Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

4) "Виїзжаю в Київа і виїзжаю з жалем, що так легко приходиться кидати — відзискане з таким трудом і риском. Вся шляхта кидає гнізда свої приведена мною — зі мною виходить Плєбс — за Дніпром уже схильний до підданства, а до Дніпра приведений до повного послуху, став знову непокірним (Plebs za Dnieprzem do poddanstwa disposita, a pod Dnieprz doskonale possessa — iak znowu recrudescit). Стражниця Річипосполитої, задля котрої я тут цілий рік зіставався, незважаючи на всякі інціденти, і підтримував спокій, і ваша кор. мил. мав єси звідси всякі відомости й остороги, — тепер покидається. Всі ми знову як душа з тілом розстаємося з нашими маєтками. Вся Україна, повна жалю, покинена своїми власними обивателями, переходить до того пана і присних його, що в їx руках була раніш. Стільки недогоди і страти приносить мій виїзд з Київа! — хоч одні мене представляли непотрібним і бездіяльним резідентом, инші — безкористним для Річипосполитої, треті — що я тут в своїх інтересах, а не для Річипосполитої коштами і здоровєм своїм рискую.

“Кінець вінчає діло! Як перед тим я писав до в. кор. мил., що то дуже важно було для Річипосполитої, щоб я затримував се місце, і при мині шляхта затримувала своє володіннє принаймні по беріг Дніпра, — а Річпосп. і ваша кор. мил. з станами коронними аби щасливо соймували, і на тім соймі нас забезпечили і цілу Річпосп. заспокоїли, — так тепер вислід річей показує, що Річпосп. чи не пожалує такого рішення. Бо замісць забезпечення на всіх впала така небезпека, що перше вороги, ніж громадяне довідалися про зміну в намірах що до згоди. Гетьман запорозький се мині виткнув в своїх листах.

5) Plebs у teraz wielkimi tłumami ruit za linią zewsząd, a chorągwie po pasiekach blukaiąc się, iako od kilku wiadomosc miałem, nie maią czym zywic koni. В якім напрямі за лінію? очевидно на козацьку територію.

6) Осол. 225 л. 341 об.

7) Памятники II с. 583: Кисіль пише королеві, що посилає на руки канцлєра оден “концепт” з звідомленнєм про свою цілорічну службу Річипосполитій і з своїми гадками про нинішнє становище, а другий — “концепт способів як пункт супліки”. В тім меморіялі, що містять Теки Нарушевича № 141 с. 1095 (з помітою “з королівського архиву”) обговорюються обидві теми: мабуть Кисіль передумавши виложив їх разом і післав свою записку в дійсности не 12 грудня, а дещо пізніше.

8) Наведу його арґументацію в сій дражливій справі:

“Треба вважати, що одно — ревнувати реліґії, а инше — кождому його право віддавати. Руські права і привілєґії належать Руси такій, як вона приступила до Річипосполитої, з своїми катедрами — такій якою вона під той час була (не-уніятська), а не такій, якою вона під той час не була; і (належать) всьому народові, а не якимсь одиницям.

“Коли можна було відступити три части владицтв (підчас безкоролівя), так можна поступити і з четвертою частиною, і тут не може бути скрупулу.

“Нарешті, бували такі часи в самій церковній республіці, що законні епископи за для заховання спокою уступалися з катедр своїх перед псевдо-епископами, а потім щасливо поверталося (до попереднього). Поготів в республіці політичній, коли стоїть питаннє про їх захованнє, краще пожертвувати частиною, ніж цілістю. Особливо ж в республіці свобідній, коли треба признати право тим, що їм воно належить, і затримати їх в послушенстві республіці — аніж тратити цілі провінції, а за тим — і саму республіку, так як то поучують нас жалісні сусідні приклади (мб. Німеччини Тридцятилітньої війни). Се аксіома і доґма теольоґічна: що від Бога, таки буде рости, а що не від Бога — пропаде. Завсіди божі пляни перемагають замисли людські. Сказав би виразніш — коли б не про сю саме реліґію, і не було б несправедливих підозрінь (на автора). Бо все що я як горожанин своєї вітчини і заприсяжений сенатор в добрій вірі в справах республіки говорю й пишу, все — здається упередженим людям — заносить рутенізмом (Ruthenismum), тому я стримую своє перо. Але мушу все таки згадати, яка то Русь приступила до Річипосполитої і які їй належать права. Прочитайте булю про унію у Баронія, а ще статут про литовських неофітів — про відступленнє від руської схизми, вистане сих двох свідоцтв”...

“Коли ми всі одностайно хочемо збільшити християнську любов, то всім відомо, що я її шукав і всею душею дбав про неї, і останнею краплею моєї крови готов се посвідчити. Що до признання прав - кожний обовязаний тою ж присягою (сенаторською) на правдиве голосованнє, погодиться зо мною, бо против прав і привілєґій голосувати не може. Мусимо просити Бога, щоб ми були одно — і з нас самих видобути любов. Але трудно її осягнути розливаючи кров! Скорше виростить їх рука божа, коли заспокоїться дух наш. Тоді й те чого ми подолати не можемо, вона все легко подолає і довершить”. - Теки Нарушевича 144 с. 1104-5 (покорочую деякі зайві місця, не всюди досить ясні в сій копії).

9) Рудавский с. 69.

10) Жерела XVI с. 101.

11) Коховский с. 211.

12) Тамже — Коховский 211.

13) Жерела XVI с. 101.

14) Volum. legum c. 152.

15) Vol. legum IV c. 155, Коховский c. 212.

16) Архив Ю. З. Р. III. IV с. 541.

17) Міхалов. с. 604.

18) Посольське звідомленнє в Transsylvania І с. 129 дд.