Розділ «У ЄГИПТІ ФАРАОНІВ»

— Хто це зробив? — насилу видавив він.

— Олександр Ленуар. Щойно вийшла його брошура «Нові пояснення», в якій він твердить, що розшифрував усі ієрогліфи. Подумай тільки, яке значення це має для науки…

— Ленуар? — здивовано спитав Шампольон. Я ж тільки вчора зустрів його, і він не сказав про це ні слова.

— Що ж у тому дивного, він вважав за краще мовчати про це, поки не вийде брошура.

Шампольон побіг до найближчої книгарні і, сповнений тривоги, купив брошуру, щоб негайно прочитати її.

Через годину після того, як він повернувся додому, господиня, сидячи в кухні, почула за дверима якийсь несамовитий сміх. Вона схопилася й зазирнула в кімнату квартиранта. Істерично сміючись, Жан-Франсуа качався на тапчані. У брошурі було безліч всяких дурниць, які спиралися на туманні гадки. Шампольон уже досить добре знав проблему, щоб одразу ж помітити безглуздя в книжці Ленуара.

У 1809 році дев’ятнадцятилітній Шампольон повернувся до Гренобля — викладати в місцевому університеті. Але скоро йому почала дошкуляти поліція, бо Шампольон був палким республіканцем. Він складав дошкульну сатиру на імператора й відверто виступав проти його воєнної політики. Тому університетські власті незабаром позбавили його наукової стипендії.

Після падіння Наполеона Шампольон завзято боровся проти нової монархії, писав п’єси й сатиричні пісні, які одразу підхоплювала вулиця. Незважаючи на скруту, він опрацював у цей час понад тисячу сторінок французько-коптського словника, про що дотепно писав у листі до брата: «Мій словник стає з кожним днем товщий, зате я сам стаю дедалі тонший».

Настав бурхливий період «ста днів» Наполеона. Приспавши пильність охоронців, Наполеон утік з Ельби, дістався до Франції й незабаром увірвався в Гренобль, весь гарнізон якого одразу ж перейшов на його бік. Дізнавшись про молодого вченого, імператор знайшов час особисто відвідати його. Шампольон зустрів Наполеона стримано, та це не відштовхнуло імператора — той зацікавився працями вченого. Він приїхав до нього ще й другого дня, обіцяв допомогти видати коптського словника.

Імперія знову зазнала поразки, але гарнізон наполеонівських ветеранів у Греноблі не хотів здаватися роялістам і оборонявся до останнього. Шампольон дорікав Наполеонові за зраду республіканських ідеалів, але по-справжньому ненавидів роялістів, тому, не замислюючись, одірвався від своїх наукових досліджень і став у ряди оборонців міста.

Роялісти ніколи не могли подарувати йому цього. Захопивши місто, вони одразу ж позбавили вченого університетської кафедри, а пізніше звинуватили його в державній зраді. Шампольону загрожувала гільйотина, тому в липні 1821 року він тікає з Гренобля в Париж, де легше було сховатися.

Невідомо, чи то побоюючись невдачі, а чи, можливо, не відчуваючи себе достатньо підготованим, але доти Шампольон ще не робив серйозної спроби розшифрувати «Розетський камінь». Однак тепер — а це було 1822 року — він узявся до тієї праці серйозно.

В якому стані була в той час наука про ієрогліфи? Уже тоді було відомо, що єгипетське письмо пройшло через три фази розвитку. У найстародавніші часи єгиптяни користувалися ієрогліфами, тобто знаками, що являли собою малюнки живих істот і неживих предметів. Таке письмо складне, треба було мати неабиякий талант, щоб писати ним, отож через деякий час знаки спрощено. Виникло ієратичне письмо, яким користувалися переважно єгипетські жерці для написів у храмах та на гробницях. Далі з’явилося письмо демотичне або народне; воно складалося з рисок, дуг і кружалець ним легко писати, хоч у ньому важко було розпізнати первісні малюнки.

Ієрогліфами цікавилися вже стародавні письменники Геродот, Страбон і Діодор, а особливо Гораполлон (IV століття н. е.), яких вважали за великий авторитет у цій галузі. Вони рішуче твердили, що ієрогліфи — це малюнкове письмо, де окремі знаки виражають цілі слова, а не склади чи літери, тобто кожен окремий знак означає певну конкретну річ або абстрактну думку.

У XIX столітті ці погляди мали такий вплив на вчених, що останнім навіть на думку не спало піддати їх науковій перевірці. Хибні методи не раз заводили вчених на манівці зовсім безглуздих, ненаукових висновків. Лише англійський археолог Томас Юнг висловив припущення, що єгипетські написи складаються не тільки з малюнків, але й з фонетичних знаків; проте він не зумів з цих спостережень зробити практичних висновків і знайти ключ до розшифрування ієрогліфів.

Вікопомна заслуга Шампольона полягає в тому, що він рішуче порвав з традицією, яка зв’язувала вченим руки. Порвав з Геродотом, Страбоном, Діодором та Гораполлоном і сміливо рушив своєю власною дорогою, вважаючи, що єгипетське письмо складається з елементів звукових, а не понятійних.

У грецькому написі на «Розетському камені» були імена фараона Птолемея і цариці Клеолатри. Отже, ті самі імена мали бути і в обох єгипетських текстах. Але де їх шукати серед сотень загадкових карлючок? На щастя, справа ця була багато простіша, ніж те могло здаватися на перший погляд. Вже давно було відомо, що єгиптяни оздоблювали імена царів рамками. Тому Шампольон не мав жодного сумніву, що в двох рамках, які виразно виділялися в мурашнику ієрогліфів, і написано згадані вже царські імена.

Порівнюючи окремі ієрогліфи з відповідними грецькими літерами, він понад усякі сумніви довів, що його припущення правильне.

Але вчений не задовольнився цим. Він почав порівнювати по черзі єгипетські знаки й грецькі літери, з яких складалися імена «Птолемей» та «Клеопатра», і прочитав кілька ієрогліфів.

За допомогою розшифрованих знаків, Шампольон прочитав ще імена Олександра та кількох римських імператорів у інших текстах і збільшив таким чином загальну кількість прочитаних ієрогліфів.