Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Київ 4 липня, митрополича супліка до царя с. 707.

Київ 5 липня, супліка михайлівського ігумена Теодосія Василевича с. 723.

Київ 6 липня супліка печерського архимандрита с. 719.

Київ 8 липня поздоровленнє цареві від чернигівського владики Зосими Прокоповича с. 77.

Дата двох гетьманських грамот: з Богуслава і Київа не вірні.

9) Тільки чернигівського владику Зосиму, що жив “на покої” в Печерськім монастирі, Рафаїл атестував, що “він не латинник”, з митрополитом і архимандритами “його в думі нема-чоловік смирний і цар. вел-ву добра хоче, тільки сили не має”. “А никольський ігумен Іннокентій (Гізель) і брацького монастиря намісник Теодосій (Сафонович) теж по латини вміють, з митрополитом і архимандритами порозуміваються (совЂтны, а чи однакові у них з ними замисли (одна ли у них дума)-того він, Рафаїл, не відає”.

10) Дві одписки воєвод і “распросные рЂчи” Рафаїла в 153 стовбці Сівського столу л. 110-9 і 123-5, їx видав В. Базилевич окремою брошюрою п. з. “ИзвЂтъ Старца Рафаила. Изъ кіевскихъ настроеніи времени Б. Хмельницкаго”, Кіев, 1919.

11) Ейнгорн припускав, що зпочатку, за порадою гетьмана, митрополит згодився їхати до Москви сам, але се було йому настільки неприємно, що він потім заступив себе Ґізелем (с. 73). Він опирає сю гадку на деяких виразах гетьманської грамоти до царя, які не виключають можливости подорожі самого митрополита-але все таки говорять і про можливість, що він пошле своє проханнє через післанців. Що в сих гетьманських грамотах з травня не називається імя Ґізеля як митрополичого посла, се вказується теж на доказ того, що мовляв митрополит в Чигрині був згодився їхати до Москви сам; але тоді могло припускатися, що й Ґізель клопотатиметься за свій монастир через своїх післанців. Взагалі могло бути так, що справа посольства до Москви перед виїздом митрополита до Чигрина ще не була порішена або не розроблена в деталях, і тому в Чигрині писали грамоти “на про всяке”.

12) Се інтересно завважити супроти здогадів деяких учених, що Богдан Хмельницький теж був учеником київських шкіл,-що тільки Виговський зве себе їx учнем, хоч всі грамоти писалися безсумнівно за його вказівками, і він мабуть не промовчав би й гетьмана, коли б він теж учився в київській школі.

13) Акты Х с. 70-712.

14) “НынЂ нашей земли начальника и повелителя”-Акты Х с. 709.

15) Акты Х с. 743-8.

16) “Съ позываньемъ до преосв. митрополита и суда его митрополича, где совершенный судъ и конецъ всякое духовное дЂло имЂло”-с. 742.

17) “По челобитью вышеименованныхъ чиновъ совЂтному, а за повелЂніемъ его царскаго величества”-Акты Х с. 743.

ДЕПУТАЦІЯ ДУХОВЕНСТВА У ЦАРЯ, ЧОЛОБИТНЯ ҐІЗЕЛЯ, СПРАВА ВІДБИРАННЯ ЗЕМЕЛЬ ВІД КОЗАКІВ, ЦАРСЬКІ ГРАМОТИ ДУХОВЕНСТВУ, 11 (21) ЛИПНЯ 1654, ЗАГАЛЬНІ ПІДСУМКИ.

Депутація виїхала коло 10 с. с. липня. З нею поїхав сотник тимонівський Михайло Махаринський, що мав свої справи в Москві, а гетьман рекомендував його цареві як людину добре обізнану з польськими справами, тому що він пробув в неволі у короля більше року і недавно відти вийшов. Крім усього иншого він повіз пасквиль на митрополита, написаний з нагоди смерти і похорону його “коад'ютора” Йосифа Горбацького, можливо вивезений з Польщі самим же Махаринським. Сей пасквіль мав свідчити, що митрополит зовсім не являється приємною Полякам особою, коли вони його так грубо атакують. Гетьман в своїй грамоті, переданій через Махаринського, підчеркував се, що митрополит богато постраждав від Ляхів, і тепер терпить зневагу, пониження і тяжкі образи-не тільки устно, але і в писаннях безчестних, що безчестять його й иншу духовну старшину: архиепископів, архимандритів і все православне духовенство, всю православну церкву, і самого царя. Гетьман просив супроти того тим більшу ласку показати духовенству-його делєґації 1).

Новіші дослідники підчеркують се, що гетьман при тім зовсім не подумав про духовенство світське 2). Не споминає його і верховний патрон його митрополит: воно ніде не згадується в сих супліках, покрите загальним постулятом потвердження церковного імунітету, церковної юрисдикції і церковних надань і свобід. Носієм їх виступає епископат з своєю чорною армією. Біле, світське духовенство має в них участь постільки-поскільки.

28 с. с. липня депутація з сотником Махаринським була прийнята на авдієнції у царя в таборі під Смоленськом. Наперед представилося духовенство і подало свої грамоти-тим днем вони позначені в посольському архиві. Від печерського архимандрита були передані цареві дари: деревляний різблений хрест “с праздники”, частина мощей Марка Печерського і кілька книг печерського друку (БесЂды на Діянія і на Посланія ап. Павла-шедеври печерського друку, й ин.). Дяк Лопухин питав про спасеніє митрополита і архимандрита. Потім, того ж самого дня, але осібно від духовенства, цар прийняв Махаринського з товаришами 3). Чи перед тим заїздила делєґація до Москви, з актів не видно, й я се не вважаю правдоподібним, хоч такий здогад і висловлявся в літературі: делєґати мали всі причини обминати Москву, щоб не мати діла з патріярхом, і з огляду що цар був на фронті, вони мали для того певне оправданнє 4). Всі переговори проходили в царській кватирі під Смоленськом. Подробиць їх на жаль не маємо; дещо можемо міркувати з тих царських грамот, що були вислідом сього посольства, і з двох челобитень Ґізеля поданих ним очевидно в сих переговорах. Перша з них настільки інтересна, що її треба навести тут в головнішім:

И сіе предлагаю, яко многія скорби и гоненія претерпЂхомъ вЂры ради православныя, нынЂ ж съ радостію видимъ, яко ваше царское величество, свобожденія й утЂшенія ради вЂрныхъ, воздвигнулъ свою тиекрЂпкую десницу, дабы не токмо насъ, но и иныхъ, еще подъ игомъ ляцкіе работы сущихъ, воспріялъ. О семъ прежде въ ПереяславлЂ гетману вашего царского величества запорожскому бояринъ твой Василей Васильевичъ Бутурлинъ извЂщалъ и имянемъ вашего царского величества обЂщалъ, яко не токмо войску Запорожскому, но и всЂмъ намъ духовнымъ права и волности ваше царское величество потвердити изволитъ. Сего ради митрополитъ кіевскій челомъ бьетъ съ нами вашему царскому величеству о всЂхъ волностяхъ и правахъ. Наипаче же о первой волности, яже есть всЂхъ волностей и правъ коренемъ, послушаніе къ нашему верхнЂйшему пастырю констянтинополскому, до которого намъ и право божіе чрезъ святаго апостола Андрея Первозваннаго и каноны святыхъ отецъ прилучили и совокупили. Ибо не гнушается и не возбраняетъ митрополитъ кіевскій съ нами святЂйшему патріарху московскому и всеа Росіи послушаніе творити, извЂстно имуще, яко и его престолъ Духомъ Святымъ составленъ есть. Обаче ужасается, да не вмЂнитъ Богъ сіе дЂло во грЂхъ, вЂсть бо, яко что вселенскимъ соборомъ узаконено и утвержено есть, то не можетъ премЂнити ся раз†тЂмъ же вселенскимъ соборомъ. Вселенскій же соборъ всЂми патріархи и ихъ помЂстныхъ соборовъ единодушнымъ соглашеніемъ состоится. ТЂмъ же молитъ митрополитъ кіевскій съ нами вашего царского величества смиренно же и прилежно, дабы насъ при нашемъ пастырЂ оставити изволилъ. На семъ бо основаніи всЂ наши волности созданы суть. По обЂщанью Василья Васильевича Бутурлина, именемъ вашего царского величества. Въ чемъ аще бы есмы пожалованья вашего царского величества не сподобили ся, тогда бы митрополита кіевскій вкупЂ со всЂмъ духовенствомъ зЂло скорбЂти и унывати началъ. И иные такожде духовные, иже еще подъ крЂпкою рукою вашего царского величества не суть, быти же, извЂстно есть, яко усердно желаютъ,-а видяще нашу скорбь, малодушествовати бы начали. Сихъ ради винъ усердно преосвященный митрополитъ кіевскій со всЂмъ освященнымъ соборомъ молитъ ваше царское величество: покажи намъ свою милость и подаждь скорбящей російской церкви утЂшеніе 5).

(Я Інокентій Ґізель іменем преосв. митр. київського і всього священого собору в. цар. вел. чолом бю) і се предкладаю. Богато ми перетерпіли прикростей і гоненія за православну віру, а тепер бачимо з радістю, що в. цар. вел. підніс свою кріпку руку на визволеннє й потішеннє вірних — щоб не тільки нас, але й инших прийняти, які ще лишаються під ярмом лядської неволі. Про се ще перше, в Переяславі боярин твій В. В. Бутурлин повідомив гетьмана й військо Запорозьке й іменем твого цар. величества обіцяв, що в. цар. вел. зволить потвердити права і вільности-не тільки війську Запорозькому, але й усім нам духовним. Тому митрополит просить разом з нами про всі вільности і права. А перед усім про першу вільність-що являється коренем всіх прав і вільностей- се послушаніє нашому найвищому пастиреві царгородському, до которого нас і право боже прилучило і приєднало-через св. апостола Андрія Первозваного і канони святих отець. Бо хоч не цурається і не противиться митрополит разом з нами віддавати послушаннє патріярхові московському і всеї Росії-знаючи певно, що і його престол поставлений від Духа Святого,-але боїться, щоб Бог йому того не порахував в гріх. Знає бо, що уставлене і обзаконене вселенським собором не може бути змінене инакше як тільки тим же вселенським собором; а, вселенський собор може статися тільки однодушною згодою всіх патріярхів та їх місцевих соборів. Тому митрополит разом з нами просить в. цар. вел. смиренно і пильно, аби зволив єси лишити нас при нашім пастирі-бо на сій основі збудовані всі наші вільности. Так як обіцяв то В. В. Бутурлин іменем в. цар. вел. Бо якби ми в тім ласки вашого ц. вел. не отримали, дуже б митрополит з усім духовенством з того засмутились, а инші духовні, котрі ще не під кріпкою рукою вашого ц. величества, але дуже бажають бути, як нам відомо,-стали б теж вагатися, побачивши наш смуток. З тих причин митрополит з усім освященим собором сильно просить ваше ц. вел.: Покажи нам свою ласку і потіш засмучену церкву руську!