Розділ «Г»

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 191–887; ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп 1. — Спр. 3. — С. 4; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш — 1935 — № 5. — С 9-61; 1936. - № 6 — С 13–64, Варшава. — 1937. - № 7. — С. 9–56.

ГОЛІЦИНСЬКИЙ Клавдій Миколайович

(19.07.1884-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у Вінниці. Закінчив 2-гу Кишинівську гімназію, юридичний факультет Дерптського університету. У 1906–1907 рр. відбував військову службу в армії. З 01.09.1914 р. — однорічник 2-го розряду Гатчинської авіаційної школи. З 29.03.1915 р. — прапорщик, військовий льотчик XI корпусного авіаційного загону. З 01.09.1915 р. — молодший офіцер авіаційного дивізіону оборони ставки Верховного головнокомандувача. З червня 1917 р. — льотчик 39-го корпусного авіазагону. З серпня 1917 р. — командир 12-го авіаційного загону. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан (з 01.10.1916 р.).

З грудня 1917 р. — при штабі української авіації в Києві. З січня 1918 р. — льотчик українізованого 5-го авіаційного парку. З березня 1918 р. — льотчик Волинського авіаційного дивізіону Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З початком протигетьманського повстання з власної ініціативи сформував у своєму дивізіоні відділ із трьох літаків, на чолі якого прибув у розпорядження штабу військ Директорії. Керував дивізіоном під час облоги Києва. 11.02.1919 р. був відряджений з державним дорученням за кордон, зокрема, у серпні 1919 р. був радником місії УНР у Польщі. У червні 1920 р. повернувся до Армії УНР, обіймав посаду начальника технічного відділу управи військово-повітряних сил. З 01.10.1920 р. — старшина для доручень управи військово-повітряних сил Армії УНР З 29.06.1921 р. — т. в. о. начальника загального відділу Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. Підполковник Армії УНР з 01.04.1921 р. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 551. — С. 25; Спр. 614. — С. 4–9; Спр. 652. — С. 46-47; Записна книжечка О. Жуковського з 1919 року//Український історик. — Торонто. — 1986. — Ч. З—4. — С. 105.

ГОЛОВІН Микола Миколайович

(22.02.1875-10.01.1944) — генеральний значковий Армії Української Держави.

Походив із дворян Московської губернії. Народився у Києві. Закінчив Пажеський кадетський корпус, вийшов до 2-ї кінно-артилерійської батареї. З 1894 р. служив у лейб-гвардії кінно- артилерійській бригаді. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1900). Обіймав штабові посади у штабі військ Гвардії та Санкт-Петербурзької військової округи. З 18.04.1909 р. — полковник, ординарний професор Миколаївської військової академії. З 07.01.1914 р. — командир 20-го драгунського Фінляндського полку. З 25.07.1914 р. — командир лейб-гвардії Гродненського гусарського полку. З 03.11.1914 р. — в. о. генерала-квартирмейстера штабу 9-ї армії. З 24.10.1915 р. — в. о. начальника штабу 7-ї армії. З 17.04.1917 р. — начальник штабу Румунського фронту. З 16.08.1917 р. — генерал-лейтенант. З 15.10.1917 р. — командувач 18-го армійського корпусу. За Першу світову війну був нагороджений Георгіївською зброєю та орденом Святого Георгія IV ступеня.

Головін Микола, фото 1911 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарад іс)

Наприкінці листопада 1917 р., після формального об'єднання Південно-Західного та Румунського фронтів в Український фронт, був висунутий командувачем фронту генералом Щербачовим на посаду начальника штабу фронту. 04.12.1917 р. був затверджений на цій посаді на засіданні Генерального секретаріату Центральної Ради з одночасним виконанням обов'язків командувача Румунського фронту. З 27.09.1918 р. — голова військово-історичної комісії по розбору документів Південно-Західного та Румунського фронтів при Військовому міністерстві Української Держави.

У грудні 1918 р. виїхав до Одеси. 26.08.1919 р. прибув на Далекий Схід у розпорядження адмірала А. Колчака. Незабаром виїхав до Криму, в Російську армію П. Врагеля. У листопаді 1920 р. емігрував до Франції.

22.03.1927 р. створив у Парижі т. зв. Вищі військово-наукові курси Російського загальновійськового союзу (РОВС), які з білоемігрантів готували офіцерів генерального штабу.

Під час Другої світової війни співробітничав із німцями, був засуджений французькими комуністами до смертної кари. Отримавши повідомлення про це, помер від серцевого нападу.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С 40-зв. — 41; Українська Центральна Рада, збірник документів. — Київ. — 1996. — Т. 1. — С 498; Список Генерального штабу на 1914. — СПб. — 1914; Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — Москва. — 2003. — С. 163–164; Незабытые могилы. — Москва. — 1999. — Т. 2. — С 144; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 86

ГОЛОВКО Леонід Васильович

(16.04.1894-?) — підполковник Армії УНР.

Народився на ст. Рокитне Васильківського повіту Київської губернії. Закінчив 2-гу Петроградську гімназію, Віленське військове училище (1.01.1916), Оранієнбаумську кулеметну школу, у складі 204-го піхотного Ардагано-Михайлівського полку брав участь у Першій світовій війні, з 5.04.1917 р. офіцер 2-го кулеметного запасного полку. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З березня 1918 р. старшина 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР (до 2.08.1918). З жовтня 1918 р. — старшина кулеметної сотні Окремого загону Січових стрільців Армії Української Держави. З січня 1919 р. командир кулеметної сотні 4-го пішого полку Січових стрільців Дієвої армії УНР 15.05.1919 р. перебуваючи на лікуванні у шпиталі у м. Тернопіль потрапив до польського полону. У 1920–1923 рр. — командир сотні та в. о. командира 47-го куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр 94. — С. 1, Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С 21–23.

ГОЛУБ Андрій

(17.05.1887-30.03.1966) — підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).

Народився у м. Лохвиця. Згодом у мемуарній літературі помилково зазначалося, що А. Голуб закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище та мав чин ротмістра. У 1917 р служив у 8-му гусарському Лубенському полку і за даними верифікаційної комісії Армії УНР мав чин прапорщика піхоти (ймовірно, як піхотинець був приділений до кавалерійської частини).

Голуб Андрій, фото 20-х років (За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5)