Розділ «Невигадані історії»

Кілька слів про подальшу долю Сергія Каріна-Даниленка. Вже наприкінці 1921 року його інфільтрували в українську підпільну організацію, яка існувала в Київській школі червоних старшин. Працював він і на підрив Української військової організації.

А у 1931 – 1934 роках шпигун знову проник у центри політичної еміграції та виконав низку важливих завдань... Але настав і його час: 27 серпня 1937 року Каріна арештували за обвинуваченням “у змові Всеволода Балицького” та у створенні антисовєтської націоналістичної організації.

Така була воля драматурга!

Каріна привезли до Москви, “де йому судилося пройти всі кола слідчого пекла”. 26 місяців у Лефортові й Бутирці катували чекісти свого вірного побратима. Напевно, втішилися б його жертви, якби дожили до цього дня розплати...

І все ж ветерана провокацій 22 жовтня 1939 року звільнили з ув’язнення. Він знову зумів довести свою відданість “дєлу Лєніна”, а тепер вже і Сталіна.

Під час Другої світової Каріна ввели до складу групи підготовки партизансько-диверсійних загонів. Отож він ще встиг попрацювати проти “бандоуновского подполья” – ОУН і Української повстанської армії. Але це вже інша історія...

Помер Сергій Даниленко в Києві 1985 року. Поховано його, очевидно, на військовому кладовищі на Лук’янівці.

То що, мир праху його?

На все приходить час розплати

Лознянську цукроварню охороняла сотня червоних башкирів. У вільний від чергувань час вони заскакували на Вовковинецькі хутори та в сусідні села і ґвалтували жінок. Не жаліли навіть дванадцятилітніх.

Увечері 11 серпня 1922 року небо закрилося хмарами, почали бити громи, “блискавиці прорізували осліплюючими батогами небо”, – згадував Яків Орел-Гальчевський. Все віщувало бурю. Повстанці стояли на конях під лісом, недалеко Сахнів. До Лознянської цукроварні палицею кинути – трохи більше версти.

Отаман Орел скликав у коло старшин і козаків.

– Сприятливішої нагоди може не бути, – сказав він. – Мусимо покарати їх сьогодні.

Розділивши козаків на групи і визначивши провідників, мовчки рушили до цукроварні. Мур перелізли, підпираючи один одного.

Дощ лив несамовито. Вартового, що, захищаючись від потоків води, високо підняв комір шинелі, вже вхопили за горло. На питання, де помешкання коменданта, він чемно показав.

Півсотні повстанців уже порядкували в касарні – парами в’язали сонних ординців. Група козаків від брами будинку управи привела зв’язаних вартових. Притягли і татарина – коменданта цукроварні.

Виставивши на всіх опорних пунктах сторожу, отаман розпочав допит.

Питання було одне: хто насилував жінок і дівчат?

Ординці пригнічено мовчали.

– Хто насилував жінок і дівчат на Вовковинецьких хуторах?! – вимагав правди Орел-Гальчевський.