Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Примітки

1) Ci переписи надруковані в Актах Ю. З. Р., т. X; далі ми до них повернемо.

2) Малор. прик. 5882/17 л. 58.

3) Видано разом з інструкцією Яскульскому з Щорсівської колєкції Свідзінского в Памятниках київ. ком. III ч. 16.

4) В інструкції Яскульскому навпаки сказано, що універсала сього видано “до козаків і волости Задніпрянських”, тому мабуть що його вважали виданим в Переяславі.

5) Малор. прик. 5882/17 л. 54 і 56.

6) Лист Ракоція 30 січня в Monumenta XXIII с. 694, в москов. перекладі в Жерелах XII с. 283, історична частина його була наведена вище, с. 579. Про посольство-Акты Х с. 328, 344 i 444. Виговський пише тільки про грамоти Ракоція і господарів, Полтев-про посланців від них; козацькі посли в Москві казали, что гетьманові писали Ракоцій і волоський господар, “від мунтянського присилки ні про що не було”. Сіляді представляв справу так, що сей лист Ракоція з 30 січня був відповіддю на нове посольство Хмельницького, що прийшло його перепросити за тодішні події (Transsylvania І с. 286). Але з відповіди гетьмана і наступного листу Ракоція, 30 березня (Жерела XII с. 300) ясно видно, що першим тепер писав Ракоцій, а не гетьман.

7) Інструкция надрукована в цілости в Ojcz. spominki І с. 90 з датою 11 січня і потім в витягах в Жерелах XII, с. 277-8, з копії московської коронної метрики з датою 2 січня; копія Нарушевича 147 ст. l-12 і в теках Ґолембіовского VI. 29 мають теж дату 2 січня, акти експедиції в ркп. Осоліньских 227 л. І дд. з датою 11 січня. Кубаля, що присвятив сьому посольству окрему студійку в III т. своїх Szkice, вважає дату 2 січня хибною, а тримається 11 січня, хоч ближче сього не мотивує. Що Бєгановский вже виїхав, пише Ательмаєр зі Львова 31 січня-Міхалов. с. 720.

8) Інструкція Янові Шомовскому, послові до Ракоція, 28 січня, з ориґіналу кор. архиву, що був у Москві-Жерела XII с. 280. Інструкція Беньовскому, послові до господаря, 31 січня, з чорновика кор. архиву тамже с. 283, пор. 287-8.

9) Кубаля, що старанно зібрав документальний матеріял про місію Беґановского і Яскульского, в згаданім начерку “Два посольства” (Szkice III), висловляється так, що експедиція проволіклася через недостачу грошей. Се вповні правдоподібно, але на жаль Кубаля не пояснив, чи мав він таку документальну звістку, чи се тільки його здогад. Зовсім неясні також його слова, що інструкцію в наступних днях доповнено-коли одержано відомість, що Хмельницький піддався цареві: в інструкції, в її друкованім тексті (Памятники III), до котрого відкликується Кубаля, нема про се ніякої згадки, ні додатку, хоч се вповні можливо, що ще перед виїздом своїм Яскульский довідався про сей факт.

10) Разнояз. № 63 л. 16.

11) Тамже с. 22, лист без дати до каштеляна малоґостського.

12) Жерела XII с. 313-4, перед тим в депеші Джустініані з Варшави 4 квітня звістка якогось вірменського купця з Царгороду про се посольство-тамже с. 305.

13) Акты Х с. 344.

14) “Историческое значеніе личности Богдана должно представиться въ иномъ свЂтЂ. Его преемники-Бруховецкіе, Дорошенки, Орлики и другіе, со второстепеннымъ значеніемъ, преслЂдуя идею самобытности Украины подъ верховною властью Оттоманской Порты, не дЂйствовали въ разрЂзъ съ политикою Богдана Хмельницкого,-напротивъ, думали только слЂдовать по указанному имъ кривому пути, а Юрій Хмельницкій, пожалованный отъ султана званіемъ князя Малороссійской Украины, былъ не “сынъ недостойный славнаго родителя”, но вполнЂ былъ его достоинъ, какъ и Богданъ оставилъ для Малороссіи достойного себе сына”-Так закінчується стаття “Богданъ Хмельницкій данникъ Оттоманской Порты”, надрукована в ВЂстн. Европы 1878 р. і передрукована в. XIV т. Историч. Монографій.

15) Въ защиту Б. Хмельницкаго. с. 20-2:

“ЛЂтъ тридцать тому назадъ Богдана Хмельницкаго продолжали изображать все тЂмъ же идеальнымъ героемъ, какъ и въ XVIII вЂкЂ; но только описывали его съ новою подкраскою, согласно господствовавшей тогда литературно-политической программЂ, а именно: онъ поднялъ запорожскихъ козаковъ противъ государства, самъ ходилъ въ народъ, произносилъ рЂчи противъ его угнетателей и т. п. При этомъ фактъ, что такъ или иначе при посредст†Богдана Хмельницкого совершилось соединеніе Малороссіи съ Великой Россіей,-этотъ фактъ или замалчивался, или выставлялся такъ, какъ онъ освЂщень въ “Исторіи Руссовъ”; а тамъ сказано, что царь АлексЂй Михайловичъ билъ чeломъ Богдану Хмельницкому о необходимости соединенія народовъ, которыми они управляють, какъ равнаго съ равнымъ и пр. Все сейчасъ сказанное относится къ извЂстному сочиненію г. Костомарова “Богданъ Хмельницкій”. Г. Костомаровъ ужасно сердился на замЂчанія, что между московскимъ правительствомъ и представителями Войска Запорожскаго не было никакого договора о соединеніи; онъ умеръ, утверждая, что между Богданомъ Хмельницкимъ и московскими великими послами былъ заключенъ договоръ, и навывалъ этотъ договоръ Переяславскимъ (ВЂстникъ Европы 1878 года, кн. XII, статья г. Костомарова “Богданъ Хмельницкій данникъ Оттоманской Порты”). По поводу этого, такъ сказать, научнаго положенія, замЂтимъ, что по извЂстнымъ теперь источникамъ въ Переясла†только присягали, никакихъ договоровъ не заключали, а объ условіяхъ соединенія обстоятельно толковали, писали статьи и жалованныя грамоты въ Моск†въ мартЂ 1654 г. Не только московскіе бояре и дьяки, но Выговскій, Тетеря и самъ Богданъ Хмельницкій, которые вели все дЂло переговоровъ, ни о какомъ Переяславскомъ договорЂ никогда не поминали, а относительно московскихъ статей всЂ они очень хорошо знали разницу договора между равными и пожалованіемъ по челобитью отъ самодержавнаго государя: они именно и называли жалованную грамоту государевою милостію. Къ чести г. Кулиша нужно сказать, что онъ въ послЂдней гла†своего сочиненія “Отпаденіе Малороссіи отъ Польши” (т. III стр. 405-408) положительно глумится надъ козакоманами, утверждающими, будто бы Богданъ Хмельницкій соединилъ Малороссію съ Великою Россіей на основаніи договора.

“Если на московскихъ сановниковъ XVII вЂка могло, пожалуй, производить впечатлЂніе, что обвиненіе Богдана Хмельницкаго въ измЂнЂ исходитъ отъ Малороссіянъ, отъ самыхъ близкихъ къ нему его сотрудниковъ, то въ наше время на россійскую публику можетъ также производить впечатлЂніе, что теперь, въ послЂднее время, обвиняютъ Богдана Хмельницкаго въ измЂнЂ и позорятъ всячески опять таки писатели изъ Малороссіянъ, а великороссійскіе ученые (да и много ли ихъ спеціально знакомыхъ съ исторіей Малороссіи по источникамъ?) или изрЂдка его хвалятъ, или совсЂмъ молчатъ. КромЂ того естественно у публики можетъ возникнуть вопросъ: за что же измЂннику ставится памятникъ отъ “всея Россіи”? ДЂло заключается въ слЂдующемъ и произошло, кажется, такимъ образомъ. Въ наше время вскорЂ и для такихъ прославителей Богдана Хмельницкаго, какимъ первоначально являлся Костомаровъ съ товарищи, стало яснымъ, что и вышеупомянутымъ объясненіемъ факта соединенія обЂихъ Россій нельзя превратить его во что-нибудь иное, чЂмъ то, что оно есть на самомъ дЂлЂ; да къ тому же московскіе историки всегда хвалили и продолжаютъ хвалить Богдана Хмельницкаго за устройство этого соединенія. Тогда-то тЂ же бывшіе прославители знаменитаго гетмана превратились въ заклятыхъ его враговъ; на него посыпались всевозможныя обвиненія и проклятія, да и не могло быть иначе: при посредст†Богдана Хмельницкаго обЂ Россіи, Великая и Малая, такъ соединились, что послЂ него, начиная съ Выговскаго и до нашихъ дней, множество умныхъ и даровитыхъ людей, сколько ни хлопотали, но никакъ не могли раздЂлить этого соединенія. Но эта злоба на Богдана Хмельницкаго вскорЂ удесятирилась еще тЂмъ, что кому-то пришла въ голову мысль поставить ему памятникъ на горахъ Кіевскихъ отъ “всея Россіи”. Такую обиду нельзя уже было перенести; но чтобы остановить дЂло, не нужно было показывать, что сердятся, а слЂдовало повидимому спокойно, патріотично, научнымъ способомъ убЂдить тЂхъ, кто затЂялъ этотъ памятникъ: этого-де дЂлать не полагается, потому что даже и съ великороссійской точки зрЂнія Богданъ Хмельницкій не заслуживаетъ памятника. И вотъ опять принялись за старое, на Богдана Хмельницкаго снова составляютъ доносы: онъ былъ нзмЂнникъ и предатель по натурЂ, измЂнилъ своему прирожденному государю-польскому королю, измЂнялъ своимъ союзникамъ Татарамъ и признанному имъ новому своему государю-турецкому султану, измЂнялъ и послЂднему своему государю-московскому царю, одновременно съ присягою въ Переясла†вновь присягалъ и турецкому султану. Сочинить такой въ наши дни доносъ и пустить вновь послЂ Выговскаго въ оборотъ подобную клевету взялъ на себя все тотъ же г. Костомаровъ”.

16) Тамже с. 75.

СКЛАДАННЄ ПЕТИЦІЇ ДО ЦАРЯ В ЛЮТІМ 1654 Р., ПЕТИЦІЯ ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО ДО ЦАРЯ, ЇЇ НАВЕРСТВОВАННЯ, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЦАРЯ 17 (27) ЛЮТОГО 1654, ДЕПУТАЦІЯ М. ПЕРЕЯСЛАВА, ДЕПУТАЦІЯ. ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО.