Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Київський склад зістається в силі згідно з старими привилеями; оплати з приїзжих купців має збирати маґістрат і передавати воєводам.

З міських доходів Кияне далі, згідно з привилеями, мають давати воєводі 3 тис. золотих (депутація просила звільнення від сього датку на 10 літ, але бояре відмовили).

Право безплатного торгу за київськими міщанами зістається, але тільки в межах “черкаських городів”-на московській території мають платити.

Кияне просили повернути до міста села надані руськими князями “тому років зо 200”, потім забрані ксьондзами і шляхтою, а тепер “тими всіми містами володіють козаки” 16). З огляду що привилеїв на сі землі Кияне показати не могли, бояре їм відмовили, але депутація дуже просила дати їм принаймні млини на ріці Котирі-котрою володіє тепер київський полковник. Бояре положили резолюцію: какъ служба минетъ, тогда государевъ указъ будетъ; а ныне для службы (що козаки несуть службу на війні) полковника оскорбить нельзя” 17).

Се властиво одинокий пункт, що згадує козаків, але в якій ролі? насильників і узурпаторів, які піднявши боротьбу з польськими панами в дійсности перехопили тільки узурповані ними володіння. Тільки з огляду на воєнний час московський уряд не рішається зараз зробити лад з сими надужитцями!

Отже-на підставі привилеїв, котрі уряд потверджує на проханнє гетьмана, привилейовані міста, як Київ, фактично цілком виймаються з влади і присуду козаків. Істнованнє козацького війска цілком іґнорується в сих московських привилеях-потвердженнях.

Цар входить в функції і права застережені королеві. Прероґативи королівських урядників переходять на царських воєвод. Московський уряд дуже пильнує тих доходів, що йшли до королівського скарбу, або на королівських урядників (з сих фіскальних мотивів навіть заховує митну границю між старими московськими провінціями і ново-прибулою Малою-Руссю).

Війську козацькому і гетьманському режімові нічого не зістається в межах сих привилейованих громад; вони тут тільки інтрузи, узурпатори і насильники.

Такий тяжкий удар ідеї нової української державности задавали сі привилейовані міста-котрі козацтво не постаралось увязати з своїм фактичним володіннєм, і навіть так необережно поставило потвердженнє їх привілєґій своїм постулятом перед московським урядом-зробило умовою свого піддання цареві!

Примітки

1) З ориґіналу видано в Собр. госуд. грам. III ч. 172, з “списка” в Актах Х с. 607.

2) Акты X с. 609-612.

3) Малороссійская переписка Оружейной палаты ч. 18.

4) Здається, досі не звертало на себе увагу, що призначався в депутацію війт Йов Самойлович, і навіть він показаний, що прибув до Путивля, але в Москві виступає війт Богдан Сомкович, з протоколом свого вибору-Акты Х с. 605, 607, 614.

5) “мЂста”,-тут може значити і ґрунти і міста.

6) Акты Х с. 611-614; супліка ся дати не має, і Карпов позначив її кінцем с.с. травня, вважаючи нібито написаною на місці в Москві, але стилізація останньої фрази і підпис показує на Київ як місце, де її складено і нема причини вважати се містифікацією.

7) Акты Х с. 658.

8) Перегляд їx (неповний) в цитованій статті Карпова, і повніше в статті В. І. Щербини “Боротьба Київа за автономію в збірнику “Київ та його околиця”, с. 181-2, на жаль теж дуже коротко. Замітка ак. Перетцав Записках Іст.-Філ. Відділу УАН т. II-не додає нічого до сього матеріялу.

9) Акты Х с. 289.

10) Ся грамота м. Київу надрукована в Собр. Госуд. грамот III ч. 176 і потім в Полном Собраніи Законовъ ч. 133.