Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Зверхній вигляд, ношу, зачіс і т. ин. характеризують ще кілька заміток, розкиданих по ріжних місцях:

В землі козаків всі завсіди голять голови, лишаючи над очима пасмо волосся, що спускається на очі. Всі козаки голять також бороди, мало хто становить виїмок (129).

У всіх сих краях: у Волохів, Молдаван, Козаків і в Московії люди стоять в церкві у всяку пору (року) з відкритими головами-а всі носять шлики з сукна, обшиті футром. Жінки в Козацькім краю накриваються білими хустками-у богатих вони бувають вишивані перлами (І.50).

“Треба знати, що доньки значних Киян носять на голові кружочок з чорного оксамиту, гаптований золотом з перлами і каміннєм, на взірець корони; він коштує до 200 золотих і навіть більше. Дівчата бідніші плетуть вінки з квіток”.

Хатнє урядженнє Павло теж описує сумарно для всеї Східньої Словянщини, почавши від Молдавії: “В сих сторонах-Молдавії, Валахії, Козацькім краю і Московії доми будуються з дерева і дощок і мають високі дахи, як горби верблюда, щоб сніг не лишався на них. В середині лавки йдуть під стінами, а столи-як і у Франків стоять посередині кімнати, на стоянах. Постіллю служать килими і тканини 5), розвішані на стінках. В кождій хаті єсть піч, на двох стовбах, чотирехстінна, з випаленої глини, червоної або зеленої, а у богатих людей-з кафлів, зверху залізна накривка, що зветься їx мовою-каптур” 6).

Про економічний побут мас-маломіщан і селян автор дає короткі уваги насамперед при переїзді через Побоже (Ободівка-Баланівка): “Ми їхали між річками і безконечними садами. Виднілися лани ріжного збіжжа звиш на чоловіка, як море довгі й широкі” (17).

Вільшану він зве великим і добре загосподареним селом з овочевими садами і садочками (перекладчик перекладає: палисадниками), З проточним ставом подібним до ріки. “Проїхавши милю дістались ми до иншого квітнучого села з великим ставом. Проїхавши півтретя милі переїхали через велике і добре загосподарене село з садами, на імя Кропивну” (93).

Трохи ширше з приводу Ісаїв (Ісайків): “Ми проїхали дві великі милі лісом між двома високими горами, дорогою вузькою і тяжкою, що йшла долиною. Через невеликі відступи дорога перегорожена засіками, щоб загородити приступ кінноті. З правої і лівої сторони гарно уряджені хати, числом до 300 і дві церкви у них, а зветься се місце Ісаї. Кожну хату окружує город, засаджений вишнями, сливками та иншими деревами, а в середині капуста, морква, ріпа, петрушка, цибуля і все таке инше. Долиною один за другим стави для риби-до десятка їх. Вода протікає з одного ставу до другого: себто з потоків одного става до другого, з другого до третього, і т. д. При ставах млини. Гати густо обсаджені вербами. На ставах велика сила жовтого і білого цвіту...

“Але ніщо не дивувало нас так, як богацтво всякого запасу і дробу: кури, гуси, качки, индики в великій силі ходять полями і лісами, пасучись оподалік від місточок і сіл. Серед лісів, по ріжних сховках вони кладуть і свої яйця-і через їх множество ніхто їх не шукає. А домашніх звірят і худоби в домі кожного господаря ти, читачу, побачив би десять родів: коней, корів, овець, кіз, свиней, курей, гусей, качок, индичок велику силу, а в деяких хатах і голубів над стелями їх. Тримають також і собак. Але особливо чудувались ми ріжним родам свиней-ріжним кольорам і виглядам. Вони бувають чорні, білі, червоні, руді, жовті і синяві, також рябі і в ріжні смуги. Часто ми придивлялися й тішилися їх поросятами, але ні разу нам не вдавалось утримати хоч одного-мабуть у них в животі чорти-так вони тікають з рук, як живе срібло. Здалека чути їх крик. Льохи їх родять тричі до року-за першим разом у своїм життю кожна приносить 11 поросят, другим разом 9, третім 7, четвертим 5, пятим 3, шостим тільки одного, не більше, а далі зовсім перестають плодитися, так що годяться тільки на мясо. Колють звичайно кабанів, а льох лишають. У них і особливі пастухи” 7).

“Що ж до ріжного посіву, то вони також дуже ріжнорідні-ми про них скажемо на иншому місці” (3-2).

Сю свою обіцянку-розповісти про ріжні роди засіву, автор викопав уже після опису козацької землі, а саме при оповіданню про подоріж з Путивля до Сівська і формально се оповіданнє вже звязане у нього з описом Московської землі. Але нема сумніву, що воно належить також само і до України-як паралєль до поданого вище опису скотарства (місцями автор виразно відкликається до того що бачив в сій справі на Україні).

“Нам доводилося бачити в сім краю Москалів 8), що вирубаючи ліс вони викорчовують землю і зараз засівають її-такий родючий тут ґрунт. Бачили ми, як орють вони одним конем-тому що корови в сім краю дуже малі, з теля завбільшки-через великий холод; сили для оранки вони не мають, а тримають їх для молока, літом і зимою. Плуг возять на двох колесах, і він має гострий залізний різець, що заглиблюється в землю і вирізує до щенту коріння лісових рослин і траву. Другий чоловік привязував до коня рід крат: плетена чотирехкутна клітка, з довгими деревляними кілками з одної сторони; вона вживається для вирівнювання землі; вона швидко рухається, дуже легка і вирівнює землю як долоню. Ми бачили, як в Валахії, землі Молдавській і Козацькій люди орють пятьма, шістьма парами волів, з пятьма-шістьма погоничами, з великим заходом, і тут колеса необхідні 9).

“Дуже дивно, що вони засівають уже з сього часу (се був день Пантелеймона- Паликопа), і посів лишається в землі приблизно 9 місяців-аж розтане сніг при кінці березня. Що ж до засіву то в сім краю його богато родів. Насамперед пшениця, вона двох родів: одна з остьми, друга без остів; росте вона тут добре, виростає до сажня. Сіють також пізню пшеницю-літній посів: при нас при кінці липня (с. с.) вона ще не колосилась, а була зелена як смарагд, наслідком великих дощів що не перериваються навіть літом.

Друге збіже (засів) зветься фариза (жито), воно подібне до пшениці-у нас воно вважається буряном, і віяльники викидають його з пшениці; се тонка пшениця, хліб з неї чорний, а росте вона високо так як і пшениця на сажінь так що їздець ховається в нім. В козацькій землі сіють її дуже богато, так що траплялось години 2-3 їхати полями жита довгими й широкими як море. Зерно се промелюють, заливають водою і потім женуть горілку варячи разом з цвітом хмелю, що надає горілці гостроти. В землі козацькій вона дуже дешева, просто як вода, а в московській дуже дорога: 10 ок продають за золотий і дорожче.

“Третє збіже ячмінь. Четверте шуфан (очевидно овес): його сіють дуже богато для годівлі худоби, котрою возять; він їй не шкодить так як ячмінь, вона від нього буває міцна і в тілі.

“Пяте збіже зветься їх мовою мазарі, воно подібне до гороху, його варять замісць сочовиці; скільки нам приходилось його їсти без олії, як лік на болі в животі! Шесте збіже-просо, його дуже богато воно має китяги як кукурудза. Семе збіже- червона трава що має богато гилячок і ще більше квіток; руською мовою її звуть гричка; зерно її подібне до проса, але (в середині) біле й мяке, вживають його замісць рижу, бо рижу не люблять.

“Восьме збіже має жовтий цвіт, подібний як у ріпи; його листя варять і їдять. Девяте має синій цвіт, зерно чорне: його домішують до пшениці, коли її печуть; воно дає хлібові солодкий смак і білість, по волоськи його звуть лякина, а по грецьки гонгілі (рід ріпи).

“Десяте збіже-конопля; її богато. З насіння її роблять олію, а з самого прядево для сорочок і для мотузків. Одинадцяте-лен, з блакітною квіткою, його дуже богато, жінки його білять і роблять сорочки і всяку одежу. В Московському краю (се полотно) дуже добре і довго тріває.

“Дванадцяте збіже-просо, те що сіють у нас між огірками. Його пропікають на огні і роблять напиток (бузу) дуже смачний, цілком як молоко. Особливо богато її в козацькім краю. Греки звуть його сарацинською пшеницею 10).

“При кінці літа ти міг би побачити у них щось подібне до (малоазійської весни), як на благовіщеннє у нас: лани достиглого жовтого жита, зеленої пшениці, ще більші лани білого цвіту, лани сині, лани жовті і всякі инші-мило глянути!” (124-5).