Розділ «5»

Повернімося в 1246 рік. Ярослав Всеволодович і бояри з веління Батия та за законами Імперії вирушили в Каракорум, аби «схилити шию» перед новим великим ханом. У той час усі управителі улусів з'їжджалися в столицю Імперії Каракорум, бо прямим нащадкам Чингісидів і полководцям слід було обрати великого хана.

До кінця літа 1246 року великим ханом був обраний Гуюк, онук Чингісхана.

Не описуватиму торжества, що відбулося у столиці Каракорум. Скажу тільки, що суздальський князь брав у ньому участь, стояв у юрбі біля огорожі «Великої Юрти». Князі втягувалися в життя Імперії, запозичували звички і традиції.

Є історичний свідок, який залишив щоденники, побувавши в 1246–1247 рокаху татаро-монгольській Імперії — у Батия в Сараї та у великого хана в Каракорумі. Це відомий нам посланець Папського престолу Плано Карпіні. Його свідчення унікальні, безцінні для нащадків. От що повідав Іоанн де Плано Карпіні:

«У той же час помер Ярослав, який був великим князем… Він щойно був запрошений до матері Імператора, та… дала йому їсти і пити з власної руки; він повернувся у своє приміщення, одразу занедужав і помер, через сім днів, а все тіло його дивним чином посиніло» [8, с. 57].

Великоросійські «байкарі історії» стверджують, мовляв, князь лише «занедужав» у Каракорумі, а вмер у дорозі. Але подібні фокуси ми вміємо розрізняти, і знаємо, навіщо вони підкидалися в історію.

Звертаю увагу на події, що передували 1246 року. Під час походу в Європу (1240–1242 роки) Батий посварився з Гуюком, який був у його підпорядкуванні; відсторонив його від командування корпусом і відправив до батька. Аналогічно він учинив і з іншим своїм двоюрідним братом — Бурі.

Послухаймо професора Л. М. Гумільова:

«Під час походу Батий посварився зі своїми двоюрідними братами, Іуюком, сином самого верховного хана Угедея, і Бурі, сином великого хоронителя Яси Чагатая. Батьки стали на бік Батия і покарали опалою своїх синків, які зарвалися, але коли помер у 1241 р. Угедей і влада потрапила до рук матері Гуюка, Ханші Туракіни, дружини (корпуси. — В. Б.) Гуюка і Бурі були відкликані…» [18, с. 284].

Дуже цікаво і важливо, що на курултаї з нагоди обрання верховного хана, який відбувся восени 1246 року, не був присутній особисто хан Батий. Він знав, що загрожувало йому в Каракорумі. На Батия там чекала смерть. Усіх супротивників хана належало знищити, згідно з Ясою (законами Чингісхана).

Ось що про це розповів Плано Карпіні:

«Там вони розділилися, і мати Імператора пішла в один бік, а Імператор в інший, для організації суду. Була схоплена тітка нинішнього імператора, яка отруїла його батька в той час, коли їхнє військо було в Угорщині, звідки внаслідок цього повернулося назад військо, що було у згаданих країнах. Над нею й дуже багатьма іншими було вчинено суд, і вони були вбиті» [8, с. 56–57].

Отруївши князя Ярослава, великий хан таким чином висловив ненависть, яку відчував до Батия за своє приниження. Суздальський князь Ярослав став лише пішаком у протистоянні між Гуюком і Батиєм.

Продовжимо виклад подій:

«У 1247 році великим князем володимирським став Святослав Всеволодович, молодший брат Ярослава… Олександру (Невському. — В. Б.)… дісталася… Твер. Але наприкінці того ж року (1247 рік) Олександр і його брат Андрій вирушили до Батия… Від Батия обидва брати поїхали в Каракорум, звідки повернулися на Русь («байкарі історії» без докору совісті землі племен Моксель називають Руссю. — В. Б.) лише наприкінці 1249 року» [2, № 11, с. 29].

У цій цитаті два факти — правда, інші — звична брехня. Справді, в 1247 році Батий видав ярлик на володимирський престол молодшому братові Ярослава — Святославу. І справді брати Андрій і Олександр, сини Ярослава, «затрималися» в Орді до кінця 1249 року. Але зовсім з іншої причини. Вирушити в Каракорум без дозволу Батия ніхто не смів. Звичайний російський міф!

Російські історики намагалися довести, що брати Андрій і Олександр були незадоволені отриманими уділами й вирушили наприкінці 1247 року в ставку Батия сперечатися з дядьком за великокнязівський престол. Я не знаю, були задоволені чи ні брати отриманими наділами. Це для нас не так і важливо. Неправомірна сама постановка питання про поїздку заради великокнязівського престолу. В поїздці до Батия, а не в Каракорум, зовсім інший мотив, та й учасників було не двоє, а — один. Другий із братів, як ми пам'ятаємо, сидів у Батия в заручниках ще з 1238 року.

Отже, який незаперечний історичний факт «обгорнули» міфами російські «байкарі історії»?

Як побачимо далі, це був факт перебування старшого сина Ярослава в аманатах (заручниках) у хана Батия. Надто вже не хотілося великоросійським правителям розповідати нащадкам і людству правду про те.

Повернімося до тих далеких часів.