Розділ «Частина перша Парадоксальна облуда»

На початках (у тридцяті–шестидесяті роки XVIII століття) дозволялося друкувати лише ті історичні твори, які строго відповідали Петровому Кенігсберзькому літопису. І тільки! Всі інші думки, викладені в рукописах, тут же вилучали і здебільшого знищували. Щодо цього дуже характерний приклад дисертації Г. Ф. Міллера «Походження імені і народу Російського», яку обговорювали на 29–ти засіданнях Академії наук від 28 жовтня 1749 року до 8 березня 1750 року. Г. Ф. Міллер у своїй дисертації спростовував масу московських «байок, здогадів і вигадок», пропонуючи виключити їх з історичної доказової бази. У відповідь на один із закидів М. В. Ломоносова Г. Ф. Міллер писав: «Щоб показати схожість назви русів з назвою роксоланів, противник (Ломоносов. — В. Б.) пропонує нам слово «россіани», яким зараз люблять називати себе руські… Саме слово «россіани» виникло і ввійшло в обіг надто недавно, щоб служити тут доказом. У стародавніх книгах та письмових пам’ятках воно не трапляється» [19, с. 43].

До речі, Ломоносов, крім цієї історичної брехні, у своїй суперечці з Міллером використовував багато інших вигадок. Просто дивуєшся, читаючи елементарні нісенітниці в його книзі «Короткий Російський літопис з родоводом. Твір Михайла Ломоносова», видання 1760 року. Послухаймо для прикладу лише один його «шедевр»: «Слов’яни і Чудь по–нашому, Сармати і Скіфи за зовнішніми письменниками, були стародавніми мешканцями в Росії. Єдинорідність Слов’ян із Сарматами, Чуді зі Скіфами… незаперечна» [89, с. б/н, § 1].

Така бездоказова нісенітниця виходила від «геніального російського вченого». Не стану наводити десятки подібних «шедеврів» Ломоносова.

Але повернімося до дисертації Г. Ф. Міллера. Ось яке рішення прийняли М. В. Ломоносов зі своїми прибічниками після консультації з імператрицею Єлизаветою Петрівною:

«…24 вересня 1750 р. Канцелярія надіслала Професорському зібранню указ про знищення дисертації Міллера, «оскільки вона упереджена щодо Росії» [19, с. 530].

Як бачимо, у російській історичній науці перемогли «байки, здогади та вигадки», бо вони «не упереджені до Росії».

І так було у всі часи.

7. У нашому дослідженні вже не раз ішлося про те, що основну роботу з фальсифікації російської історичної науки виконала імператриця Катерина II. І це цілком природно. Адже її попередники тільки шукали і вказували шляхи фальсифікації, а при Катерині II виконано весь комплекс цих робіт. Було створено «Комісію для складання записок про стародавню історію, переважно Росії», було «знайдено» сотні так званих «загальноросійських літописних зводів», було остаточно «зачищено» від давніх національних літописів усю землю імперії, було вилучено, вивезено і засекречено архівні матеріали всіх народів. І, врешті, в імперії було запроваджено потрійну цензуру на будь–який друкований матеріал. А люди, які мали доступ до архівних матеріалів, були змушені давати владі клятви про нерозголошення таємних документів. Згадайте листування А. Шлецера з Г. Міллером або Г. Міллера з А. Олсуф’євим — секретарем імператриці.

Оскільки діяльність Катерини II якнайповніше висвітлена в нашій книзі, то повторюватися не буду. Хочу звернути увагу читачів на ті історичні матеріали, які, без сумніву, з’явилися в катерининські часи. Зупинимося лише на найпомітніших.

Патріарший список (Никонівський літопис) (1767–1792).Знаючи, що в Московській православній церкві за багато століть назбиралося чимало церковного та історичного матеріалу, і розуміючи, що за ним встежити практично неможливо, навіть якщо вести постійний облік і час від часу вилучати у схови, Катерина II вирішила весь матеріал відредагувати й узаконити. При цьому не варто забувати, що вона знала про існування і «Книги Ступеневої Царського родоводу», і «Особового літописного зводу», і «Царственої книги». Навіть більше, весь цей матеріал був у її власних руках, хоч і не весь вона редагувала.

1767 року Катерина II створила редакційну раду для видання «Патріаршого списку», куди увійшли митрополит і все той же Г. Ф. Міллер — він на той час був ще «розумним».

Книгу редагували настільки ретельно, що її 8 томів виходили з 1767 до 1792 року, понад 25 років.

«Н(иконівський) л(ітопис) становить собою велетенську компіляцію, створену на основі використання багатьох, у т. ч. і не збережених до нашого часу, джерел. Укладачі Н(иконівського) л(ітопису) піддали наявні у них іст(оричні) матеріали знач(ній) редакційній обробці і створили концепцію, згідно з якою керівна роль у створенні Рос(ійської) д(ержави) належала моск(овським) князям, що діяли в союзі з церквою» [18, том 18, с. 15].

Слово «компіляція» в перекладі з латинської означає «крадіжка, грабіж».

Російська історична наука намагається переконати весь світ, що подібний грабунок стався в часи Патріарха Никона, у другій половині XVII століття. Але це звичайна московська байка. Бо книга вперше побачила світ у катерининський час, коли й була узаконена як «Патріарший список» літопису.Никон ніколи не був прихильником ідеї, «згідно з якою керівна роль в утворенні Російської держави належала московським князям», оскільки підтримував ідею «священство вище за царство» і «намагався протиставити владу патріарха владі царя» [18, том 18, с. 15].

До речі, Никон (1605–1681) був абсолютно неосвіченим селюком, походив з мордви, але, виявляється, досконало знав історію Московії, Золотої Орди, Київської Русі, Візантійської і Римської імперій тощо.

Звичайна московська брехня!

Ідею, «згідно з якою керівна роль в утворенні Російської держави належала московським князям», сповідувала імператриця Катерина II та її оточення.

«Записки стосовно Російської історії» (1783–1784).Під час праці над своїм першим списком—Патріаршим літописом, Катерина II вперше відчула весь грандіозний масив матеріалу, який необхідно було осмислити, переробити і подати російському та світовому читачеві в потрібному трактуванні й інтерпретації. Ось чому, паралельно з роботою над Патріаршим списком літопису, в 1783–1784 роках у Санкт–Петербурзі, в «Собеседнике Российского Слова» вона видала «Записки стосовно Російської історії», де дуже чітко і послідовно виклала свою (державну) концепцію російської історії.

«Записки» — це не літопис, не виклад матеріалу, а бачення матеріалу і стиль його подання в літописах. Простіше кажучи, це — вказівки, як трактувати історію Московської держави.