Розділ без назви (1)

НАРОДНІ

ДУМИ

ЗБІРНИК' Гравюри В. І. Лопати

Київ Видавництво художньої літератури «Дніпро»

1986

82.3Ук-6

НЗО

Упорядник, автор передмови і приміток С. В. МИШАНИЧ

(Р) Упорядкування, передмова,

плимітіги v^rтт<-^м/uo ліКлілм п

примітки, художнє оформлення, Видавництво «Дніпро», 1986 р,

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ДУМИ

Більшість народів світу на певному етапі свого історичного розвитку створювали поетичний епос — це, за словами М. Горького, своєрідне вмістилище знань народу про себе і вимог до самого себе. Далека відстань — часова й географічна— відділяє давньогрецьку «Іліаду» й «Одіссею» від карело-фінської «Калевали», скандінавські саги від німецької «Пісні про Нібелунгів», французьку «Пісню про Ролан-да» від російських билин, киргизький «Манас» від українських дум, але всіх їх об’єднує високий героїчний дух народів, що їх створили. Епічна традиція, говорив М. Черни-шевський, зумовлена енергією народного буття. «Тільки там з’являлась багата народна поезія, де народні маси <...> хвилювались сильними і благородними почуттями, де здійснювались силою народу великі події» Ч

Східнослов’янські народи ще в добу Київської Русі мали високорозвинену епічну традицію і саме на грунті цієї традиції виникли російські билини і українські думи.

Епос — поняття широке, сюди входить значна частина видів і жанрів фольклору: казки, легенди, перекази, оповідання, історичні пісні, балади; героїчний епос — найвища форма художнього мислення народу, яка засвідчує високий рівень його історичної свідомості.

У великому фонді світової епічної культури почесне місце посідають українські думи як глибоко оригінальні му-зично-поетичні твори високого ідейного звучання. Цей величний пам’ятник народної культури, створений в епоху найбільшої напруги народу в боротьбі за право на життя, пройшов складну еволюцію — від становлення (приблизно XV ст.), злету (XVI—XVII ст.) до поступового переходу в пам’ятку естетичного життя народу. Образність поетичного вислову, краса музичного супроводу, глибина думки викликали захоплення культурних діячів світу. У своєму романтичному захопленні кобзарським мистецтвом та поезією дум Т. Г. Шевченко 1858 р. підносив їх вище Гомерових

■ 1 Чернышевский Н. Г. Песни разных народов.— Собр. соч.: В 15 т.— М., 1949,—Т. 2.—С. 295.

«Іліади» й «Одіссеї»: «... у Гомера,—писав — ...ничего нет похожего на наши исторические думы-эпопеи, как например дума «Иван Коновченко», «Савва Чалый», «Алексей, попович пирятинский», или «Побег трех братьев из Азова», или «Самойло Кишка», или, или, — да их и не перечтешь»

Найдавніші записи дум, що дійшли до нашого часу, сягають другої половини XVII ст. В рукописному збірнику Конд-рацького, віднайденому в архіві Ягеллонського університету в м. Кракові та опублікованому 1928 р. академіком М. Возняком, зафіксовано чотири зразки дум з Волині.

Перша рукописна збірка дум під назвою «Повести мало-российские числом 16. Списаны из уст слепца Ивана, лучшего рапсодия, которого застал я в Малороссии в начале XIX века», містить тринадцять зразків. Хоча збірник був Відомий багатьом записувачам і дослідникам народного епосу, його публікацію вперше здійснив П. Житецький 1892 р. в журналі «Киевская старина», а 1893 р. — видав окремою книжкою.