Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

УЖИТОК ЗРОБЛЕНИЙ ГЕТЬМАНОМ З СЬОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА-ПОСОЛЬСТВО КАПУСТИ ДО ЦАРГОРОДУ Й ІНФОРМАЦІЇ МОСКОВСЬКОМУ ПОСЛОВІ КИКИНУ. МОСКОВСЬКІ ЗАХОДИ-ПОСОЛЬСТВО КИКИНА ДО ГЕТЬМАНА І МИТРОПОЛИТА, ЧУТКИ ПРО СМЕРТЕЛЬНУ НЕДУГУ ГЕТЬМАНА Й ПИТАННЄ НАСТУПСТВА, ДОРУЧЕННЄ МИТРОПОЛИТОВІ ЗАСПОКОЮВАТИ СТАРШИНУ, ЗАПОВІДАЄТЬСЯ ВІЙНА З ПОЛЬЩЕЮ; ЯК МОСКВА ХОЧЕ ДЛЯ СЕБЕ ВИКОРИСТАТИ ПОХІД РАКОЦІЯ-ЖДАНОВИЧА. ЛИСТ ГЕТЬМАНА ЦАРЕВІ ВИСЛАНИЙ З КИКИНИМ, ЙОГО ІНФОРМАЦІЇ І ПОЯСНЕННЯ, ВИПРАВДАННЯ ПОХОДУ ЖДАНОВИЧА. ПОЛЯКИ ДИСКРЕДИТУЮТЬ ГЕТЬМАНА І ЙОГО ІНФОРМАЦІЇ ПЕРЕД МОСКОВСЬКИМ УРЯДОМ. ЗАХОДИ УКРАЇНСЬКІ: ДИПЛОМАТИЧНИЙ ТУРНІР В ЦАРГОРОДІ В ТРАВНІ, КОЗАЦЬКІ ПОСЛИ У ХАНА В КВІТНІ-ТРАВНІ, СИЛКУВАННЯ ВІДВЕРНУТИ ХАНА ВІД ПОМОЧИ ПОЛЬЩІ, СТРАТЕҐІЧНІ ЗАХОДИ ДЛЯ УТРУДНЕННЯ СЬОГО ПОХОДУ.

Бідні цісарці, очевидно, прийняли за чисту монету приємні для них запевнення, що відповідь на листи такого голови всього християнства, яким вони уявляли цісаря, а гетьман з старшиною їм у тім притакували,-зовсім не те що відправа якого небудь иншого посольства, і вимагає особливого обміркування. Гетьман же з писарем затримавши їх майже на три місяці, зручно використовували се сенсаційне, але в ґрунті річи мало актуальне посольство, щоб шахувати ним всякі натиски на козацький уряд, щоб він відстав від против-польських операцій шведських та семигородських 1).

Гетьман вислав до Царгорода тільки що згаданого Лавріна Капусту, щоб зашахувати польські посольства до султана і хана. Посол мав між иншим розповісти, що до гетьмана прибули посли від цісаря і польського короля, і підтримуючи себе навзаєм в переговорах з гетьманом, намовляють його приступити до против-турецької ліґи і воювати турецькі краї. Але гетьман не тільки не піддався на їх намови, а велів їх зараз же арештувати, як ворогів султана-козацького протектора, і коли собі султан того бажає-готов зараз же прислати їх голови до Царгороду. Так доносив цісарський резідент в Царгороді, Реніґер, після офіціяльної авдієнції козацького посольства у султана 2). Я далі ще повернуся до сього посольства. Тепер тільки хочу пояснити, що хоч у цісарській інструкції Парчевичу нічого не доручалося в сій справі, і в звідомленню цісарському дворові про се нічого не згадується, він і Маріянович, очевидно, вели з гетьманом і його канцлєром балачки на сю тему, коли не з ініціятиви цісарського і польського двору 3), то венецького уряду. Я вище висловив здогад, що Парчевич фактично працював мабуть весь сей час для венецького уряду, уряджуючи від часу до часу маніфестації і відклики балканських християн до ріжних европейських дворів, і тепер виїзджаючи з Відня на Україну мав конференцію з венецьким послом і обіцяв послужити інтересам Венеції. Представити гетьманові, які користні обставини мають тепер козаки для того щоб напасти отремо на Турецькі землі і збогатитися там здобичею. Туреччина не може противставити їм ніяких сил під сю хвилю, а Польща також не буде нічого против сього мати, бо-поясняв венецький посол Парчевичеві- на випадок замирення нема для неї нічого зручнішого як замішати козаків-нарід неспокійний 4)-в війну з Туреччиною 5). Сю обіцянку Парчевич з Маріяновичом сповнили і дали тим влучну зброю гетьманові і против цісарського двору і против польського.

Царському послові, що приїхав в середині березня з новими поясненнями і заспокоєннями від царя на тему польсько-московських переговорів: що Москва не думає віддавати України Полякам, і військо Зап. повинне зіставатися спокійним і в ніякім разі не приставати до Ракоція і Шведів,-гетьман теж передав документи привезені Парчевичом і Бєньовским. Представив їх місію можливо яскравою ілюстрацією фальшивої політики польського двору, що дурить Москву приязними заявами і обіцянками не маючи ніякого заміру їх сповнити і здійснити, і удокументував се тими листами.

На жаль в нашім розпорядженню все ще дуже мало таких матеріялів, які б безпосереднє походили з сього цікавого моменту української політики, що дійшла була верхів своїх державних і національних аспірацій, а найбільше-верхів тих дипльоматичних хитрощів, що у всіх часах і у всіх народів вважалися верхом державного мистецтва політичної зручности, і виявила незвичайну енерґію і хист-часом політичний, а часом політиканський. Найцікавішим документальним відзеркаленнєм дипльоматії гетьманського уряду в сім моменті зістається його лист до царя, висланий в 20-х днях березня н. с. з царським послом, стольником Василем Кикиним. Сей звісний уже нам спеціяліст в українських справах був знову післаний від царя в місяці лютім, потім як повернувся від гетьмана Абрам Лопухин і привіз від нього листа і копії виленських статей, присланих гетьманові з Польщі.

В родиннім архиві Кикина заховалася простора інструкція дана послові 17 (27) лютого-вона добре знайомить з завданнями сеї місії 6). Насамперед мав він побачитися в Київі з митрополитом і поговорити з ним з приводу його розмов, що він мав 18 (28) січня з київським воєводою А. В. Бутурлиним і його товаришами. Митрополит згадав про пункти виленської комісії прислані йому від гетьмана (очевидно ті самі, що гетьман дав Лопухину); з приводу висловленого там з польської сторони наміру старатися про поєднаннє церков, митрополит висловив побоюваннє своє і всього духовенства, щоб Ляхи не повели тепер ще більшого натиску на православну віру і не винищили її на Україні 7). Кикин мав заявити йому царським іменем, що цар дивується, як се митрополит, бувши розумною людиною, і знаючи як Поляки, будучи людьми непевними, завсіди сіяли сварки, може вірити таким річам, що цар дасть на се згоду. Адже цар тільки задля православної віри і прийняв Україну під свою руку, і найбільше про те і дбає, щоб розширити православну віру, а унію викорінити. На Виленськім з'їзді царські посли домагалися знищення унії не тільки в в. кн. Литовськім, але і в Короні, і таке домаганнє подали на письмі. А про військо Запорізьке і всю Малоросію заявили рішучо, що вона ніколи не може бути відлучена від Московсього царства. Для переконання посилається з послом копія пунктів присланих від польських комісарів царським послам, відповіди царських послів і дещо з протоколів 8)-нехай митрополит перечитає і порівняє з тим що було йому прислане від гетьмана: там богато написано умисно щоб поріжнити з Москвою (“многое на ссору”). Нехай же митрополит і надалі таким “ссорным письмам” не вірить, і напише се гетьманові, писареві і полковникам. Бо цар хоче їх тримати у всяких вільностях “без всякого умаленья” і вони можуть бути цілком певні царської ласки.

Гетьману Кикин мав сказати на самоті, після офіціяльної передачі царського листу: те що гетьман написав у своїм листі, переданім з Лопухиним-його запевнення в вірности цареві Запорізького війська і самого гетьмана і його намір післати кілька полків на польську границю для охорони України від польських нападів-цар все “милостиво похваляє”. Але вислане гетьманом військо повинно стояти на поготові, а на польське військо не наступати, щоб не дати з царської сторони причини до порушення виленського договору. В Вильні царські посли договорилися з польськими комісарами про те щоб царя обрано на королівство Польське і в. кн. Литовське. Умовлено було, що сеї зими, в грудні або січні, король збере сойм, а перед соймом пришле до царя свого гінця, щоб цар прислав на сойм своїх великих послів. Ян-Казимир сього договору не виконав: сойму не скликав ні своєї грамоти про скликаннє сойму цареві не прислав. Коли він в скорім часі сього не виправить, цар йому того довго терпіти не буде: велить свому війську готовитись, і пришле тоді гетьманові свого указа. Тим часом про ті всі польські зачіпки і насильства над православною вірою, що гетьман виписав у своїм листі до царя, цар вислав до короля умисного гінця. Коли ж будуть які небудь нові зачіпки (задори), гетьман повинен боронити українські міста і зчаста давати цареві звідомлення (але очевидно за вищесказаним)-якої небудь зачіпної війни з Поляками не вчинати.

Про Виленську комісію гетьман і писар писали до київського воєводи Бутурлина: прислали копію виленських пактів, прислану їм від Поляків, і висловляли трівогу, що цар хоче її повернути до Польської Корони. Цар порівняв сю копію з автентичними актами і переконався, що в гетьманській копії багато написано невірно, подописувані такі річи, котрих не говорилось. Він дуже дивується, що гетьман і військо Запорізьке, користуючися великою ласкою царя 9), при тім вірять таким “смутным письмам”. Цар повідомляє гетьмана, що коли на виленських переговорах комісари заговорили були про те щоб цар відмовився від Малої Росії і війська Запорізького, то царські посли на те дуже різко (“з большим вычетом”) їм відповіли і хотіли навіть їхати геть. Кикин мав показати гетьманові копії автентичних текстів і нагадати, як то він сам бувало цареві писав, що Поляки люде неправдиві і вірити їм в ні чім не можна,- нехай же і гетьман ніяким їх “ссорным письмам” не вірить.

“Та ще гетьманові 10) й Іванові Виговському говорити: “Стало також відомо й. ц. в. що ти, гетьмане 11), з'єднався против Поляків з Ракоцієм, щоб разом над Поляками промишляти і посадити на Короні Польській Ракоція, і вел. госуд. дуже дивується, яким чином починається таке діло?

“Ще як ви били чолом в підданство й. ц. в. і зчаста присилали до нього, й. ц. в. пожалував вас і приняв під свою високу руку. Задля православної віри, а не для користи,-бо тих доходів, що перед тим збиралися на королів польських і панів, цар. вел. не велів на себе збирати: всім тим володієш ти, гетьмане! Одначе й. ц. в. стоїть за вас більше ніж за своїх прирождених одновірних християн і держить вас у своїм милостивім жалуванню згідно з своїм словом. Ви ж з клятвою обіцяли йому служити і у всім добра хотіти, і вам то треба памятати і поза ц. в.-м нікого на Корону Польську не хотіти! Коли ви Ракоцієві дали слово, що вчините його королем польським, якого добра ви в тім собі шукаєте? Ракоцій вам не одновірець, чужовірець; якого добра він вам буде бажати? Та треба вам і перед богом за неправду свою страх мати! Бог в правді помагає, а за неправду від бога кари посилаються!

“Тобі, гетьмане, і всьому війську Запорізькому добре відомо, з писання царських послів, що король Ян-Казимир і пани-рада добровільно згодилися вибрати на королівство Польське і в. кн. Литовське вел. государя нашого. Коли він буде обраним на Корону Польську государем, тоді все буде під його державою, і військо Запорізьке житиме в спокою, без усякого страху від ворогів. Ти, гетьмане, сам мусиш всяко старатися, щоб на Польському королівстві був наш вел. государ, тому що він государ благочестивий християнський” (і далі ся гадка многословно ще раз повторяється).

“Коли ж би гетьман сказав, що у нього з Ракоцієм договір, і вони записями укріпились на тім, що оден за другого стоятиме і не видасть, і за тим договором гетьман післав з свого боку кілька полків, Ракоцій також, волоський і мунтянський господар мали також прислати військо, і тепер ті війська зійшлися і пішли на польського короля, і ніяк того не можна перемінити,-Василь (Кикин) має йому говорити: “Коли ти вже то й зробив 12), всетаки попамятай сам і все військо Запорізьке велику ласку, цар. вел. і присягу свою: вірно йому служіть і щиро добра бажайте, і бога моліть, щоб господь нашого государя вивів на Корону Польську і в. кн. Литовське, і ті держави прилучив до Московського государства. Покажи тим свою вірну службу і прихильність: коли вже вчинив договір з Ракоцієм і війська з обох сторін зійшлися і пішли на польського короля, то все що вони в тім поході заберуть у польського короля-визначні коронні городи, чи то по обох боках Висли, чи при угорській границі,-нехай тим володіє наш вел. государ. І щоб він був на Короні Польській і в. кн. Литовськім, а ви-одновірні православні християни-з усім військом Запорізьким і з усею Малою Росією будете у цар. вел. під одним володіннєм на віки. Аби чуючи таке об'єднаннє всі православні народи тішилися, а неприятелям християнства був би страх”.

Мав посол нагадати, як свого часу (в листопаді минулого року) гетьман говорив дякові Фомину: “Нехай государ буде на своїм пренайвищім престолі Великої, Малої і Білої Росії в Москві, а мене з військом Запорізьким пошле на своїх неприятелів- Ляхів: буде у мене війська тисяч з 300, і я сам оден упораюся з польським королем і з Ляхами, все згідно з волею царською учиню, і буде цар государем над Коруною Польською і в. кн. Литовським разом з Московським государством. От тепер, гетьмане, поступи так як говорив тоді Фомину: промишляй над Поляками і приводи до того, щоб Коруна Польська з в. кн. Литовським була під царською рукою разом з Московським государством. То благочестивій вірі було б на вічну похвалу,-і як перед тим під владою польського короля, в лядській неволі богато людей від утисків і насильства прикладалося до латинської віри, і благочестивих меншало, а римська віра через уніятство примножилась, так у царськім підданстві примножилась би православна віра”.

Виговському посол мав нагадати, що він говорив Кикину в попередній його приїзд в місяці грудні про замиреннє з Шведами: коли то цареві не буде в гнів, гетьман міг би написати до шведського короля, вказати його неправди перед царем і нарушеннє договору. З того виявилися б шведські настрої: чи відписав би король гетьманові, чи став би просити посередництва для замирення з царем? А гетьманові й війську було б дуже користно відновити попередню згоду між царем і шведським королем. Бо що польський король і Річпосполита шукає замирення з царем, то все лукавство, і присяги вони своєї не додержать: папа римський однаково їх від клятви розгрішить. Так попереднього разу говорив Виговський; так от сим разом Кикин має йому сказати, що сю пропозицію цар похваляє: нехай гетьман напише від себе шведському королеві, випише його неправди перед царем і порадить йому в тих неправдах “справитись”. На се Виговському посилається з посольського приказу виказ неправд свейського короля, щоб він їх виписав в тім листі: нехай перепише “білоруським письмом” (переложить їx собі на українське), а ориґінал поверне.

Посол має розвідатись про політичну ситуацію в Польщі і відносини з Кримом. Добре довідатися, чи козацьке військо вже зійшлося з семигородським, молдавським і мунтянським, і де саме; що діється у них з польським військом, чи послав Ракоцій військо Карлові-Ґуставові, і на що саме (против Поляків чи против Москви).

“Та ще государеві стало відомо, що гетьман дуже хорий,-тому ідучи черкаськими городами посол має розвідуватися пильно у всяких людей, яково йому, і чи єсть його хоробі полекша. Коли ж би сказали, що гетьман помер,-провідувати, кого хоче вибрати військо Запорізьке: чи писаря Ів. Виговського, чи когось иншого, чи мають післати до государя і бити чолом, кого їм государь призначить бути гетьманом 13), і чи нема між козаками якоїсь невірности” 14).

Інструкція, як бачимо, дуже інтересна. З одної сторони, московський уряд ніколи не брав іще такого прикрого тону в відносинах до гетьмана, закидаючи йому нельояльність, порушеннє присяги, страхаючи його карою божою за неправду супроти царя-сюзерена самовільний союз з Ракоцієм і підтримку його претензій на польську корону против інтересів царя. З другого боку цар давав гетьманові згоду на операції проти Польщі під умовою, щоб усі там забрані землі належали цареві. Се настільки ж трудно було здійснити (вимогати то від Ракоція, щоб він зрікся своїх здобутків у Польщі, які б йому вдалось осягнути), наскільки розминалось і з плянами українського уряду-прилучити західні українські землі до своєї території. На превеликий жаль посольське звідомленнє Кикина не заховалося, або не віднайшлось 15), і ми тільки з вищезгаданого листу гетьмана можемо міркувати, як поставився він і український уряд взагалі до сього царського “виговору” і до царських побажань. Се було в 20-х днях березня с. с.

14 березня н. с. Кикин був у Київі у митрополита 16), другого дня виїхав до гетьмана, так що мусів стати в Чигрині перед 20 березня, а 23 дістав відправу назад з таким листом гетьмана:

“Утішається весь православний нарід російський 17), що ви, вел. государ, в. ц. в., до нас зволили прислати ваше милостиве слово, і за се ми, як вірні слуги і піддані, довголітнього панування на в. ц. в. престолі і над усіми ворогами побіди щиро бажаємо.

“Ми ж бачучи неправди лядські-що вони ріжними способами против нас промишляють і богато шкоди й убийства наробили, зчаста нападаючи з Камінця й инших місць, поставили були на пограничу кілька тисяч війська для охорони пограничних городів. А потім напевно довідалися, що Ляхи підіймають ріжні землі на вас, вел. государя, і на нас: післали попереду до кримського хана Мислішевского, а тепер Ромашкевича, намовляючи його на війну з нами, і ми поміркували, що се вони витягають їх чи на ваші (московські) городи, чи на тутешні. Тому веліли війську йти туди, де вони б могли здибати тих неприятелів нашої віри-Ляхів. В той же час рушивсь на них і Ракоцій за свої кривди. Ми ж те військо посилали не в поміч Ракоцієві, щоб його настановити королем польським, тільки щоб воно щастєм в. цар. вел. і помічю божою громило неприятелів наших де їх надибають.