Розділ «ГОВАРЦ КАРТЕР ШУКАЄ ГРОБНИЦЮ ФАРАОНА ТУТАНХАМОНА»

Картер тихо застогнав. Якби не його зобов'язання щодо лорда Карнарвона, він уже кілька тижнів тому дізнався б про все напевне. Але лорд щедро сплачував усі видатки по розкопках і тому мав безперечне право бути присутнім, коли відкриватимуть гробницю. Тільки хай би вже нарешті приїхав!

Картерові паморочилося в голові, коли він згадував про ті стоси листів, телеграм, вітань і запитів з усього світу, що височіли на його письмовому столі. Він не міг собі пояснити, чому звістка про його знахідку дістала такий відгук в усьому світі. Адже він ще нічого не знайшов, крім запечатаного входу. Правда, з давніх-давен Долина царів вабила до себе туристів із різних, навіть далеких країн. Ще понад дві тисячі років тому грецькі й римські мандрівники відвідали й описали Бібан-ель-Мулук. Таємничі гробниці фараонів уже за тих часів збуджували уяву чужинців. І, власне, хіба не відбувалися в тій скелястій долині дивовижні пригоди? Сама тільки історія плюндрування гробниць могла б бути темою захоплюючого роману.

Які драматичні події сталися, наприклад, коли в скелі вирубали гробницю для фараона Тутмоса Першого! Головний царський будівничий того часу Інені у своєму життєпису, що він викарбував на стінах власної гробниці, хизуючись, повідомляв: «Я сам-один наглядав спорудження скельної могили для Великого володаря. Ніхто цього не бачив, ніхто цього не чув». Це означало, що всі робітники й невільники, які брали участь у таємній будові близько 1550 року до н. е., за наказом Інені замовкли навіки.

Та чи довго оберігався могильний спокій Тутмоса Першого? Його гробницю знайдено 1899 року. В ній стояв порожній кам'яний саркофаг…

Картер отямився від своїх думок. Юрба людей оточила його і потягла за собою. З трапа сходили перші пасажири. Носії кинулись їм назустріч, галасливо пропонуючи свої послуги. Торговці килимами кидали свій крам чужоземцям під ноги, вихваляючи його як найкращий, найкоштовніший, найдешевший у світі, і правили неймовірні ціни. Тубільні юнаки таємниче шепотіли: «Старожитності! Старожитності!» — і показували речі, в яких тільки наївний новачок не міг би розпізнати підробку. Гіди, наче бджолиний рій, оточували туристів. Міняйли силувалися перекричати один одного.

Картер, якого штовхали з усіх боків, нараз голосно гукнув. Лорд Карнарвон, спираючись на руку леді, шкандибав трапом униз. Ще здалеку він вітально підніс вільну руку.

— Картере, чортяко! То ви все-таки знайшли гробницю? Всі англійські газети пишуть про це небувале відкриття. Вітаю вас!

Леді сяяла.

— Містере Картер, я ніколи не забуду, що ви не відкривали входу до гробниці, чекаючи нас.

— Сподіваюсь, ми не зазнаємо розчарування, — пригнічено мовив Картер.

І раптом усі причаєні в ньому сумніви пробилися на волю.

— Ви не знаєте, міледі, як важко мені було в останні дні залишати вхід замурованим. Бували години, коли я ледве міг перебороти в собі нестримне бажання схопити лом і нарешті впевнитися, чия то гробниця.

Лорд глянув здивовано:

— На вашому місці я так і зробив би. Ви знайшли гробницю, тож маєте право на це.

— Не слухайте його, містере Картер! — крикнула леді. — Він залюбки полетів би сюди, аби якнайшвидше дістатися до Єгипту. А я останні ночі майже не спала.

— Це страшенно прикро, — промурмотів Картер. — Ви приїдете до Луксора тільки двадцять третього і поки влаштуєтеся…

Леді рвучко схопила Картера за рукав:

— Я не хочу більше чекати жодної хвилини. Одразу, як ми приїдемо, ви повинні відкопати вхід. Прошу, обіцяйте мені!

Тепер і Карнарвон схопив Картера за руку. І затряс її, наче юнак, що вже не може здолати свого нетерпіння.

— Любий друже, не треба мене катувати. Десятиліття чекав я на це велике щастя — побачити незайману гробницю. Тепер, коли ця мить наближається, нерви в мене не витримують.