Розділ «Підготовка власного старшинського корпусу Армії УНР»

За станом на кінець 1917 р. у 1-й школі нараховувалося 20 старшин та 600 вихованців, розбитих на чотири сотні, але половина з них у той час перебувала на різдвяних святах і канікулах. Отож, у чотирьох сотнях налічувалося близько 300 юнаків. Саме у такому складі 25 грудня 1917 р. (н. ст) школа вирушила на охорону північних кордонів України — до ст. Бахмач. Розташувавшись у Бахмачі, Конотопі та на ст. Доч, ці підрозділи роззброювали збільшовичені ешелони та перешкоджали в’їзду в Україну червоногвардійських загонів. Однак саме тоді з невідомих причин із посади начальника школи було усунуто сотника Дем’яна Носенка. Керівництво навчальним закладом обійняв командувач усіх українських збройних сил на цьому напрямі сотник Федір Тимченко та його начальник штабу сотник Павло Богаєвський (за сумісництвом — командир 3-ї сотні школи). Однак фактично бойовими діями юнаків керував сотник Аверкій Гончаренко, який офіційно обіймав посаду командира пішого куреня 1-ї Української військової школи.

Перший бій юнаків школи з радянськими матросами, які наступали з боку Гомеля, відбувся під ст. Доч б січня 1918 р. (н. ст.). Матроси були п’яні, і намагалися захопити станцію з наскоку. У запеклому бою школа втратила пораненими 2 юнаків та 1 старшину. Крім того, моряки встигли знищити саморобний панцирний потяг та перебити на ньому частину обслуги, яка складалася з козаків 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького. Однак цей наступ радянських військ школа із честю відбила.

У ніч на 23 (10) січня 1918 р. 1-ша Українська військова школа виїхала до Києва — задля зустрічі з командувачем Київської військової округи сотником Шинкарем. Той намалював юнакам розпачливу картину загального розкладу українських військ і вмовив школу повернутися на позиції під Бахмач. 27 (14) січня 1-ша Українська військова школа, маючи у своїх 4 сотнях лише 250 юнаків (решта розійшлася по домівках), знову прибула на Чернігівщину — до ст. Крути. До них приєдналася 1-ша сотня Студентського куреня, яка мала у своєму складі 116 юнаків. Вона була сформована у приміщені 1-ї Української військової школи та переважно складалася зі студентів Українського народного університету, Київського університету та 2-ї Української Кирило-Мефодїївської гімназії{294}. Крім того, під Крутами зібралося трохи більше 40 вояків (переважно офіцерів) — членів Вільного Козацтва Чернігівщини та старшин так званого Куреня Смерті військ Центральної Ради.

29 (16) січня 1918 р. під ст. Крути відбувся легендарний бій двох радянських «армій», що разом нараховували близько 3 500 солдатів, проти 420 українських вояків, більшість із яких належали до 1-ї Української військової школи. Зі складу 1-ї Української військової школи про цей бій залишили докладні спогади сотник Аверкій Гончаренко та колишній юнак Михайло Михайлик. Їхні дані дуже різняться між собою, особливо в оцінці втрат, які понесли українські частини. Зокрема, Михайло Михайлик твердить, що після бою «уже в вагонах сотні рахували свої ряди. Кожна не долічувала 5—10 юнаків, Студентський курінь до 50 студентів»{295}. Отже, за словами М. Михайлика, 1-ша Українська військова школа втратила 20–40 юнаків, а Студентський курінь — 50 студентів і гімназистів. Частина з цих юнаків і студентів дістала поранення, але була забрана своїми товаришами з поля бою та згодом продовжила службу в Українській армії. Зі Студентського куреня 34 студенти та гімназисти потрапили в полон, з них 27 згодом було розстріляно, а інші — звільнені з неволі навесні 1918 р. Ще двоє прапорщиків зі складу Студентського куреня пізніше теж опинилися в полоні та були жорстоко закатовані на ст. Конотоп. З інших шістнадцяти «втрачених» окремі згодом приєдналися до Української армії. Отже, реальні втрати українських військ у бою під Кругами сягали приблизно 70 загиблих і поранених юнаків, студентів та гімназистів, причому 27 з них були розстріляні більшовиками та ще 2 — замучені.

Будівля 1-го Київського військового училища, де у грудні 1917 — січні 1918 років розміщувалася 1-ша Українська військова школа ім. Б. Хмельницького та формувався Допоміжний студентський курінь Січових Стрільців (нині — Військовий інститут зв'язку Збройних сил України), фото поч. XX століття

Сучасний вигляд 1-го Київського військового училища, нині — Військовий інститут зв’язку Збройних сил України

Опис бою під Крутами Аверкія Гончаренка приблизно збігається з оповіддю Михайла Михайлика. Сотник Гончаренко докладно описує, як вивів з поля бою почергово спочатку Студентську, а потім — 2-гу, 3-тю, 4-ту та, нарешті, — 1-шу сотні. Пише він також і про те, що вже в ешелонах недорахувалися однієї студентської чоти, у якій служив рідний брат мемуариста. Як згодом виявилося, це була та сама чота, яка потрапила у полон до більшовиків і вся була розстріляна. Отож, сотник Аверкій Гончаренко вивів з-під Крут школу у повному складі.

Однак остання фраза спогадів Гончаренка повністю суперечить даним Михайла Михайлика: «втрати сягали: до 250 юнаків, одна чета (до 30 людей) студентів і 10 старшин»{296}. Але такий висновок не може бути правдою. Така кількість померлих означала б, що загинула вся школа (саме стільки осіб було в ній перед боєм під Крутами). До того ж на сьогодні відомо близько 50 прізвищ учасників бою під Крутами — колишніх юнаків 1-ї Української військової школи, які залишилися живими. У більшості вони не тільки пережили 29 січня 1918 р., а й усю Визвольну війну 1917–1921 р.

Після прибуття до Києва 1-ша Українська військова школа ім. Б. Хмельницького та рештки 1-ї студентської сотні були приряджені до Куреня Чорних Гайдамаків Гайдамацького коша Слобідської України військ Центральної Ради, сформованого з юнаків 2-ї Української військової школи. Разом із чорними гайдамаками юнаки-богданівці, студенти та гімназисти брали участь у боях з червоногвардійцями за завод «Арсенал», потому — вуличних боях з більшовицькими військами Муравйова та відступі з Києва. Під час київських вуличних боїв Студентський курінь значно поповнився за рахунок масового напливу юних добровольців — студентів та гімназистів.

1 березня 1918 р. 1-ша Українська військова школа ім. Б. Хмельницького та Студентський курінь з іншими українськими та німецькими військами повернулися до Києва. Студентський курінь було розформовано лише наказом військового міністра Центральної Ради Олександра Жуковського Ч. 131 від 27 березня 1918 р.

2-га Українська військова школа

Друга Українська військова школа створена 1 листопада 1917 р. на базі 5-ї Київської школи прапорщиків. Розташовувалася вона у приміщеннях Київської духовної академії та Братського монастиря. Начальником школи було призначено підполковника Кліопу — фактично випадкову людину, яка не мала нічого спільного з українським військовим рухом{297}.

Старший курс 2-ї школи складався з юнкерів, які раніше навчалися у російських військово-навчальних закладах, переважно у Києві, та по розформуванні виявили згоду служити у військах Центральної Ради. На відміну від молодшого курсу — вчорашніх студентів та гімназистів, колишні юнкери ще частково зберігали свої старі традиції та школу називали 2-м Українським військовим училищем. Випуск старшого курсу відбувся у грудні 1917 р.

З 15 листопада 1917 р. юнаки 2-ї школи несли вартову службу біля державної скарбниці, телеграфу, водокачки, електричної станції, інших важливих об’єктів{298}.

Наприкінці січня 1918 р. до школи прибув колишній голова Українського генерального військового секретаріату Симон Петлюра та звернувся до юнаків із закликом вступати до Гайдамацького коша Слобідської України. Оскільки майже всі бажали йти на фронт, серед юнаків було проведено жеребкування: половина (200) на чолі з сотником Блаватним вступила до Гайдамацького коша. Із цих юнаків було сформовано Курінь Чорних Гайдамаків. Інша частина залишилася у школі{299}.

12 юнаків школи на чолі з викладачем артилерійської справи Костем Смовським були відряджені на ст. Дарниця для пошуку гармат і згодом взяли участь у створенні та бойовій діяльності Гайдамацького артилерійського дивізіону Гайдамацького коша Слобідської України військ Центральної Ради{300}.

Навчальний корпус Київської духовної академії, де у грудні 1917 — січні 1918 року розміщувалася 2-га Українська військова школа (нині — один з корпусів Національного університету “Києво-Могилянська академія"), листівка початку XX століття

У складі Гайдамацького коша Слобідської України Курінь Чорних Гайдамаків протистояв радянським військам під Яготином та Києвом (у районі Микільської Слобідки). Потому юнаки 2-ї школи відіграли одну з головних ролей у штурмі повсталого заводу «Арсенал» і в боях на Печерську з загонами Муравйова. Після залишення українськими військами Києва Курінь Чорних Гайдамаків воював із червоною гвардією та збільшовиченими військами під Житомиром і Бердичевом. 1 березня 1918 р. юнаки 2-ї школи разом із червоними гайдамаками одними з перших вступили до звільненого Києва.

Випускне фото 1-ї сотні 1-го випуску 2-ї Української військової школи, грудень 1917 року (фото з приватної колекції)

Доля юнаків 1-ї та 2-ї Українських військових шкіл