Розділ «ГОВАРЦ КАРТЕР ШУКАЄ ГРОБНИЦЮ ФАРАОНА ТУТАНХАМОНА»

— Вам легко таке казати, — схлипувала леді. — Ви вже звикли знаходити пограбовані гробниці. А я чекала дива!

— Завтра ми знатимемо більше, — втішав її Картер. — Може, на нас чекає ще якась несподіванка.

Лорд стукнув костуром.

— Більше я нічого не сподіваюся. Пограбована гробниця досі тільки розчаровувала.

БРАМА ДО ТАЄМНИЦІ ВСІХ ТАЄМНИЦЬ

На верхньому з шістнадцяти східців, що вели вниз, до входу в гробницю, стояв Говард Картер і замислено крутив у руках олівець та розгорнений нотатник. Учора, двадцять п'ятого листопада, він не зробив жодного запису. А сьогодні записав тільки дату: «26 листопада». Що писати? Знову те саме: «Що я знатиму завтра о цій порі?» Безглуздо запитувати свою долю. Він покладав так багато надій на двадцять п'яте листопада, і так мало з них здійснилося.

Нарешті вхід виламано: вони побачили коридор, що вів кудись униз, але був геть забитий камінням, щебенем і дрібним кам'яним порохом, який утворився, ще коли вибивали гробницю в скелястому грунті.

В лівому горішньому кутку коридора, що був заввишки два метри, виразно виднілися сліди лазу, яким скористалися злодії. Те, що копачі знаходили тепер у щебені, не викликало особливого захвату. То були алебастрові вази, замки з печатками від скринь і рештки поховальних дарів. Напевне, грабіжники тягли з собою все, що здавалося їм більш-менш коштовним. Але наявність цього коридора принаймні доводила, що він закінчується якимсь більшим приміщенням. Це все, на що можна сподіватися. Отож аркуш у нотатнику за 25 листопада лишився чистий.

Картер сунув нотатник до кишені. Він не відчував ні втіхи ні розчарування. Сьогодні був такий самий день, яких багато збігло в його житті. Він познаходив чимало підземних скельних комор, тільки ніколи ще розкопки не обіцяли так багато, як тепер. Завжди Картер знаходив те, що певною мірою уявляв собі заздалегідь: порожні саркофаги, трохи поховальних речей і написи, що свідчили: тут знайшов собі місце вічного спочинку фараон такий-то.

А ці розкопки хвилювали його неймовірно. Вчений картав себе без упину: навіщо так поспішився, навіщо вчинив так безвідповідально — охоплений нестримною радістю відкриття, попросив лорда Карнарвона приїхати до Єгипту. Той не злякався ні втоми, ні видатків далекої подорожі, а тепер стоїть перед видовбаним у скелі коридором і, мабуть, подумки кляне божевільного Говарда Картера.

А лорд Карнарвон саме підіймався сходами. Своїм виглядом він викликав співчуття: одяг, обличчя, ба навіть костур — усе біле від куряви. Він посварився костуром і сердито крикнув:

— Гей, Картере! Що ви робите тут, нагорі? Чи у вас буйволячі нерви? Я так хвилююся, що ледве дихаю, а ви нічого не робите, аби мене заспокоїти. — Він благально простяг руку. — Любий давній друже, скажіть мені, нарешті, скільки треба ще часу, щоб дістатися кінця коридора?

Картер збентежено дивився на сповненого відчаю лорда. Він чекав докорів і прокльонів, а Карнарвон виявляв тільки нетерпіння шукача, що сподівається знайти казкові скарби.

— Мілорде, вам треба трохи відпочити, — почав умовляти Картер. — Курява — це отрута для ваших легенів.

— Яка там отрута! — гримнув лорд. — Зимові тумани в Англії куди шкідливіші для легенів, ніж трохи куряви тут. І що робити нагорі? Дивитися в небо? Мені більше до вподоби бути там, унизу. І в мене таке дивне відчуття, наче сьогодні відбудеться щось особливе в моєму житті.

«А в моєму — ні», — хотів сказати Картер, та саме цю мить з коридора почулися притлумлені вигуки. Леді Карнарвон і Ахмед Гургар вибігли на сходи.

— Ми розкопали ще одні двері з печатками! — крикнула леді.

— Йди сюди, пане, йди! Брама до таємниці всіх таємниць чекає, щоб ми розкрили її! — збуджено гукав Гургар.

Стрімголов кинувся Картер сходами вниз. Перечепився через купу ріні, а тоді ще довелося притиснутись до стіни, щоб пропустити робітників, які несли на головах повні коші зі щебенем. Нарешті він опинився перед «брамою до таємниці всіх таємниць». Цей вхід, на відстані десяти метрів од першого, був точнісінько такий самий. У лівому горішньому кутку тут теж виднілася темна пляма.

Леді Евелін торкнулась до неї рукою.