Розділ «3»

«Петро І, особливо наприкінці царювання, дуже цікавився минулим своєї батьківщини, піклувався про збирання та збереження історичних пам'яток, говорив ученому Феофану Прокоповичу: «Коли ж ми побачимо повну історію Росії?», неодноразово замовляв написати загальнодоступний (правду кажучи, «великоросійський». — В. Б.) посібник із російської історії» [5, с. 211].

Хто ж міг входити до «Комісії зі складання російської історії за допомогою особливого урядового закладу»?

Ось хто був особливо наближений і користувався великою довірою Катерини II:

1. Шувалов Андрій Петрович (1744–1789) — граф, син фельдмарпіала П. І. Шувалова. З 1783 року начальник «Комісії для складання записок про древню історію, переважно Росії». З 1787 р. — член Ради при імператриці, сенатор.

2. Болтін Іван Микитович (1735–1792) — історик, державний діяч, генерал-майор. Особливо агресивно ставився до критиків офіційної міфології Російської імперії, зокрема на Леклерка, князя Щербатова та ін.

3. Паллас Петро Симон (1741–1811) — член Петербурзької Академії наук із 1767 р. Учився в Німеччині, Голландії, Великій Британії. У 1768–1774 рр. очолював експедицію Академії наук, що пройшла від Нижнього Поволжя до Забайкалля. Надалі, до 1793 року, працював в Академії.

4. Мусін-Пушкін Олексій Іванович (1744–1817) — граф, державний діяч, історик, член Російської Академії наук з 1789 р. «Великий збирач» раритетів старовини. Постійно жив у Санкт-Петербурзі, всі стародавні рукописи, «знайдені» ним, згоріли в Москві.

5. Храповицький Олександр Васильович (1749–1801) — державний діяч, письменник. У 1782–1793 рр. — статс-секретар імператриці Катерини II.

6. Бантиш-Каменський Микола Миколайович (1737–1814) — державний діяч, історик, археограф, керуючий Московським архівом Колегії іноземних справ (178 — 1814).

Поза всяким сумнівом, ці російські діячі і низка інших взяли активну участь у «творенні» «історії Російської держави». Безперечно, саме ці люди причетні до «складання записок», які лягали на стіл Катерини II для остаточного редагування. І звершилося! В 1792 році «катерининська історія» побачила світ! Відтоді вносити що-небудь інше в оповідальний каркас історії Російської імперії категорично заборонялося! Аби переконатися, що справді відбулася колосальна містифікація, пропоную разом дослідити «Пам'ятні записки» О. В. Храповицького, статс-секретаря Імператриці Катерини П», написані ним із 1782 по 1793 рік, які пройшли багаторазову царську та церковну цензуру і видані 1862 року. Книгу перевидано в 1990 році в Москві.

Отже, послухаймо О. В. Храповицького:

«Вправлялися в Законодавстві і в Історії. — «Тепер за Закони не можу взятися, але думаю, що можу взятися за Історію (російську. — В. Б.)» [23, с. 213].

«Вправляються (Катерина II. — В. Б.) у продовженні Історії Російської…» [23, с. 244].

«При розборі внутрішньої пошти мені (Катерина II. — В. Б.) казали, що вправляються тепер у складанні родоводу Російських Великих Князів, і що це перевірка Історії та Хронології» [23, с. 263].

Як бачимо, в щоденникових записках подаються слова, особисто сказані Катериною II, що робить ці записки особливо цінними. Однак дуже дивно, що вже на початку роботи над російською історією Катерина II зіткнулася з проблемою «родоводу Великих Князів». Це більше ніж дивно. До 1563 року під особистим наглядом Івана Грозного і з ініціативи московського митрополита Макарія була написана фальсифікована «Книга статечна царського родоводу». Навіщо ж Катерині II знадобилося повторно втручатися у «царський родовід»?

Я спробував знайти відповідь або хоча б натяк на це питання в «Пам'ятних записках». Їх написав учасник і сподвижник «праць» імператриці, тож десь мав лишитися слід. І слід знайшовся.

«Показував я ріку Сіть у Ярославській губернії. Вона впадає в Мологу, а Молога у Волгу. На Сіті вбито Князя Володимира Юрійовича Рязанського, від Татар. Думали (Катерина II. — В. Б.), що він перейшов Волгу значно нижче, щоб атакувати Татар; але ріка Сіть показує, що Володимир тікав до Твері. Цим відкриттям не дуже задоволені для складання Історії» [23, с. 245].

«Покликали для вислуховування роздроблення Росії на удільні Князівства, під час навали Татар; їх налічили до 70-ти… «Я ще нову напишу примітку про тодішніх Татар» [23, с. 247].

«Покликали, і якийсь час читали мені Російську Історію (яка тоді писалася. — В. Б.). Тут є примітка про Татар і їхню силу при навалі на Росію (суздальську землю! — В. Б.); життя Св. Олександра Невського, без чудес» [23, с. 247].

Зверніть увагу, як пильно придивляється Катерина II до ХIІІ століття. І неспроста. Тринадцяте століття є ключовим у розумінні суті Московії, а пізніше — Російської держави.