Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Супроти сього всього Золотаренко просив царя взагалі заборонити Поклонському, як людині в війську Запорізькім не заслуженій, мішатися до козацьких справ, і не забороняти приставати до війська Запорізького всім хто того побажає “в Білоруси, в Могилеві і в волости Могилівській” 5).

Московський уряд до сього прохання поставився не дуже прихильно. Дозволив їздити в козацький табор могилівським купцям, і навіть харчі збирати на Запорізьке військо в Могилівськім повіті. Але приймати до війська людей з Могилева, Могилівського повіту не дозволив, мотивуючи тим, що “Могилів з повітом добив чолом цареві”. Се значило, що поширення козацького режіму в краях московської окупації цар собі взагалі не бажав. Се була серйозна осторога, яка дуже обгострювала козацько-московські відносини.

Далі Золотаренко просив указу на зимованнє Запорізькому війську, де має пробувати,-бо війська розпускати йому не можна. Се треба так, очевидно, розуміти, що він просив царської згоди на те, щоб йому зістатися на зимівлю в окупованій території, і на се була царська згода. Цар велів самому Золотаренкові бути в Бихові, а війську в повітах Бихівських і Могилівських, тільки щоб під карою смерти заборонено нічого крім провіянту не брати і насильства ніякого не чинити. На проханнє Золотаренка, щоб дано було щось на одежу “на військових слуг: пушкарів, пушкарських помішників, стадників, ковалів, кожемяк і тележників, що при гарматах простійно пробувають”, цар велів дати по 2 рублі кожному, 5 бочок пороху і корогву царську, котрої прохав Золотаренко.

Так само дано прихильні резолюції на його прохання, щоб цар “похвалив їх службу в своїй грамоті до гетьмана Б. Хмельницького” та щоб видав грамоти до козаків. Одну до тих що лишались на Сіверщині дома, “ранені чи здорові”, аби без усяких відмовлянь, “коли хочуть вільности військові мати”, ішли до них (Золотаренка) і до війська Запорізького під Кричів. Другу до тих козаків що стояли на Білоруси: “наказати їм суворо, аби йому, гетьманові, були послушні і ніякої своєволі не чинили” 6).

На наш погляд се було дуже нетактовне проханнє. Золоторенко понижав авторитет і престиж своєї влади, просячи у царя такого її підкріплення, тим більше що й так здійсняв її доволі твердо. Але очевидно він того не відчував.

Нарешті сповнено й проханнє, що на останок заніс Іван Ничипорович, “гетьман наказний війська Запорізького”-“о місто Батурин зо всіми волостями до того міста належачими”: “Государ пожалував: велів йому то містечко дати з усіма приналежними вигодами і селами, і на те грамоту дати-щоб володіти йому, його жінці й дітям” 7).

Також ніжинські міщани при сій оказії занесли цареві прохання. Поперше-щоб цар розглянув королівські надання Ніжину і велів видати “з тих королівських грамот свої государеві грамоти на маєтности”, зібравши все разом в одній грамоті,-бо досі “за королівськими привилеями володіли вони всякими вигодами в Ніжині окремо”, порознь. По друге-щоб забезпечив їх від надуживань підводами-тому що за часів нинішньої війни у них, міщан ніжинських, “без наказу гетьманського і всього поспольства” (!) брали у них силоміць богато провіянту і підвод, і ріжні инші тягари накладали.

Цар велів видати місту Ніжину грамоту в потвердженнє королівських привилеїв на взір того як видано міщанам переяславським, і другою грамотою докладно означено, хто має право домагатися підвод і кормів від ніжинської громади 8).

Таким чином царський уряд, загалом беручи, поставився до Золотаренка і його війська досить прихильно. 7 н. с. жовтня цар дав йому прощальну авдієнцію. Думний дяк Лопухин сказав промову від імени царя: “За нашим указом був в службі з нашим військом Запорозьким ти, гетьман наш наказний,-нам служив, против неприятелів стояв, городи здобув і під нашу високу руку привів і приїхав до нас, вел. государя. Ми тебе жалували, веліли наші очи бачити і службу твою похваляємо. За твою службу веліли тобі дати в маєтность Батурин з усякими вигодами і селами до нього належачими і дати на то грамоту. Та ще жалуємо тобі 4 сорока соболів. Ти ж, наш гетьмане, бачучи нашу превелику ласку, тим більше служи нам і против неприятеля нашого стій. А тепер ми веліли тобі далі бути під Биховом, і промишляти над Биховим, скільки тобі бог поможе. А як дасть біг-здобудеш Бихів, веліли ми тобі зимувати з військом в Старім і Новім Бихові, а провіянт і пашу збирати в Бихівським і Могилівським повіті” 9).

Крім того Золотаренко одержав на відправі великий срібний кубок. Судя Мужилівський дістав сорок соболів і пару гарніших; цигар, осавул, сотник Ів. Борсук і 13 значніших козаків теж дістали соболів, відповідно ранзі; инші 166 козаків одержали по золотому,

На жаль, не знаємо що одержав протопоп Максим, що урачив царя на сім відпуску красномовною орацією, і подав її на письмі “рукою бренною”. Величав царя за те, що взявся він збирати “синів руських злохитрієм лядським розігнаних”, нагадував жалісний занепад Київа і Чернигова-де “храми камяні, предивним майстерством здвижені, а тепер поруйновані, тільки на сльози та тугу руським людям стоять”. “A що скажу про землю Львівську, Подільську, Покутську, Підгородську (!), Поліську, Білоруську та їх широкі князівства, славні городи, де за держави великих князів руських не тільки велике множество людей руських, але й благочестє як крин процвітало, а храми господні як зорі небо, так землю Руську прикрашали? Тепер же прекрасні храми господні від безбожних Ляхів і Литви на лядські костели, на уїнятську безбожність, на єретичі збори, на корчми, шинки і хліви німій худобі з великим жалем людей руських обернені. Рабам же господнім тим що не тільки православно в святу східню церкву хочуть вірувати, але преславним іменем руським називатися,-тим сором і наруга, кайдани, вя'зниця, рани і безчестє велике і нещислиме”-і т. д.

В красномовних виразах оратор накликав царя вирвати Малую Русь, істинну землю Руську, східнє дідицтво царське як загублену драхму віднайти, як загублене ягня з зубів хижих звірів вирвати, як хору оздоровити, півмертву оживити і т. д.

Копії сеї промови він підніс очевидно ріжним високим протекторам-вони заховалися в московських архивах 10).

До гетьмана Хмельницького виписано грамоту, де похвалялася служба гетьмана наказного і його брата Василя, що служить з Вас. Пет. Шереметьевим; згадувалося наданнє за сю цінну службу Батурина 11). До полковників, осавулів, сотників і всього війська Запорізького полку наказного гетьмана Івана Золотаренка виставлено такий обіжник:

Веліли ми гетьманові нашому наказному Ів. Золотареикові нинішню зиму зимувати в Бихові. А вам усім наказали ми бути з ним, а по поживу їздити в повіти Старо і Ново-Бихівський та Могилівський. Дозволили брати по селах поживу людську і кінську стільки щоб ситим бути, а зайвих кормів не брати і селянам ніякої шкоди і грабіжу не робити-аби селянам і повітовим людям ніякої кривди не було. І як до вас ся грамота прийде, ви б полковники і т. д.-все військо, яке тепер з гетьманом наказним (пробуває) і ті що виїхали з війська, ранені чи здорові, та живуть по домах своїх,-ви їдьте назад з старшиною своєю на нашу царську службу і зимуйте в Бихівськім та Могилівськім повіті (повтореннє попереднього). Повітів не пустошіть, селян не розганяйте, живіть в повітах обережно, без своєвільства, в послушности наказному гетьманові у всім. Заборону зробіть війську під карою смерти, щоб ніхто ніде ніякого лиха не чинив. Коли ж хто нашу заповідь переступить і вчинить в повіті насильство, грабіж або вбийство, або гетьманові нашому буде непослушний і своєвільний, ми таких людей за їх злі вчинки і самовільство веліли гетьманові нашому наказному без милосердя карати смертю-аби видячи таке й инші не важилися того чинити і на добрих і лицарських людей безчестя не стягали” 12).

Остання фраза показує, що грамота складалася з участю Золотаренкової канцелярії. Наскільки сі грамоти були йому дійсно потрібні, нам тяжко судити. Але що вони обидві-і грамота гетьманові і сей обіжник, з ініціятиви самого старшини, творили дуже неприємні з становища української державности і військової автономії прецеденти царського мішання до внутрішніх військових справ, се я вже зазначив. Вернувшися до свого табору, Золотаренко звернувся до царя з проханнєм повернути назад частину війська вислану під Витебськ з його братом. Він вказував на те що неприятельські сили громадяться під Бобруйськом, язики заповідають наступ литовських гетьманів-“а ми, військо Запорізьке, розділене-одно тут, а друге під Витебськом на службі в. цар. вел., і через сей розділ військо не може справно вести діло-як то кажуть: розріжненими і упертими кіньми зле плуг оре”. Прохав також прислати московської піхоти зо 2 тисячі-на страх неприятелеві: “ми їх здоровє (московських вояків) на свої руки беремо, і рівно з ними голови наші будемо класти”. Також пороху й гармати до стріляння запальними кулями-“аби ми могли тих розорителів нашої православної віри запалити з їх городом-бо город деревляний, доми дуже великі і густі, розумний і научений чоловік зможе їх спалити відразу”. Заразом одначе висловляв побоюваннє, чи вдасться йому тут утриматися, під неприятельським натиском, після того як Москва зводила своїх людей з лінії Дніпра. “Стоїмо під городом неприятелів в. цар. вел., наче змію держучи за пазухою, і безнастанно її остерігаючись, а також і инших (неприятелів), про котрих знаємо певно, що не загаються на нас прийти” 13).

Цар сповнив всі бажання що до витебського козацького відділу-велів Василя Золотаренка відтіль відправити, але своєї піхоти під Бихів післати не рішився: мовляв невідомо, чи зможе Золотарснко її у себе прогодувати-нехай наперед про се напише. Велів післати пороху 70 пудів, і соли 500 пудів-котрої теж Золотаренко просив, а про “огненну гармату” щось промовчав.

Се проханнє соли дає доволі цікаву побутову рису: “Котра сіль приходила з Покуття, ту Ляхи затримали. Друга з Волох-ту Волохи затримали. Третя з Запоріжжя-та за трудною переправою через пороги і перешкодами татарськими доходити не може” 14).

Так тяжко відбивалася затяжна війна і викликані нею політичні ускладнення на українській економіці.

Примітки