Розділ «2»

Сумніватися не доводиться: адже і М. М. Карамзін, і С. М. Соловйов, і В. О. Ключевський у своїх «Історіях» підтвердили факт входження в 1253 році «ростовсько-суздальських князівств» до складу володінь хана Сартака, сина Батия.

Вільгельм де Рубрук у 1253 році зафіксував такий розподіл земель між Батиєм і Сартаком: Сартак володів землями Золотої Орди від Дону до Волги і від Каспійського й Азовського морів до північних місць країни Моксель, куди дійшли коні татаро-монголів у 1238 році. Жили у «країні Сартаха» в ті роки, крім татарських племен, лише «два роди людей»: Моксель (які їли свинину) і Мердиніс (мусульмани).

Значно пізніше, завдяки зусиллям великоросійських «писарів історії», з'явилася назва — «ростовсько-суздальська земля». Великороси завжди бажали, щоб їхня історія базувалася на винятках із правил, на бажаннях правлячої еліти Московії.

Навіть у Великій Радянській Енциклопедії (далі — ВРЕ), очистивши факти від тенденційного словесного непотрібу, можна знайти підтвердження словам Вільгельма де Рубрука про країну і народ Мокселъ:

— «Мордва… ділиться на 2 основні групи: Мордву-ерзю і Мордву-мокшу. Кожна група зберігає свою самоназву (ерзя й мокша)… Ерзянська і мокшанська мови становлять особливу групу фіно-угорських мов… Уперше Мордва під назвою Морденс згадується в готського історика Йордана (6 століття). Дані мови й матеріальної культури вказують на автохтонність Мордви в межиріччі Оки і середньої Волги…» [9, том 16, с. 565];

— «Мокша, етнографічна група мордви» [9, том 16, с. 423];

— «Мещера, древнє плем'я… Говорило мовою фіно-угорської групи. За археологічними даними, з Мещерою пов'язані могильники і городища 2 — 12 ст., розташовані по середньому плину Оки… Значна частина Мещери до 16 ст. обрусіла…» [9, том 16, с. 205];

— «Меря, плем'я, предки якого в… 1 тисячолітті нової ери жили в районі Володимирсько-Суздальського межиріччя. Уперше Меря (merens) згадуються в 6 ст. готським істориком Йорданом… Мова Мері належала до фіно-угорської групи…» [9, том 16, с. 101];

— «Мурома, плем'я, споріднене з мордвою, що жило на берегах Оки… Мова Муроми належить до фіно-угорської групи… У 10–11 століттях Мурома платила данину Русі (вимисел. — В. Б.), у 12 ст. повністю обрусіла» [9, том 17, с. 127].

Навіть більшовицькі російські джерела підтвердили проживання цих племен у межиріччі Оки і Волги. Всі племена говорили мовами з фіно-у горської групи, тобто були племенами одного кореня, одного походження. І, природно, за старих часів мали одну узагальнену назву

народу, якою й було слово Мокселъ, на відміну від спорідненої мусульманської групи — Мердиніс.

Тепер погляньмо, якими поселеннями обмежувалося межиріччя Оки і Волги. По Оці, зі сходу на захід, розташовувалися Муром, Рязань, Коломна, Калуга, Козельск; по Волзі — Городець, Кострома, Ярославль, Твер, Ржев. А за Костромою, Ярославлем і Твер'ю проживали племена весі. У Тверській землі (тепер — Калінінська область) досі збереглася згадка про Весь — місто Весьєгонськ.

Звернімося до тієї ж ВРЕ:

«Весь, прибалтійсько-фінське плем'я … арабським географам 10–14 ст. Весь була відома як народ вісу, що жив на Північ від Болгарії Волзько-Камської… Поступово частина Весі обрусіла…» [9, том 4, с. 582].

Отже, вся «великоросійська земля» від Мурома, Рязані й Калуги до Біломор'я й Вологди в IX–XIII століттях була повністю заселена племенами, які розмовляли однією мовою.

На цьому «великому просторі від Оки до Білого моря ми (і нині!) зустрічаємо тисячі неросійських назв міст, рік і урочищ», що ще раз засвідчує проживання корінного фінського етносу на своїй споконвічній землі й понині.

Посланник французького короля до хана Сартака Вільгельм де Рубрук, як бачимо, дуже точно в 1253 році зафіксував народ, який проживав на тій землі, — Моксель. Тут, як мовиться, ні додати, ні відняти.

Тож розглянемо це питання докладніше, аналізуючи роботу Рубрука в інших напрямах. Такого дослідження ніколи не проводили російські історики.