Розділ «Частина перша Парадоксальна облуда»

Бурхарду Мініху за операцію імператриця Анна подарувала інкрустовану золотом і діамантами шпагу та землю в Україні.

Навіть багато російських істориків донині не розуміють мети походу Мініха 1736 року. Осуджувала Мініха за провал і російська знать тридцятих років XVIII століття, пропонуючи імператриці усунути генерал–фельдмаршала від командування армією. Вони не знали про головну мету воєнної операції, тому й сприймали її як невдачу.

Іншої думки була імператриця.

Оскільки неможливо пояснити московську історичну брехню в одному викладі, ми до цього матеріалу ще повернемося. Повірте, ця історична істина цілком достовірна і підтверджена документами.

І щоб закінчити з діяльністю Мусіна–Пушкіна із «зачистки» «інших історичних пам’яток про все, що стосується Російської історії», розповім майже анекдотичний випадок, який стався у його практиці. В архівах зберігся лист російського бібліографа Василя Степановича Сопикова (1765–1818) від 5 грудня 1813 року, якого він написав до свого доброго знайомого, археографа–історика Костянтина Федоровича Калайдовича (1792–1832), де розповів про те що «в 1791 році він продав графу 37 книг журналу про справи Петра Великого, але наступного року перекупив їх назад. О. І. Мусін–Пушкін продав журнал за 300 p.: але, як засвідчив B. C. Сопиков, «потрібні і важливі замітки, що були в ньому, графом Пушкіним всі були вже вирвані…» [5, с. 137].

Ось такий член катерининської «Комісії», знаменитий Мусін–Пушкін, який купував дешево, бо платив державні гроші від імені Синоду, і перепродував, по суті, макулатуру втридорога. У нашому випадку йдеться не про колекціонера російської старовини, а про звичайного лихваря, який діяв під прикриттям імператриці та наживався на оборудках. Подібних випадків можна наводити багато.

Назву ще деяких членів знаменитої катерининської «Комісії». Ось вони—великі московські фальсифікатори історії:

Іван Микитович Болтін (1735–1792);

Іван Перфилович Єлагін (1725–1794);

Іван Іванович Лепехін (1740–1802);

Микола Миколайович Бантиш–Каменський (1737- 1814);

Олексій Федорович Малиновський (1762–1840);

Олександр Васильович Храповицький (1741–1801).

Можливо, до «Комісії» належав ще хтось. Судити про це сьогодні важко, адже, як ми пам’ятаємо, її робота була засекречена. Швидше за все, навіть самі члени катерининської «Комісії», за винятком О. І. Мусіна–Пушкіна,

О. В. Храповицького і, звичайно, А. П. Шувалова, не знали, чим займалися їхні компаньйони. Кожен виконував свою справу і зайвого не базікав.

Пропоную придивитися, чим займалися ці люди з 1783 до 1792 року і далі, до самої смерті Катерини II, тобто до кінця 1796 року.

3

Робота членів катерининської «Комісії» була суворо регламентована і перебувала під постійним особистим контролем графа Андрія Петровича Шувалова. Зауважимо, що праця окремих груп «Комісії» не перетиналася і в робочий контакт вони не входили, хоча, цілком очевидно, могли мати точки дотику. Думаю, що навіть члени «Комісії», за винятком Мусіна–Пушкіна, не знали і не здогадувалися, якою грандіозною справою фальсифікації вони займалися. І тут немає нічого дивного. Адже, якщо уважно придивитися, то виявиться, що всі члени «Комісії» народилися вже у післяпетровські часи і знали свою державу як Російську, а не Московську. На той час уже панувала московська шовіністична думка про «первинність» Московії, про її «велич», «богообраність», про «третій Рим». Тому немає нічого дивного в тому, що люди, які працювали над укріпленням облудної концепції, в ура–патріотичному запалі не вбачали у своїй роботі нічого неприродного. А історію своєї країни сприймали як похідну від Великого Київського князівства. Адже Петро І ще в 1716 році, «знявши» так звану копію Радзивилівського літопису, штучно «причепив» до «Повісті минулих літ» шматок історичного буття ростово–суздальської землі, тобто період з 1137 (1132) до 1206 року, а простіше кажучи, об’єднав у так званому «загальноросійському літописному зводі» київську землю із землею країни Моксель, хоч вони нічого спільного не мали. Ми це питання вивчимо окремим розділом.

Ось чому всі члени катерининської «Комісії» працювали над «записками про стародавню історію, переважно Росії» дуже старанно і сумлінно. Багато з них нічого не знали про кінцеву мету та кінцевий результат.

Однак дехто, працюючи багато років із першоджерелами, намагався самостійно осмислити матеріал та подати своє бачення російської історії. Саме про це свідчать праці І. П. Єлагіна, Х. А. Чеботарьова, А. О. Барсова. Оскільки погляди професора А. О. Барсова повністю відповідали історичній концепції катерининського викладу історії Московії, то цілком зрозуміло, що його книга «Звід буття Російського» побачила світ у 1792 році. А «Російська Історія» Х. А. Чеботарьова та «Спроба розповіді про Росію» І. П. Єлагіна за вказівкою Катерини II були вилучені в авторів і так ніколи й не були надруковані. Щось у книгах не задовольняло імператрицю.