Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Примітки

1) Акты Х с 208-9.

2) Акты Х с. 211-3, самих листів в актах не заховалося.

3) Тамже с. 214.

4) “Приказныя дЂла старыхъ лЂтъ” посольського приказу в москов. архивосховищі, вязка 286 №77: “7162/1653 окт.9. Списокъ именамъ запорожскихъ казковъ приведенныхъ съ ихъ гетманом Б. Хм. на вЂрность... въ городЂ Переяславл”. В дійсности се реєстри заприсяжних послами в Переяславі, Київі, Ніжині — мабуть був і Чернигів, але кінця нема; черновик, склеєний з листочків, списаний на части, мабуть з українських записок московськими піддячими і кілька разів виправлений. Буде виданий в Укр. Археограф. Збірнику. Тимчасову замітку з приводу сих реєстрів друкую одночасно в Известиях Академии СССР п. заг.: “К истории Переяславской Рады 1654 года”.

5) З огляду на се звертає на себе увагу приписка в “списку приведенных на верность при кінці реєстра заприсяжених полковників, що займає осібну (третю) картку. Дрібнішим письмом, з огляду на недостачу місця, тут приписано: “Кальницкои бывшей наказной полковник Іван Федоренко”. Друкуючи сей реєстр в “Докладах Академії СРСР”, я вважав, що під сим іменем записано Богуна — бо приймав, як і інші, сей здогад Липинського, висловленний ним в ранішій збірці Z dziejów Ukrainy (c. 288), і підтверджений в новішій праці (Україна на переломі с. 277), що Іван Федоренко полковник кальницький “реєстри” 1649 р. й Іван Богун полковник кальницький інших звісток, се одна і та сама особа: Богун інакше звався по батьку Федоренком (див.VIII том ч. III сеї Історії, с. 277). Але М. Н. Петровський, що в ранішій своїй роботі про діярій Зорки сам прихилявся до сеї думки і висував се як доказ неавтентичности діярія, що в нім одночасно виступають як дві ріжні особи Богун і Федоренко (Псевдо-діяріюш С. Зорки, с. 182), тепер опираючись на присяжнім списку виступає рішучо против ототожнювання Богуна з Федоренком і доводить, що Фрдоренка дійсно треба вважати бувшим кальницьким полковником: він був попередником Богуна на сім полковництві, в 1649 р., а потім бував наказним кальницьким полковником (До біографії Івана Богуна — Записки Ніжинського інст. нар. освіти, кн. X, 1930).Тому що М.Н. Петровський працює тепер над біоґрафією Богуна, я вважаю за краще зіставити се питання відкритим, до часу, коли з сею біографією в руках можна буде зважити всі аргументи за і против тотожности Ів. Богуна й Ів. Федоренка, і відповідно справляю се місце.

Завважу тільки, що коли Федоренко не Богун, то його вписано до реєстру дійсних полковників тільки тому, що Богуна в Переяславі не діждались і за відсутністю полковника дійсного приписали нарешті бувшого (“бувший наказний” — се все таки титул доволі абсурдний, який можна пояснити тим, що записував піддячий, слабо обзнайомлений з українською титулятурою).

Про те, що Богун присяги тоді не зложив, досі ми вся таки не маємо ніякого компетентного свідоцтва — ні від самого Богуна ні від гетьманського уряду. Ми бачимо з одної сторони заяви польських урядових кругів сприводу тих відомостей, що до них дійшли про Богуна — що він не схотів присягти цареві (нижче с. 835); з другої сторони — заяви московські, які виходять з тих польських листів у сій справі, що Богун через гетьмана переслав цареві (с. 840). Найбільш проречисте свідоцтво про те що Богун якийсь час цареві не присягав, се оповідання Грека Тафларія в московськім приказі в місяці вересні, — що великим постом король збирався післати на руки до Богуна свої “прелесні універсали” “для того что Богун в то время государю еще креста не целовал” (Акты X. с. 773). З сих слов виходило б, що пройшло кілька місяців, поки Богун зложив присягу цареві. Але московська запись, оповідання аґента — Грека, що на місці подій тоді не був, треба признати — не таке вже категоричне свідченнє, щоб на нім можна було твердо спертися.

6) Акты X с. 216-7.

7) Акты X с. 218-9; спопуляризована була ся промова вперше історією Бантиша-Каменського: там в додатках першого тому, 1822 року, надрукований був уривок з посольського звідомлення 6-9 січня с. с.

8) Акты X с. 222-3. Ся частина промови буквально повторяє царське експозе на земськім соборі, тамже с. 13-4.

9) На сю справу звернено в Москві увагу вже після виїзду Бутурлина. В паперах посольства маємо записку: “Доповісти государеві — Киянинові старцеві Теодосієві показано в польській конституції (соймовій очевидно) присягу Яна Казимира на коронації, і старець Теодосій, переглянувши конституцію і прочитавши всю ту статтю, порадив сю статтю списати і послати гетьманові”. На сю доповідь дав цар резолюцію: перекласти ту королівську присягу і післати переклад Бутурлинові, написавши в грамоті, що як він буде у Хмельницького, аби в відповідних обставинах заговорив про сю присягу — зацитував її і пояснив, що своїми насильствами над православною вірою король їх учинив вільними від підданства: “І щоб своїм товаришам і царським людям (що поїхали з ним) наказав, аби говорили в розмовах, хто буде мати нагоду”. Инакше сказавши — аби члени місії всяко популяризували між українською людністю, що з огляду на насильства над вірою вона вільна від яких небудь моральних з'обовязань супроти короля. Така грамота й була післана Бутурлинові 6 (16) листопада, коли він сидів в Путивлі. Але на жаль, Карпов не видрукував її — Акты Х с. 152-3.

10) Акты X с. 223-4.

11) Акты X с. 225-6. Як бачимо, се було те запевненнє, якого гетьман добивався, тільки дане в менш виразній формі, а головне без присяги; його треба мати далі на увазі.

12) Значить “військо Запорозьке” в попередній фразі згадано так би сказати символічно, і далі (с. 232) ще більш категорично сказано, що з гетьманом зложили присягу тоді тільки писар, обозний, судді, військові осавули і полковники, а полкову і сотенну старшину, козаків і міщан заприсяжено 9 січня. Але з присяжних реєстрів виходить, що разом з гетьманом і полковниками 8 січня присягала також і нижча старшина і козаки від полків, стільки їх було, — з військом переяславських, що присягали окремо.

13) Акты Х c. 226-8.

14) Дієслово се пропущене, і єсть певна стилістична неувязка.

15) Київських святих.

16) Тут знов єсть якась помилка.

17) Акты Х с. 229-232.