Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

За те не могли нахвалитися здобичею: “Тішиться наше військо здобичею: худоба, коні, гроші, срібло, шати — богато по тім хлопстві дісталось, а між иншими воєнними приборами і хоругвами — одна богата хоругов Нечая: єдвабна, щирим золотом вигаптована черницями київськими — за гетьманом зісталася”. “Загрілося наше військо замерзле і покріпилося краснянським лупом — кажуть, що самих коней взяли 11 тис., самопалів, мушкетів — вдруге мабуть стільки, та одежі, і того що було в кешенях, саквах і т. д. Не згадую вже рогатої худоби — що оден товариш вів по кілька-десять пар волів з тяжкими саньми, возами, мажами українськими. Бодай здорові були — а сі нехай стидаються, що на потребу не поспіли — а инші ще й досі за Вислою курей давлять”, — завважав з сього приводу підкоморій львівський Мясковский, додаючи кілька прикрих слів на адресу тих “товаришів”, що не спішачися на фронт об'їдали галицький люд 17). “Нещасливе місто і земля та — і так уже обернена в чистий попіл! Видерти від умираючого з голоду хліб з кори букової печений, вола останнього взяти, жінку з кошулі обдерти, а з самого шкіру здерти — така безбожність наша, чи наших” 18).

Сей погром і смерть Нечая зробили велике вражіннє і в Польщі і на Україні. В варшавських костелах правили Те Deum - “дякуючи Богові за побіду і щасливий початок війни з козаками” 19). Щоб підчеркнути вагу сього успіху оповідали ріжні фантастичні оповідання що до замірів Нечая й козаків. “Нечай вже був умовився з Хмельницьким і козаками у запустну середу йти з військом, 15 тис. реєстрових козаків, на Бар і здобувати його — щоб дістати п. Лянцкороньского, що стояв там з кількома хоругвами. Взявши його і забравши в неволю жовнірів мав їх відіслати Хмельові, а звідти, з Бару, мав іти з військом на Ліско, обернувшися Підгірєм, аж під сам Краків — опанувати, злупити його й инші міста: тут на Підгірю могла б сила хлопства до нього пристати, коли б не скарав був його сам Бог”. На Литву Хмельницький виправив сина з 4000 Татар — міста пустошити, а людей Татарам віддавати, аби Литву заняти війною і розлучити військо коронне і литовське. А сам з Татарами й козаками збирався йти серединою Польщі під Люблин. Бог помішав сі пляни, знищивши Нечая” 19). Так і сам Каліновский, пізніш, по своїй ретіраді вже, доводив, що тільки погром Красного і смерть Нечая стримали Хмельницького від того наступу, що він замишляв одночасно з наступом Нечая 20).

Але і без сих додатків смерть Нечая була великим тріумфом. Його рахували після Хмельницького найбільшою фіґурою в козацькім війську, що противставлялася самому гетьманові, і насмілялася йому противстати. В польських кругах Нечая вважали найбільш завзятим ворогом Польщі і маґнатства, дійсним провідником повстання після Кривоноса — більш завзятим ніж сам Хмельницький. Тому до тріумфального почуття першого реваншу козакам прилучилась іще надія, що тепер, коли не стало сього непримиреного ворога, може і з Хмельницьким і з козацьким військом буде лекше договоритися. Не тільки Кисіль, але й сам Каліновский по сім погромі вдаються до Хмельницького, як далі побачимо, з виразами жалю з причини такої пригоди, і вперед вилучають з сього конфлікту самого гетьмана, звалюючи всю вину на Нечая, і таким чином стелють йому дорогу до порозуміння, коли б він вибрав згоду замісць війни по такій серйозній осторозі. Каліновский, і з його слів потім инші, вважали, що ся пригода дійсно дуже сильно прохолодила у Хмельницького запал до війни, а Радивил в своїх мемуарах записує, що Хмельницький сам відказував, хоч і не щиро, що вважає сю пригоду з Нечаєм заслуженою карою йому, за те що він переступив границю і порушив спокій.

Примітки

1) Се звучить як виправданнє Каліновского, що він трохи забарився з наступом против королівського наказу.

2) ркп. Осол. 113 с. 841 і 189 ст. 446: Nowiny z Warszawy do р. Toporskiego, raycze kazimierskiego.

3) Michałowski c. 617.

4) Тамже с. 606.

5) Ориґінал в збірці Русєцких ркп. 31 с. 127. Згадує про універсали також Майєр — Архив Ю. З. Р. III. VI с. 51.

6) ркп. Осол. 189 с. 444, записано разом з відомістю про те, що 14 лютого вислано послом до Москви кашт. Вітовского.

7) с. 251.

8) Вище с. 153.

9) Пор. нижче звістку дневника, що Нечай збирався йти на Бар, теж саме і в “варшавських вістях” Ґоліньского.

10) Збірка Русєцких ркп. 31 ст. 29.

11) Друкований у Міхаловск. ч. 223, невиданий маю в двох копіях: в збірці Русєцких ркп. 41 с. 195 і в Теках Нарушевича 145 с. 403.

12) В ориґ. przed mięsopustną niedzielą, але се сиропуст, видно з порівняння дат; дневник Міхалов. зве її niedziela zapustna — се 19 лютого, а пятниця перед нею — 17 лютого н. с.

13) В ориґ. przez, але з контексту міркуючи мабуть треба розуміти се як. “повз”.

14) Міхалов. с. 621. Пор. реляцію з Бару 23 лютого в збірці Русєцких: “В саму запустну неділю приїхав я з п. воєводою браславським до Станиславова, 5 миль за Баром — там стояли і хоругви аркебузієрів, і тут дістали ми першу відомість, що Нечай в Краснім, з кільканадцятьма тисячами люду, і 6 гармат прийшло до нього за день перед нашим виїздом, (разом) з тою новиною і тим шпигом. Виїхали ми против п. гетьмана, що йшов до нас від Матийкова, і там відбувши нараду за божим надхненнєм пішли ми вночи на них” (ркп. 31 с. 145).

Небезінтересне також представленнє анонімної хроніки в Памятн. І “Каліновский приїздить до Бару і збирає під Баром військо; зібравши військо рушає під Красне і застає там полковника козацького Нечая з козаками". с. 183).

15) Ркп. бібл Осоліньских ч. 189 с. 446.