Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Судячи з слів миргородського писаря, Любовіцкий вибрався з королівським дорученням на Україну знову; розуміється-ніякого козацького корпусу на Поділлю не знайшов і мусів калатати до Чигирина. Приїздили й инші післанці від комісарів, від кор. гетьмана і самого короля (звістки митрополита, того ж писаря й инші)-але докладніших відомостей про те, як їх приймано, досі не маємо (те що розповідав писарь, се далекі і фантастичні відгомони). Найцінніший документ для польсько-українських відносин сього часу се лист Виговського Ґродзіцкому 1 лютого-мабуть оден з тих листів, що привіз королеві до Львова “грецький священик” присланий від Хмельницького. Де-Нойєр записує, що він привіз листи від самого гетьмана, де той писав, що він готов іти в похід (в поміч королеві) і чекає тільки Любовіцкого, що має йому привезти близчі інструкції короля. Сього листа не маємо, тільки сей лист Виговського до Гродзіцкого 16), дуже цінний для пізнання ситуації, так що я подаю його майже вповні, тільки переставляю подекуди його уступи, бо уклад його в ориґіналі місцями досить хаотичний:

“Листи королівські і в. милости п. Теодозій, міщанин львівський нам передав і ми з них переконалися про велику приязнь. П. Байбузу мусіли ми трохи затримати з ріжних причин-між иншим і для того щоб він зібрав відомости про все, приглянувся тут пробуваючи, як з ріжних сторін трохи не щодня приходять сюди посли: з Угорщини, з Волощини, від хана й. м.; думаю, що він докладно поінформує в. м. про все що йому було доручене. Також і п. Голуб, що був тут у нас в посольстві від пп. гетьманів коронних, зможе розповісти в. м. все що тут бачив і чув.

“Дуже задоволений був й. м. п. гетьман і всі полковники, довідавшися, що вмп. дотримуєш свого слова, так як обіцяв коли ми (військо козацьке) ще стояли під Львовом, і надальше й. м. п. гетьман бажає, аби вмп. при тім же слові й обіцянці стояв і фортеці своєї нікому не піддавав.

“В справі приязни і братерства з ханом й. м., що гетьман і все військо прийняло, й стверджено його присягою,-то се не було для якоїсь иншої причини й не звертається против котроїсь сторони, тільки відновлено стару ухвалу: хто був і буде війську Запорозькому неприятелем, той і ханові й. м., і без ради його мил. п. гетьмана хан й. м. нікуди не рушить і з військом своїм, тільки туди піде, куди військо Запорозьке рушить.

“А що згадуєш в. м. про короля й. м. Казимира-аби його посадити на столі,- то ж ми не маємо ніякої певної умови. У всіх справах дали ми відповідь королеві й. м. через п. Любовіцкого-і в листах і устно, і сподіваємося репліки на кожну справу від короля й. м., але до сього часу не маємо ніякої відомости, і п. Любовіцкий не так (поступив) як обіцяв був, коли досі зістається у Львові. Супроти того трудно рушити військо не поставивши нічого певного і фактичного, так щоб на потомні часи було добре: ні військо ні п. гетьман не дадуть себе намовити 17), не постановивши чогось певного і статочного. Треба щоб ми знали, на чім хочуть стати панове коронні й инші стани і на чім станемо ми, і в. м. пан, як уважний і визначний кавалєр, високого розуму чоловік, пробуваючи там між ріжними станами, духовними і світськими, зволь то всім дати знати. Бо духовні захочуть так, а шляхта инак, а поспільство теж инакше. Аж постановите щось певне-тоді звольте дати знати про все й. м. п. гетьманові і війську і мині теж оповістіть. Там. же і п. п. гетьмани коронні-не трудно (вам) з ними порозумітися в усіх справах.

“Щодо Шведів не думаємо, аби вони против умови мали пустошити на сім боці Висли і далі посувати свою армію-хіба за підущеннєм тих панів що попередавалися на шведську сторону, стали б пускати загони” 18).

І далі знову: “Тепер послати військо-річ дуже трудна, з ріжних причин, сам можеш то в. м. зміркувати високим розумом своїм, що як тепер іще зісталось трохи бідної, пограбованої шляхти й инших станів, то (при новім поході) мусіло б усе до решти бути забране, і вони лишались би без усякої живности. Коли б щось могло бути, то хіба весна покаже, а тепер, зимою, військо мусить відпочивати. Військо ж наше завсіди готове, не треба йому довго готуватись”.

Потім в примітці: “Дійшла нас відомість, що п. п. Сопіги й Литва піддалися королеві й. м. шведському і розсилають універсали до Сіверських городів. Думаю, що там у лісах і багнах трудно буде ходити панам литовським. Але вже коли в. м. будете комусь піддаватись, принаймні дайте нам знати”.

Я зазначив уже цікаве освітленнє, яке дає сей лист епізодові під Озірною. Ні натяку на якийсь погром чи пониженнє козацтва! Відновлено тільки старий союз козаків з Татарами, які обіцяли бути солідарними, і нічого не починати без порозуміння з козацьким гетьманом. Ані мови про те, щоб сей договір обовязував до чого небудь козаків супроти короля: се діло дальшого договору їx з королем, і властиво з станами Річипосполитої. Більш того, Виговський дав зрозуміти, що се буде не легка справа: військо козацьке поставить серйозні домагання і не задоволиться чим небудь. В відносинах до Шведів знову нагадується про договір їх з козаками, що на Україну вони не підуть. Західня Україна по Вислу зістається, значить, у сфері інтересів козацького війська, і всі заходи козацької дипльоматії, щоб Львів та инші Західнє-українські міста не піддавалися Шведам -що проступають в попередніх розмовах Виговського з Любовіцким і в сім листі до Ґродзіцкого, очевидно, мають забезпечити її для козаків. Вважаючи шведську сторону сильнішою, козацькі дипльомати бажали, щоб до часу остаточного порозуміння з Шведами й Поляками Західня Україна зіставалася в слабих польських руках, з котрих козакам буде лекше одержати її збройною силою чи договором. Зміна в шансах польських і шведських, що заходила саме в сім часі, не представлялася їм ясною: вони не відчували, що шведська партія в Польщі вже програна безповоротно.

Примітки

1) Про ситуацію в Польщі в сей мент-у Кубалі, Wojna Szwecka с. 180 дд.

2) Transsylvania II с. 33.

3) Вище с. 1145.

4) Дата повороту хана-31 грудня с. с. в звідомленнях московського посольства, Крим. справи кн. 37 с. 146.

5) Ґоліньский напр. записує такі поголоски-на (початку) року: “Татари Москву побили на голову, забрали весь московський обоз, 80 тис. возів, відіслали сю здобич і вязнів до своєї Татарської землі, тому не швидко прибули до короля-чекали більшої Орди”. Під 24 січня: “Король рушив з Ланцута до Прусії на короля шведського, маючи при собі козаків Запорозьких”. “Татари повернули назад на зимівлю, бо не мали досить паші для коней і живности для себе”.

6) Див. вище с. 1140-2 і попередню примітку; далі Ґоліньский записує: “Хмельницький з козаками обіцяли королеві вірну службу Річипосполитій, але инші козаки спротивилися тому”-с. 81

7) Не зовсім ясно, коли саме поїхав від нього-Кубаля думав, що хан післав його до короля зараз же з-під Озірної, але з слів Ґрондского, що він тут цитує (очевидно с. 255, а не 285 як стоїть у його друку), сього властиво не видко.

8) Contenta instruktiey daney przez imp. Lubowickiego oretanus od imp. pisarza wojska Zaporozkiego ad informationem totius Reipae et ordinum regni powiedziane, ркп. Оссол. 1905 л. 61, Кубаля здогадувався, що сі Contenta свисав з уст Любовіцкого котрийсь з королівських післанців, як він лежав хорий у Львові, в кінці листопада і в грудні. Але кінцеві-може додаткові приписки сеї інструкції мають дату 1 лютого.

9) Lettres c. 49, 56.

10) Лист короля до прімаса 4 лютого у Темберского с. 337; тут комісарами названо тільки Лянцкороньского і Тишкевича (теж і у Нойєра, с. 79), хоча в протоколі вони виступають нарівні з Любовіцким і Зацвіліховским. Час побуту короля в Ланцуті Кубаля означає на підставі актів з 16 по 29 січня.