворіє на більшовицьку гарячку; відхід на Житомир; мировий договір з німцями і їх спільниками; поворот до Києва під опікою німецького війська. Українська революція увійшла у другу свою стадію, і взаємовідносини між українцями й іншими націями в Україні, а жидівською зокрема, набрали нового вигляду. Правда, з часом рани почали загоюватися, «надбитий горщик» так-сяк зліплено, але великої втіхи від цих стосунків уже ніколи не було для обох сторін.

Все ж будівничі української державносте добре собі усвідомили і не забули того навіть у найсумніші дні цієї державносте, яке велике позитивне значення мала національно-персональна автономія для морального обличчя їх національно-визвольної боротьби. Коли надійшла найбільша небезпека для української демократичної державної думки, коли реакційним елементам у країні вдалося, за допомогою чужих окупантів, зліквідувати Українську Республіку, і коли Центральна Рада проголосила, в останню хвилину свого існування, конституцію Української Народної Республіки, у цей трагічний момент піднесення і суму, був включений повний текст закону про національну автономію до конституції і він увійшов до неї як 8 глава. Це сталося 28 квітня 1918 року. На другий день перший український парламент був розігнаний чотою німецьких вояків під командуванням лейтенанта.

Не стало уряду Української Народної Республіки і з ним не стало також міністра для жидівських справ. Директори трьох департаментів жидівського міністерства зробили спробу вести далі працю міністерства і подали в тому намірі меморандум гетьманському урядові, в якому докладно оповідали про дотеперішню діяльність того міністерства та з’ясовували важливість його завдань у житті жидівства України. Усе це ні в чому не допомогло: жидівська автономія народилась на світ як одно з найкращих досягнень демократичної і національної української революції й вона мусіла зникнути разом з її поразкою.

*

18 липня 1918 року була опублікована постанова гетьманської Ради Міністрів (від 9 цього ж місяця) про скасування закону про національно-персональну автономію й ліквідацію національних міністерств. Не минуло й 5 місяців по цій ліквідації, як Директорія УНР, 10 грудня цього року, у розпалі народного повстання проти режиму Скоропадського, постановила, на пропозицію автора цих рядків, що займав під час повстання посаду Секретаря для справ національних меншостей, відновити національно-персональну автономію в Україні.