Розділ «1. Жириновський»

«Нехай Росія благополучно зробить свій останній «похід» на південь. Я бачу російських солдатів, які збираються в цей останній південний похід. Я бачу російських командирів у штабах російських дивізій і армій, які прокреслюють маршрути руху військових з'єднань і кінцеві точки маршрутів. Я бачу літаки на авіабазах у Південних округах Росії. Я бачу підводні човни, які спливають біля берегів Індійського океану, і десантні кораблі, що підходять до берегів, по яких уже марширують солдати російської армії, рухаються бойові машини піхоти, пересуваються величезні маси танків. Нарешті Росія завершує свій останній військовий похід» (с. 142–143).

Ви гадаєте, це марення? Анітрохи!

Приховуваний правителями Росії від чужих очей «план виходу на теплі моря» нарешті висловлений на повен голос. Мрії династії Романових потрапили до голови людини, яка бажає їх здійснити.

Сотні років, то процвітаючи, то відповзаючи назад, вершить свої «планові» справи Російська імперія. На очах у всього світу. Століттями не відмовлялася від цих «цілей» ні за Романових, ні за комуністів. І повірте — не відмовляються від «завдань», від «походів на південь» і зараз. Ця чорна примара висить, як дамоклів меч, над імперією, і вона все тягнеться й тягнеться до меча.

Ось про що писав О. В. Храповицький, статс-секретар імператриці Катерини II:

«1792 рік, 26 січня. Ще запитали про пакети, і знайшли проект Потьомкінський про завоювання Персії, якого шукали, — папери ці взяли і в себе залишили» [23, с. 259].

Співає пісню Жириновський не свою — імперську, стару, та й комуніст-диктатор Сталін охоче підспівував цій нахабній пісні своїм голосом. Вольфович лише бачить «похід» у сучасному оформленні: танки, підводні човни, літаки, дивізії, армії.

Не буду цитувати іншу статтю Володимира Вольфовича, цього «сина юриста», — «Про збирацьку роль Росії та молодих вовків» із газети «Известия», № 77 від 23 квітня 1994 року.

Скажу лише — там він узявся за країни СНД і власне Росію. Бути «Великій Росії» в губерніях, і горе тому, хто противитиметься, йому взагалі нічого не світить — навіть губерній. Зникне, припустімо, Татарстан, або Соха-Якутія — і нехай. Так повелів Жириновський. І — не переч!

А план виходу до Індійського океану, як бачимо, поцупив Вольфович у «розпусниці-імператриці». Оце мастак! Навіть не подумав, адже Катерина II сховала «ці папери», щоб передати Платонові Зубову, останньому своєму фаворитові.

Давно «відійшла в інший світ матінка». А нічого ж бо не змінилося!

1994 рік