Розділ «ГОВАРЦ КАРТЕР ШУКАЄ ГРОБНИЦЮ ФАРАОНА ТУТАНХАМОНА»

Скелі взялися полум'ям. Мертвий, схожий на місячний, гірський ландшафт перетворився на чарівно гарний земний краєвид. І Картерові мимохіть спали на думку перші чотири рядки Ехнатонового гімну до сонця:

О, як гарно ти сходиш на обрії неба,

Ти, живий Атоне, творець усього живого.

Коли ти спалахуєш на східному обрії неба,

То сповнюєш усю землю своєю красою.

«Ехнатоне, наймудріший з усіх фараонів, — думав Картер, — ти жив три тисячі триста років тому. Ти прагнув дати своєму^краю нове, краще буття. Ти скинув старих, похмурих богів, демонів підземного світу, яких вигадали ідоловірці, що ненавиділи людей. Ти запалив світло в ті часи, коли людство ще перебувало в похмурій в'язниці забобонів і страху. А як віддячили тобі люди, коли яскравий пломінь твого життя загасила, можливо, рука вбивці? Поглумилися над твоїм тілом, викинули його з труни. Твоє святе місто Ехет-атон, місто життєдайного сонця, зруйнували і з усіх пам'ятників зітерли твоє ім'я».

Картер глибоко зітхнув. Прохолодне ранкове повітря наповнило йому легені. Відчувши приплив нової сили, вчений приспішив ходу. Він повинен триматися до кінця! Якщо зазнає невдачі, на нього малюватимуть глумливі карикатури для газет. Багато хто мріє добряче з нього поглузувати. Однак до того ще не дійшло. Там, перед гробницею Рамсеса Шостого, загадку буде розгадано.

Копачі вже працюють? От молодці. Глянувши на них, Говард Картер, що зневірився в собі, відчув сором.

Надвечірнє сонце освітлювало гурт знесилених чоловіків, що важко зводили дух. Робітники хиталися під тягарем кошів із щебенем. Унизу темніла шахта три метри завглибшки і два завширшки, а в ній виднівся вибитий у скелі прохід — одинадцять східців стрімко вели вниз,

Нахилившись уперед, зіпершися руками на коліна, Картер стежив, як звільняють дванадцятий східець. Огрядний Абделад наповнював голими руками кіш. Поруч копав Гасан Авад, а Ахмед Гургар підважував ломом каміння. Всі бригадири включилися в роботу — вона потребувала чуйних і досвідчених рук.

Тепер Гургар обернувся і став з другого боку розхитувати ломом стужавілий шар щебеню. Два камені, завбільшки з кулак, випали зі щебеню, третій, плаский камінець, Гургар витяг пальцями. Щось його здивувало, він обдивився спершу камінець, що тримав у руці, потім нахилився до місця, звідки його витяг.

Нараз Гургар підскочив, вигукуючи:

— Пане, тут видно мур, потинькований мур!

Якусь мить Картер ще дивився вниз, тоді скочив додолу. Рвучко відсторонив Абделада, Гасана і укляк біля Гургара. Пальцями намацав шерехату, але загалом рівну поверхню в заглибині, яку пробив ломом Гургар. Поверхня, завбільшки з долоню, могла однаково бути частиною муру чи скелі.

Картер вирвав у Гургара лом і гарячково почав оббивати краї заглибини, збільшуючи її з усіх боків. Перед очима постав грубо потинькований мур. А на ньому, вгорі ліворуч, Картер побачив якісь дивні знаки.

У передвечірньому присмерку, та ще й унизу, їх не можна було добре роздивитися. Не обертаючись, Картер простяг назад руку:

— Мого ліхтарика, швидко!

Ахмед, Гасан і Абделад розгублено озирнулися довкола. Ліхтарик? Де ж він? У шефа не було ніякого ліхтаря, коли він зіскочив додолу.

— Де ж ліхтар? — нетерпляче крикнув Картер.

Та, побачивши збентежені обличчя бригадирів, згадав: ліхтарик лежить у кишені піджака там, нагорі.