Розділ «Частина перша Парадоксальна облуда»

«Коли читаєш істориків… приголомшує кількість затрачених зусиль, кривавого поту, яким политі всі окраїни російської землі. Війна на рубежах майже не припиняється… Бачачи, якою ціною купуються успіхи, розумієш, що будова московського царства повинна отримати суворий стиль: закріпачення, служби та тягла… І ось заради (цієї фальшивої. — В. Б.) національної справи приносилися найтяжчі жертви — не лише працею і кров’ю, а й совістю» [84, с. 9].

Релігійний діяч московського православ’я зробив недвозначні висновки стосовно дій і вчинків Церкви та князів для здійснення примарної ідеї «третього Риму». «Найтяжчі жертви… кров’ю і совістю» приносилися заради вигаданої величі.

2. Син Василя III — Іван IV (Грозний) в 1547 році проголосив себе московським царем. Щоб змайструвати йому «повноцінний царський родовід», Московська православна церква між 1560 і 1563 роками сфальшувала «Книгу Ступеневу Царського родоводу», де «…прославляється московська) монархія й утверджується ідея про божеств(енне) походження самодержавної влади. «С(тупенева) к(нига)» пов’язує походження царського роду з римським імператором) Августом, спадкоємцями якого проголошувалися київські, а згодом володимирські та московські князі» [18, том 24/1, с. 490–491].

Проте ця фальсифікація не стала останньою в діяльності Московської церкви і московського так званого царя XVI століття. Ще раніше вони розпочали працю над «Особовим літописним зводом», яка тривала протягом «40–60 років 16 століття». Звід «складається з 10 томів, які мають бл(изько) 9 тис. аркушів, прикрашених 16 тис. мініатюр. Охоплює період «від створення світу» до 1567. Праця над «0(собовим) л(ітописним) з(водом)» тривала з перервами понад 30 років. Текст готували книжники з оточення митрополита Макарія, мініатюри виконували майстри митрополичої та «государевої» майстерень. В укладанні Особового) літописного) з(воду) брав участь А. Ф. Адашев (царський представник. — В. Б.)… Ілюстрований матеріал (займає. — В. Б.)… бл(изько) 2/3 всього обсягу О. л. з(воду)» [18, том 14, с. 573].

Але, як з’ясувалося, і на цьому фальсифікація не закінчилася. За твердженням московитів, у ті ж роки укладають «Царствену книгу, ілюстрований рукопис, копію частини «Особового літописного зводу», в якій викладають події великого князювання і царювання Івана IV Васильовича… Ц(арствена) к(нига) містить 1973 мініатюри, які є ілюстраціями до тексту, що охоплює події 1533–1953. У тексті Щарственої) к(ниги) безліч виправлень та приписок гострого політич(ного) змісту, які вносять суттєві зміни до початк(ового) опису подій. Існують припущення, що вони зроблені самим Іваном IV» [18, том 28, с. 440].

Цікаво, що «Царствена» та «Ступенева» книги, як ми пам'ятаємо, згадувалися у щоденниках О. В. Храповицького. Отже, вони побували в руках імператриці Катерини II і, звичайно, були нею відредаговані. Ось чому обидві книги (катерининські редакції) побачили світ у «Повному зібранні російських літописів». Перша книга вийшла у Санкт–Петербурзі в 1906 році, том 13, частина 2. Але не під своєю справжньою назвою, а як «т. 13. Половина 2. Додаток до Ніконовського літопису. Так звана Царствена книга». Вона взагалі відсутня в бібліотеках. За чиєюсь вказівкою в радянські часи була вилучена з обігу. Друга книга вийшла в Санкт–Петербурзі в 1908–1913 роках, том 21, частина 1, і вона є в Національній бібліотеці.

Але найцікавіше те, що «Особові літописні зводи», здавалося б, найцінніші і найстаріші матеріали, так ніколи й не вийшли у світ у Російській імперії. Де вони зберігаються і хто до них має доступ — невідомо. Сподіваюся, читачі розуміють, чому?

3. У 1598 році в Московії обірвалася династія роду Чингісхана, яка тягнулася від Івана Калти (Кулхана). Московська православна церква зобов’язала царя, представника нової царської династії (фінський рід Кобили), прийняти присягу на вірність державі в Іпатіївському монастирі перед похованнями татарських спадкоємців Чингісидів. Саме в Іпатіївському монастирі, спорудженому татарським родом Четів, який прийняв християнство, нова династія Романових (Кобиліних) в 1613 році зобов’язалася свято берегти давні традиції і дала клятву на вірність старій династії.

Навіть у Великій Радянській Енциклопедії є згадка про цю подію: «14 березня 1613 представники Земського собору (курултаю. — В. Б.) оголосили Михайлу Федоровичу Романову, який перебував в І(патіївському) монастирі), про обрання його на царство» [18, том 10, с. 390].

Московська православна церква в 1613 році стала тією силою, яка стабілізувала і забезпечила збереження татаро–монгольської державності в Московії. Не будемо повторно цитувати професора В. Г. Вернадського.

4. Представник нової династії роду Кобили — Петро І зробив усе максимально можливе для свого часу, щоб почати масовану державну фальсифікацію історії свого народу. Він уперше видав укази, якими звелів вилучити у підкорених народів усі писемні національні пам’ятки: літописи, хронографи, хроніки, синопсиси, писемні перекази, давні історичні записи, стародавні церковні документи і навіть звичайні архіви. Геть–чисто все! Особливо це стосувалося України–Русі. Як підтвердив у своїх листах митрополит Ростовський Дмитро (Д. Туптало), ці зачистки почалися з 1701 року.

Петро І вперше масово завіз з Європи освічених у різних галузях знань людей: від військових спеціалістів до фахових істориків. Не будемо перелічувати десятки, тисячі прізвищ цих фахівців. Характерно, що кожен іноземець, заступаючи на державну службу в Московії, давав клятву про нерозголошення державної таємниці і зобов’язувався ніколи не залишати Московську державу.

Послухайте: «Після повернення з Сибіру Міллер… отримав офіційну посаду історіографа… При вступі на службу йому довелося дати… підписку про нерозголошення державної таємниці. Про це повідомляє Шлецер: “Міллер говорив про державні таємниці, які довелося б знати, якщо зайнятися опрацюванням російської історії: але ці таємниці довіряють тільки тому, хто на все життя записується на російську службу… Тоді я ще не знав, що Міллер сам припустився подібної помилки… і позбавив себе… відставки”» [25, с. 78].

Подумайте, шановні читачі: які можуть існувати державні таємниці при «опрацюванні російської історії» давніх часів? У будь–якій цивілізованій європейській країні через 30–50 років розсекречуються всі архіви.

Дуже боїться Російська імперія правди про своє минуле. Смертельно боїться!

25 лютого 1711 року в Кремлі відбулася велична церемонія… В Соборі Петро І урочисто проголосив «священну війну проти ворогів Христових». Перед Московією постало грандіозне завдання: об’єднати всі православні держави під егідою «третього Риму» — Москви. Спочатку передбачалося розгромити Кримське ханство та Оттоманську Порту (Туреччину), приєднати до Московії Молдавію, Валахію (Румунію) та Болгарію, захопити Константинополь, «щоби нащадки поганого Магомета були вигнані до себе на батьківщину, в піски і пустелі аравійські» [80, с. 401–408]. Для здійснення «великого завдання» в червні 1711 року почався знаменитий Прутський похід Петра І. Похід московського царя на Константинополь у 1711 році закінчився повним розгромом і капітуляцією армії, вивішуванням білого прапора.

Петру І від імені Московії довелося підписати Шертну (Клятвену) грамоту кримському ханові. Він вкотре визнав свою васальну залежність від нащадків роду Чингісидів. І, зауважте, Петро І, тріумфально завершивши в 1721 році війну зі Швецією, з диким страхом оминав Кримське ханство і володіння Оттоманської імперії до кінця своїх днів. Цього ж правила дотримувалася і його дружина — імператриця Катерина І. Вони пам’ятали Прутський похід.

Після жорстокої поразки 1711 року, коли кримський хан і візир Порти особисто нагадали московському цареві, що його країна не має абсолютно ніякого права на землі Русі (Козакії), і Петро І погодився з цією незаперечною істиною, зобов’язавшись звільнити всі землі України, перед царем і його найближчим оточенням постало завдання терміново обґрунтувати своє так зване право на спадок Київської Русі.

Ось навіщо, чи то відразу ж в 1711, чи то в 1716 році, за особистим наказом московського царя «знімається копія» так званого Кенігсбергського (Радзивилівського) літопису. Як то кажуть, знадобилося — і «знайшли»!

Не будемо уточнювати, в якому році і чому копію зроблено в Кенігсберзі. Російська Академія наук стверджує, що це відбулося в 1716 році. Академіки—розумні люди, вони чітко усвідомлювали необхідність змістити дату «зняття копії» якомога далі від 1711 року. Інакше «копіювання» перетворювалося на звичайний фарс.