Брав участь в українізації 14-го Стрілецького полку, частина якого навесні 1918 р. була включена до складу Армії УНР, служив у цьому полку, який мав назву 14-й піший Поморський полк. З 18.12.1918 р. перебував у розпорядженні коменданта Дніпровського повіту. З квітня 1919 р. — один із командирів загонів отамана Григор'єва. З травня 1919 р. хворів.
З серпня 1919 р. — у Збірному полку 4-ї стрілецької дивізії Збройних Сил Півдня Росії. Згодом разом з рештками полку був інтернований польською владою.
У лютому 1920 р. перейшов на службу до Армії УНР, служив у 4-й бригаді та 3-й Залізній дивізії Армії УНР.
У 1923 р. на еміграції народився син Юрій, якого виховував сам, без матері дитини.
У червні 1943 р. разом з сином зголосився до Добровольчої дивізії СС «Галичина», отримав відмову через вік, але син, Юрій Шкарупа (1923–1984) — служив хорунжим Української національної армії.
У 1950 р. разом з сином емігрував до Канади. Помер у м. Вільмінгтон Делявере.
ЦДАВОУ. -Ф. 1075. -Оп. 2. -Спр. 557. -С. 142–143; Некролог//Українське Козацтво. — 1971. — Ч. 1(15). — С. 53–54; Некролог Ю Шкарупи//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1984. - № 3. — С. 93; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004. — С. 842.
ШКЛЯРЕНКО Михайло Григорович(1883—?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Ніжин. На військову службу вступив у 1892 р. Закінчив артилерійське училище (1895). Станом на 01.01.1910 р. — капітан 4-го Владивостоцького фортечного артилерійського полку. З 10.09.1915 р. — підполковник.
З 24.12.1917 р. — командир 7-го Окремого важкого артилерійського дивізіону, який українізував. 26.01.1918 р. демобілізувався. У 1918 р. — командир 2-ї батареї 10-го мортирного дивізіону та помічник командира 33-го легкого артилерійського полку 11-ї легкої гарматної бригади 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави. З 30.12.1918 р. — командир 33-го легкого артилерійського полку військ Директорії. З 08.01.1919 р. — командир 4-ї батареї 1-го Запорізького гарматного полку Дієвої армії УНР. З 17.05.1919 р. — артилерійській референт в Українській Галицькій армії (у 2-й бригаді, 2-му та 3-му корпусах). 27.04.1920 р. повернувся до Армії УНР, був підвищений до рангу полковника. У 1920–1921 рр. — т. в. о. референта Артилерійської управи Військового міністерства УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 730. — С. 11–12.
ШКУРИК(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 16.08.1919 р. — командир 1-го пішого Верхньодніпровського полку 12-ї Селянської дивізії Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.
ШПИЛИНСЬКИЙ (Шпілінський) Олександр Опанасович(18.08.1894-?) — сотник Армії УНР.
Народився в родині колезького асесора м. Полтави. Закінчив Полтавське реальне училище, Олександрівське військове училище (01.02.1915), служив прапорщиком 24-го піхотного запасного батальйону. З 27.07.1915 р. — молодший офіцер 15-го Сибірського стрілецького полку. З 12.07.1916 р. — командир 12-ї роти цього полку. З 28.10.1917 р. — штабс-капітан. 20.08.1917 р. був поранений у бою під Ригою. 22.10.1917 р. повернувся до полку після лікування, прийняв командування 2-ю ротою, згодом — 1-м батальйоном. Постановою солдатського комітету свого полку був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня за бій 20.08.1916 р. 20.11.1917 р. через необхідність лікування залишив поліс, що стояв на позиціях під Ригою.
З 18.11.1917 р. був зарахований на українську військову службу помічником командира полку ім. С. Наливайка військ Центральної Ради. З 10.01.1918 р. — молодший старшира Наливайківської сотні Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради. З квітня 1918 р. — начальник оперативного відділу штабу Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. У серпні 1918 р. був звільнений з військової служби. З 20.12.1918 р. — начальник штабу 2-ї пішої дивізії військ Директорії. З березня 1919 р. був приділений до оперативного відділу штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. Був членом місії Південно-Східного фронту Дієвої армії УНР до Румунії. З 15.05.1919 р. — в. о. начальника штабу 7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 03.06.1919 р — начальник оперативного відділу штабу 7-ї Запорізької дивізії, з липня 1919 р. — начальник штабу 7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. 29.10.1919 р. захворів на тиф та залишився у м. Станіславчик, де був захоплений білогвардійцями і вивезений до Одеси.
З 10.01.1920 р. — начальник команди полонених вояків Дієвої армії УНР, що охороняла вагони генерала Леша — голови слідчої комісії Збройних Сил Півдня Росії з розслідування зловживань серед білих військ.
01.02.1920 р. втік з Одеси. 07.02.1920 р. на ст. Роздільна зголосився до Української Галицької армії, був відправлений до начальної команди УГА у м. Балта.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ш-Щ“ на сторінці 7. Приємного читання.