Розділ «Невигадані історії»

Ось над річкою вдалині з’явився чорний дим. А над містечком у цей час несподівано піднялась курява: через Радуль мчали вершники. Було їх небагато – чоловік із п’ятнадцять. “По строю та списам, – згадував Андрій Ліндфорс, – ми зараз же пізнали, що це Галаківці”.

За хвилину-другу коні вже лежали за хижкою вартового пристані. Заховалися й хлопці.

Якраз у цей момент із-за повороту виглянув пароплав. Над Дніпром розляглося його тривожне ревіння.

Плив він повільно, наче передчуваючи небезпеку. З палуби на берег сторожко поглядали кулемети та рушниці.

Коли корабель почав приставати, на кормі з’явились озброєні люди. Пролунала команда: “Сто-о-ой!” Капітан свиснув, і колеса вповільнили хід.

Нарешті містки з’єднали пароплав і пристань.

Нараз почулося “Слава!”. Більшовики незчулися, як повстанці вже були на містках – “вони скочили на ворогів, як дикі коти”. Хвилину тарахкотіла стрілянина, потім все стихло...

Серед мертвої тиші різко пролунав голос:

– Православні – направо, жиди – наліво.

“Повстанці стояли на містках і пропускали наших. Потім Галака почав вичитувати комуністів та жидів, річ його була жахлива, страшна, всі оніміли од його слів”. Закінчив він так:

– Тепер всі марш у каюти! Семене! По три чоловіки на палубу! Хлопці, за мною!

“Це був жах і жах!” – описував побачене Андрій Ліндфорс.

Галаківці виводили на палубу по три пасажири. Руки в них були зв’язані.

Людей ставили за перегородку. Лунав залп... Над Дніпром летіли нелюдські крики. Та плескіт води гасив передсмертні зойки.

За кожним разом дніпрова вода ставала червонішою і червонішою.

А в містечку – “наче всі вимерли”.

Розстріл тривав безмежно довго... Згодом казали, що в той день загинуло 217 осіб.

Наприкінці галаківці й сам Галака “хиталися як п’яні, очі в них були як у звірів, що наїлися сирого м’яса”. Раптом почулося:

– Всі...

Тоді Галака наказав витягувати з пароплава на берег продовольство та речі, що могли знадобитися...