TextBook З 05.05.1920 р. — помічник командира Етапного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Восени 1920 р. — командир 3-го інженерного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 81; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 47.
ХИЛЕЦЬКИЙ Дмитро Дмитрович(19.09.1870-?) — підполковник Армії УНР.
Народився в Полтавській губернії. Закінчив Полтавську духовну семінарію, Київське військове училище, вийшов до 34-го піхотного Севського полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні, був поранений. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 34-го піхотного Севського поку (Полтава). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1919 р. — начальник тилових комендатур Дієвої армії УНР. З 04.08.1919 р. — у резерві старшин Головного управління Генерального штабу (ГУГШ) Дієвої армії УНР. У 1920 р. викладав у Камянецькій спільній юнацькій школі. З листопада 1920 р. — помічник командира 1-ї Запасної бригади Армії УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. У 1923 р. повернувся на батьківщину. Станом на 1926 р. мешкав у Харкові. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204; Спр. 653. — С. 137. ДАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 11. — С. 3, 378.
ХІЛОБОЧЕНКО Самсон Григорович(?—?) — учасник українського військового руху 1917 р.
Напередодні Першої світової війни служив у Києві штабс-капітаном 168-го піхотного Миргородського полку. Станом на 1917 р. перебував у тому ж званні штабс-капітана.
З 18.07.1917 р. — командир 2-го куреня 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. З 20.12.1917 р. — начальник 1-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. З початку січня 1918 р. — начальник штабу збройних сил Центральної Ради на Лівобережній Україні. За часів Гетьманату П. Скоропадського в українській армії не служив. Брав активну участь у протигетьманському повстанні. Станом на 12.12.1918 р. — помічник начальника штабу військ Директорії. З кінця 1918 р. — начальник Головного штабу Дієвої армії УНР. З 26.02.1919 р. до середини березня 1919 р. — командувач Східного фронту Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф. 3265. — Оп. 1. — Д. 1. — С. 10–11; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 85 — С 163.
ХІМЕНКО Гнат(?—?) — повстанський отаман.
Останнє звання у російській армії — прапорщик.
У вересні 1917 р. — організатор Кінної гайдамацької сотні з вояків 188-го Карського полку російської армії на Кавказькому фронті — ум. Трапезунд. Станом на 18.01.1919 р. — командир Корсунського запасного полку Дієвої армії УНР. Спільно з отаманами Заболотним та Ангелом організував більшовицький заколот 24.01.1919 р. проти Директорії у Корсуні, Черкасах та Золотоноші. 31.01.1919 р. був взятий у полон вояками 1-го Республіканського полку ім. С. Петлюри під ст. Цвітково. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 1. -Спр. 60. — С. 1–3; Биховський А. На Кавказько-Турецькому фронті. — Вінніпег. — 1968. — С. 101.
ХІМЧЕНКО Іван Микитович(1890—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Ніжин. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. Учасник Першого Зимового походу. Лицар Залізного Хреста. У 1920–1922 рр. — старшина 1-го збірного куреня 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 7.
ХЛОПИЦЬКИЙ Цеслав Селіванович(31.12.1858—?) — учасник українського військового руху 1917 р.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Х-Ц“ на сторінці 2. Приємного читання.