Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Напилися наші козаченьки, полягали спати! (К)

Ай як ударив та козак Нечай та об стіл булавою:

Ой тут мині, козаку Нечаю, накладати головою! (Л)

(Ударивши козак Нечай у стіл головою -

Кумко ж моя Хмельницькая — пропав я з тобою — Щ)

(Ой як тупне да пан Нечаєнко да об скамью ногою -

Ой тепер мині за всіх одвічати а своєю головою! — б)

Ой як крикне козак Нечай на хлопця малого:

“Сідлай, хлопче, сідлай малий, коня вороного!

(Сідлай мині вороного, собі буланого:

Гей виріжем вражих Ляхів геть що до одного! — А)

(Кульбач, хлопче, коня собі, мині вороного,

Іде Ляхів хоть сто, тисяч — іще то не много! — Б)

(Та сідлай, хлопче, сідлай, малий, коня вороного,

А під мене та малий хлопче, старого гнідого — М)

“Ой підтягай, та малий джуро, попруги із-туга:

Буде на Ляхів, та на тих панів велика потуга!”

Ох не вспів та Нечаєнко та на коня ізсісти

Задріжали в коня вороного ніженьки на місці (Д)

(Гей як вискочив козак Нечаєнко сам коничка сідлати,