Розділ «Передмова до біографічного довідника»

— Послужні списки офіцерського корпусу російської армії, які зберігаються у Російському державному військово-історичному архіві у Москві. У послужних списках також вказувалися основні біографічні дані, освіта, перебіг військової служби та нагороди. Російські послужні списки велися аж до початку 1918 року. Найбільше вони стали у пригоді щодо визначення дат народження та перебігу військової служби у тих українських воєначальників, які загинули під час Визвольної війни 1917–1921 рр. Всього у Російському державному військовому-історичному архіві зберігається близько 500 тисяч послужних списків офіцерів, що у другій половині 19 століття й до січня 1918 року служили у російській армії. Вважається, що цей масив охоплює понад 60 відсотків всього офіцерського корпусу того часу. Послужні списки на решту офіцерів втрачено. В тому числі — і на деяких з тих, які відіграли неабияку роль у Визвольній війні 1917–1921 років. Зокрема, не вдалося віднайти послужних списків таких одіозних особистостей тих часів, як повстанські отамани Нечипір Григор'єв та Юхим Божко — обидва колишні штабс-капітани російської армії.

— Архівно-слідчі справи та анкети заарештованих вояків Армії УНР, які потрапляли до полону під час збройної боротьби, поверталися на батьківщину у 20-х рр. та потім заарештовувалися органами ДПУ, нарешті — були захоплені у різних країнах Східної Європи радянськими спецслужбами у 1945–1946 роках. Переважна більшість цих матеріалів зберігається у Державному архіві Служби безпеки України. Архівно-слідчі справи є надзвичайно цінним джерелом, оскільки в них можна виявити не тільки біографічні дані про заарештовану особу, а й матеріали про долю багатьох друзів та товаришів по зброї.

— Так звані «Списки за старшинством». Ці списки майже щорічно аж до 1917 року видавалися Головним штабом російської армії. Існують списки за званнями: генералів, полковників, підполковників, капітанів та ротмістрів. Видавалися також списки за фаховим розподілом офіцерського корпусу: Генерального штабу, інженерних військ, прикордонних військ, морського флоту, тощо. У цих джерелах публікувалася інформація біографічного характеру та наводився перебіг служби кожного офіцера, який належав до однієї з перерахованих вище категорій російського офіцерського корпусу.

— Некрологи в українській та російській емігрантській пресі. В українських виданнях найбільше некрологів вояків вміщено у спеціалізованих виданнях, таких як: «Вісті Комбатанта» (Нью-Йорк), «Вісті братства колишніх вояків 1-ї Української дивізії Української національної армії» (Мюнхен), «Українське Козацтво» (Чикаго), «Тризуб» (поновлене у Нью-Йорку видання), «Сурмач» (Лондон), «Дороговказ» (Торонто) тощо. У російських виданнях публікувалися некрологи переважно тих військових, що лише певний період часу служили в українських військах, але вже емігрували з білими арміями. Сучасні російські дослідники об'єднали в одному багатотомному виданні всі некрологи, опубліковані в російській емігрантській пресі. Ця праця під назвою «Незабытые могилы» видається стараннями співробітників відділу літератури російської еміграції Російської державної бібліотеки.

— По окремих персоналіях надзвичайно інформативними є їх особисті фонди, що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ) та Державному архіві Російської Федерації. Зокрема, у ЦДАВОУ виявлено фонди Бориса Гомзина, Варфоломія Євтимовича, Олександра Жуківського, Всеволода Змієнка, Михайла Ковенка, Олександра Осецького, Михайла Омеляновича-Павленка, Всеволода Петріва, Віктора Пилькевича, Михайла Середи, Володимира Хилецького, Костянтина Цурканова, Миколи Шаповала. У Державному архіві Російської Федерації зберігаються особисті документи та рукописи спогадів Ігоря Новицького, Костянтина Присовського, Володимира Слюсаренка, Миколи Удовиченка, Григорія Янушевського. Крім того, у Російському державному військово-історичному архіві також виявлено невеликий персональний фонд Всеволода Агапієва. До цієї ж категорії джерел можна віднести фонд Товариства бувших вояків Армії Української Народної Республіки у Франції, який зберігається у Державному архіві Російської Федерації та містить велику кількість персональних документів членів цієї спілки.

— Біографічні довідники офіцерського корпусу російської, польської, латиської та литовської армій, що вийшли друком у Росії, Польщі, Латвії та Литві останніми роками. У цих довідниках також трапляється багато осіб, що деякий час служили в українських військах та навіть займали командні посади.

— Українська мемуаристика, в якій також трапляється багато згадок про долю різних старшин Армії Української Народної Республіки.

Звичайно, цим джерельна база даної роботи не вичерпується. Крім вказаних, задіяна велика кількість документів з українських, російських, польських, і навіть — латиського державних архівів.

Окремо слід сказати про термінологію, що вживається у довіднику. Зупинимося на загальновживаній у довіднику системі деяких термінів та понять.

В першу чергу йдеться про загальну назву Збройних сил України 1917–1924 рр. (від часу виникнення до — розв'язання армії з наказу Симона Петлюри). Остаточно встановлена назва — «Дієва армія Української Народної Республіки» — з'явилася тільки у 1919 р., причому у 1920 р. вона почала замінюватися на іншу назву — «Армія Української Народної Республіки». Ця остання назва починаючи з 1921 р. і до кінця існування була остаточно затвердженою офіційною назвою Збройних сил України. Отже, всі старшини, які служили під українським прапором у 1920–1924 рр., у нашому довіднику іменуються старшинами Армії УНР. Їх військові звання подаються станом на 30 червня 1924 р. — на момент остаточної демобілізації Армії УНР. Потому, згідно наказу Симона Петлюри, будь-які підвищення у старшинських рангах заборонялися — «аж до часу розпочаття Українською Армією і Фльотою воєнних дій на Українській Землі» (Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1976. - № 3–4. — С. 75–76).

У випадку, якщо комусь зі старшин, чиї біографії вміщено у довіднику, вже в еміграції присвоювалися нові звання, то такі подаються у дужках — поруч з військовим званням станом на 30 червня 1924 р.

Збройні сили України до 1920 р. у довіднику зазначаються таким чином:

— період Центральної Ради до березня 1918 р. — війська Центральної Ради;

— період Центральної Ради, березень— квітень 1918 р. — Армія Української Народної Республіки;

— доба правління гетьмана П. Скоропадського — Армія Української Держави;

— повстання Директорії, листопад — грудень 1918 р. — війська Директорії;

— період 1919 р. — Дієва армія Української Народної Республіки.

У зазначений період українська офіційна влада та військове керівництво намагалася вживати різні назви та їх варіації щодо Збройних сил України, причому, часто кілька назв вживалося одночасно. Отже, щоб не вводити зайву плутанину у довідник, ми зупинилися лише на вищенаведених назвах, які, крім того, чітко окреслюють історичні віхи подій 1917–1921 років.

У створенні цього довідника допомагало багато людей. За допомогу у збиранні матеріалу хотів би висловити подяку: заступнику начальника Державного галузевого архіву Служби безпеки України Сергію Кокіну, співробітникові цього архіву Олександру Лошицькому; директору Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України Наталі Маковській; завідувачці Науково-довідкової бібліотеки Головного архівного управління України Галині Порохнюк; завідувачці читального залу Російського державного військово-історичного архіву Тетяні Бурмістровій. За цінні консультації та цікаву інформацію — Сергію Волкову (Москва), Валентину Юшку (Москва), Юрісу Цигановсу (Рига), Олександру Дєрябіну (Москва). За наданий фотоматеріал щиро дякую Олександру Кавтарадзе (Москва), Сергію Білоконю (Київ), Олексію Шереметьеву (Київ), Олександру Пересадьку (Київ), Сергію Музичуку (Рівне), Олександру Воронову (Москва).

На сьогодні наш довідник є максимально повним зібранням біографічних відомостей про командний склад Збройних сил України 1917–1924 років. У разі виникнення уточнень та доповнень вони будуть публікуватися у подальших наших працях.