Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

9) Треба памятати, що транскрипція арабської графіки в назвах лишає чуже богато місця сумнівам.

10) Скорочую всім звісний його зміст, з поминаннєм царської родини, присутнього патріярха і митрополита. Архидиякон взагалі дуже богато уділяє місця обрядовим подробицям, близьким його фахові; але нам нема інтересу на них спинятись.

11) В тексті Муркоса: “жінка буває вагітна три і чотири рази до року і кожного разу родить разом 3-4 дітей”. Хоч автор, як бачимо, сам уважає сю демоґрафію перебільшеною, але правдоподібно, що сей порід 3-4 рази на рік стався через те що якийсь переписувач не зрозумів отсих слів, що українські жінки раз-у-раз родять по 3-4 дітей. В рукописи акад. Кримського нема ні одного ні другого, тут просто: “Оповідали нам, що в сій країні нема жодної безплідної жінки, а щороку вони родять, і то без усяких болів-завдяки гарному повітрю і воді” (с. 55). Мабуть пізніша, виправлена редакція.

12) Вище с. 514-6, 54l, 543, 582-3.

13) Се лишились під вражінням першого наступу Тимоша.

14) Муркос пише: свій окремий табор.

КУЛЬТУРНА ЕНЕРҐІЯ, БУДІВНИЦТВО, ПРИВАТНІ МЕШКАННЯ, ЗАМОЖНІСТЬ ЛЮДНОСТИ, САДИ, СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, ВОДНЕ БАГАЦТВО ДИВУЄ АРАБА, СКРОМНІСТЬ І ПОВЗДЕРЖНІСТЬ ПОБУТУ, СУВОРІСТЬ І АСКЕТИЗМ В ВИКОНУВАННЮ ЦЕРКОВНИХ ОБРЯДІВ, НАДМІРНІСТЬ МОНАСТИРСЬКИХ БОГОСЛУЖЕНЬ.

Не вважаючи на те, що народня енергія мусіла бути скуплена перед усім коло оборони, могутня динаміка життя і будівництва відчувалась і в инших сферах життя: в економіці і культурі. Про се ми мало чуємо в инших джерелах, але сей маловчений Араб умів в повній мірі се відчути і передав свої вражіння в доволі примітивній і неглибокій, але виразистій і навіть яскравій формі. Не тільки руйнувалися старі форми феодальної неволі, але будувалися й нові, свобідніші форми життя. З правдивим, істно-революційним патосом алєпський архидиякон говорить про могутні пориви життя, що розгорталися під подувами новоздобутої свободи після довговікового поневолення. Те що для всяких статочних представників старого режіму було одною руїною, орґією розбещеної черни, в оповіданнях сього чужосторонця встає як чудесна епопея будівництва, праці, освіти, культури. Розуміється, як у людини церковної-в центрі його образу стоїть будівництво церковне. Воно таки й дійсно грало таку домінуючу ролю, тому що справді повстаннє окривалося прапором віри. Архидиякон се брав за чисту монету, не стараючись дошукуватися, що фактично містилося під тим реліґійним прапором. Але поруч чистої церковщини: будування церков, споруджуваннє іконостасів, дзвонів, риз і сосудів, малювання і різблення образів і т. д.,-що справді стояло в центрі тодішнього культурного руху,-він підчеркує й розмах господарчий, і будову міст, і розвій шкіл, опіку над молодіжю-над сиротами спеціяльно, і весь підвищений, твердий творчий тон життя.

Ми бачили вище його панеґірик сьому визволеному народові, що з здобутої свободи, з завойованих достатків зробив такий благородний вжиток: замісць провадити час в лінощах і розкошах, він обмежує себе в своїх фізичних потребах, але все обертає на культурні добра в тодішнім розумінню і на будову нових церков, спорядженнє ікон і мальовил, плеканнє церковного співу, поширеннє шкіл: освіти. Подібні, дрібніші риски розсіяні по ріжних місцях опису:

“Починаючи від сього міста і по всій країні Руській, себто Козацькій”-записує Павло, вступивши на Українську землю-“ми помітили прегарну рису, що викликала в нас подив: всі вони, з невеликими виїмками,-навіть більшість їх жінок і доньок уміють читати, знають порядок церковних відправ і церковний спів! Священики вчать сиріт і не лишають їх блукати невігласами по улицях” (с. 2).

“Коли ся країна, завважає він одного разу-була в руках Ляхів, то 20-30-40, навіть 50 місточок були володіннєм одного пана (бея), а козаки були його підданими, або краще сказати-невільниками. Їх примушували працювати день і ніч над будовою укріплень, копаннєм ровів і ставів для води, корчуваннєм лісу. Коли ж запанував гетьман Зиновій Хміль-дай боже йому довгого віку!-то вони одержали всі права і всю власть над тим, над чим мусіли працювати і страждати в неволі” (с. 19).

Ліси використовували Ляхи на скріпленнє своєї сили-завважає він иншим разом: вони вживали їх на будову своїх укріплень, городів і домів. Тепер козаки, заволодівши краєм, ділять землю між собою, вирубують ліси, випалюють коріннє і засівають землю збіжем (15).

З приводу церков, похвалюючи їх гарну будову, великі розміри, богате і смаковите внутрішнє урядженнє, автор завважає, що все се церкви нові, збудовані за панування гетьмана Зиновія Хміля (16). Він потверджує тим загальну характеристику, подану вище, і її потверджують також і инші звістки, з инших джерел, що говорять про дуже енерґійні заходи коло церковного будівництва старшини й козацьких громад (чигринський монастир Виговського, каплиця Б. Хмельницького, тимонівський манастир Махаринського, Переяславська церква і т. д.).

Павло описує будову такої церкви, що вони бачили переїздом в колишній маєтности Каліновского коло Умани. “Вони тепер працюють над її банями; се одна з найкращих церков що до архитектури, величавости, висоти і розмірів. В середині відгорожені місця навхрест, і в заглибленнях два клироси. Олтар великий і гарний; в середині чотири величезні деревляні стовпи, різблені, розписані і позолочені, так що нічим не відріжняються від золотих; над ними рід бані. Іконостас ставлять наново. На клиросах місця для священиків і співаків лишилися від лядських часів. Всі стовпи і деревляні частини, також аналої, щоб класти книги, прикрашені різьбою і золотом. Над головною навою загорожені балюстрадою хори- там стоять співаки і грають на орґані; туди провадять високі сходи” (с. 27).

Можливо, що се перебудовували на церкву фундований Каліновским костел. Таке згадує автор в Переяславі: польський костел обернено на православний монастир Покрови, а нову церкву Успенія теж добудовували на очах Павла: “Вона ще не скінчена, але викликає подив своєю хитрою формою, своєю висотою, своєю симетрією, і своїми пятьма банями. Вона має форму хреста: чотири великі арки, і при кожній дві дуже гарні менші арки з боків, так що всіх їх 12. Великий олтар творить головна арка з двома бічними; крім нього ще два олтарі внизу-Покрови і Воздвиження, а два на хорах-Похвали Богородиці і Петра й Павла. Церква має подвійні хори: одні над західніми дверима, для співаків, а повище їх друга ґалєрея, що йде наоколо великої бані-цілком подібна до хорів св. Софії своєю конструкцією і стовбами. Вони захоплюють очі глядача, і хоч зроблені з дерева, виглядають цілком як мармурові. Знадвору церква потинкована і має вироблені на тім смуги і дуги. Будова нова і не викінчена: в середині стоять приладдя, щоб витягати канатами матеріял на гору” (IV. 191).

В Суботові, вертаючися, подорожники застали будову камяної церківці, чи каплиці св. Іллі на гетьманськім дворі, проти гетьманського дому. Їх здивували великі камяні масиви привезені на сю будову; їм пояснили, що сі камені походять з старої татарської мечети, що стояла в 5 милях від Суботова, і гетьман велів її розібрати і привезти матеріял на сю церкву (IV.194).

В Буках патріярха попросили, користаючи з його переїзду, посвятити їм нову ще недокінчену церкву:

“Там три церкви: Успенія, Михайла й Іллі. Коли нас стріли, як звичайно, з хоругвами і з духовенством, і ми пройшли до церкви, нашого владику патріярха попросили посвятити їм четверту церкву-нову і недокінчену ще. Нас повели туди з процесією; війшовши туди, наш владика посвятив воду, потім покропив церкву й олтар, благословив престіл і жертвеник, помастив їх миром, прочитав відповідні молитви і назвав церкву на честь Різдва. Потім покропив свяченою водою всіх присутніх. Кожного разу як ми вступали до якоїсь церкви або города, нас стрічали священики з яким небудь посудом з святою водою, і потім як патріярх, злізши з воза поцілував хрести й ікони, що вони тримали в руках, а вони поцілувавши його хрест і правицю,-йому підносили сей посуд з посвяченою водою і він кропив водою навхрест усіх присутніх за поміччю пучка базиліка; так само як входили до церкви, після ектенії і відпусту йому звичайно ставили крісло, щоб він покропив свяченою водою кожного присутнього. Потім вийшовши з церкви він кропив направо і наліво всіх присутніх, аж доки ми не доходили до своєї кватирі” (29).

Будови цивільні, приватні очевидно не визначалися вибагливістю, і автор ніде не спиняється на їх опису ані на їх будові. Панські палати, єврейські крамниці, навіть заїзди і коршми часто лишались незамешканими, в руїнах. Ми бачили вище сю загальну характеристику автора 1): доми, крамниці, заїзди єврейські і вірменські стали пристановищем диких звірів, і такі замітки стрічаються потім конкретно що до того чи иншого місточка (напр. в Трипіллю: “більша частина домів порожня, бо се був єврейський осередок, а тепер їх гарні доми, крамниці і заїзди порожні і безлюдні”, с. 83, і знов: “перед палатою доми лядські і єврейські, крамниці і гарні заїзди, тепер залишені”) 2). Се робить вражіннє певного прийнятого доброго тону: старшина і взагалі заможні люди не вважали тактовним вступати в сліди польської шляхти, державців і орендарів, щоб не ображати демократичного настрою мас, не викликати вражіння, немов би вони хочуть на свою користь відновити ненависні форми експльотації польською шляхтою української людности. Мусіло пройти трохи часу, поки владуща верства настільки почула себе сильною, що більше не обмежувала себе з сього погляду. Але місцями, по більших містах, сі доми старої, дореволюційної буржуазії не стояли пусткою. Описуючи Умань автор завважає: Доми високі і гарні, мають округлі вікна з ріжнокольоровими шибами; над ними висять ікони; здебільшого вони належали Ляхам, Євреям і Вірменам (с. 22), і далі: “Доми в сім місті гарні, дерево їх гладко вигебльовано, бо се були доми Вірмен і Євреїв: козаки нищили їх у своїй землі, забравши їх маєток і богацтво: доми, майно, городи і ґрунта; вони були варті того, тому що за лядських часів саме вони були управителями і начальниками, держали митниці і до-решти поневолили козаків 3); коли ж бог передав владу козакам, вони вигладили і саму память про них на землі” (27).

Людність робила вражіннє заможности і достатку. Описуючи Умань-перше більше місто України, яке йому довелось побачити, автор зазначує, що міщане його убіралися в дуже гарні убрання (с. 22). Міщанство київське зробило на нього вражіннє “вельмож і багатіїв”. “В сім городі Київі, пише він, значні люди мають в руках грубі палиці ріжного роду з бамбука й иншого дерева 4). Людей значних, шановних, панів і багатіїв і сім місті богато. Нам привожено мед і пиво в великих бочках на підводах. Горілки богато. Хліб возять возами, а рибу кінтарами-так богато того всього у них. Риба дешева і богато її на прочуд, всякого роду і вигляду, бо тут же велика ріка Дніпро. Дома чудові, високі, побудовані з плах вигебльованих з середини і з надвору. При кожному домі, як і при палатах-великі городи, з усякими овочевими деревами, які у них ростуть-сила шовковиці, білої і червоної (але ягід її не їдять, завважає він), великі горіхи, богато винограду” (75).