Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

26) Фраза неправильна, може бути хибно переложена.

27) Srogi dziwak.

27) На грудневім соймі побілітовано “вірних козаків”: Дмитра Маргевича, Войтіха Гурского й Івана Дорошенка; — Vol. legum c. 155. може сей останній той “Ясько”? Але берестецькі реляції називають Яська Ясноборським (0c. 235. 360).

28) Так говорив в Миргороді торговий чоловік Мисько, що приїхав з полк. Гладким від гетьмана після ради, — на запитаннє московського вістуна, чи не сподіватись приходу війною на українські царські городи гетьмана Хмельницького з Запорозьцями. — “Хто у них и подумает на такое дЂло, и того не попустит твоя (царева) хлЂбъ и соль: как у них, Черкас, с Ляхи была воина, и только б невелЂл руским людям хлЂба и соли продавать, и они б голодом померли”. “А иные Черкасы” — додає вістун — “напився пьяны по корчмам говорят: “Не зарекаютца де они, Черкасы, и твои украинные городы воевать и зипуны русских людей носить!” — Білгор. віст. столбець 1651 р. л. 633 (скорочую).

29) Одписка білогородського воєводи кн. Репнина з 30 грудня: післані за границю Білгородці чули від Черкас, що “Богдан Хмельницкой совсЂм наготове и хочет подыматца вскоре: да прогнал от гетмана к Татарам гонец, чтоб всЂ шли на помочь через Вишневецкого городы; а что гетману итти на твои украинные городы войною, и Черкасы сказывали с клятвою, что у них того отнюдь в мысле не бывало и не будет” — Білгор. віст. ст. 1651 р. л. 517 (скорочую).

30) “Были в Гадече, Рашевке, в Рутках, в Хороле, а слышали что Богдан Хмельницкой с войском в ЧигиринЂ, а мурзы нагайские с Татары кочуют в степи по АрЂли и Самари, а казаки запорозские всЂ на УкраинЂ по своим имЂньем, и запасы всякие возят в степь к мурзам и Татаром и продают. А как де им отпишет гетман Богдан Хмельницкой, и имъ итти к нему, и будет у гетмана с Ляхами бой и в то время и мурзам с Татары итти на помочь на Ляховъ к гетману. А Ляхи де в зборе, и просят с казаками поля. А казаки де меж себя говорят, что де гетману и им, казаком, с Ляхами нынешней зимы послЂднею роздЂлку учинить”. — Оповідання Білгородців Ів. Онуфрієва з товаришом, що повернулися 11 січня (с. с.) з Литовської сторони — Білгород. віст. ст. 1651 л. 480.

31) Архив Ю.З.Р. III. VI с. 48-9. В дійсности Гладкий загинув два роки пізніш; але цікаво, що він і перед тим мав репутацію людини, котрої гетьман не зносить за її безоглядність супроти нього.

32) Недрукований лист 5 грудня з Білгородки — Ос. 225 л. 342 і лист з Гощі 12 грудня в Памятниках II с. 583.

33) Польські справи 1651 р. ст. 10 (аркуші не нумеровані).

СОЙМ 5-24 ГРУДНЯ 1650, ПЕРЕДСОЙМОВІ НАСТРОЇ, ЛИСТ КИСІЛЯ, “ВОТУМ” КИСІЛЯ, ПРОГРАМА ЗАМИРЕННЯ, КОМІСІЯ В КОЗАЦЬКІЙ СПРАВІ, “ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЄ”, РОЗВЕСТИ ХАНА З КОЗАКАМИ НЕ ВДАЛОСЯ, ПІДЧЕРКУВАННЯ БАЖАННЯ ЗГОДИ.

5 грудня н. с. почався той екстраординарний, двохтижневий сойм, з котрим звязувалися такі очікування політичних кругів — не тільки польських та українських, але й західнє-европейських: католицьких і анти-католщьких, що рахувалися з можливістю ґрандіозного конфлікту між сими двома світами: католицьким і мусульманським. Коло мусульманського табору зґрупувався цілий ланцюг християнських васальних не-католицьких держав, помножений і скріплений тепер ще й козацькою Україною. Чи вдасться підняти козаків на Турків, чи навпаки — першим актом буде війна Польщі з козаками, а козаки шукатимуть помочи хана, султана, царя против католицького світу — се питаннє дуже займало політичний світ. Не вважаючи на бажання обох ворожих таборів, польського й українського, можливо замаскувати свої воєнні пляни, та переговорами протягнути час до того моменту, коли можна буде розпочати боротьбу з можливо більшими шансами успіху, — їх воєнні наміри були секретом полішінеля. З варшавських реляцій нунція ми бачимо, як там уважно слідили за кожним рухом, за кожним словом Хмельницького — дійсним чи вифантазованим; так само для козацької старшини не були секретом пляни і заходи польського уряду. Хмельницький не пусто покликувався на “приятелів”, що повідомляють його про сі заходи в Польщі і за кордоном: старшина мала своїх “конфідентів” і кореспондентів, і в польських кругах трівожно слідили за ними, силкуючися з їх поведінки відгадати наміри противника.

В таких обставинах чим далі, тим напруженіш ставала увага. Всякий рух, всякий хоч би й припадковий вчинок люде приймали за знак кампанії, й спішилися спасатися куди видко. Єрлич в своїх записках оповідав цікаву подробицю, що коли воєвода Кисіль, що сидів весь 1650 р, на київськім замку, як видимий знак влади Річипосполитої над Україною, став виїздити на грудневий сойм, — за ним уся шляхта як діти за матірю — все що живо покинувши все рушилися з домів, поїхали на Волинь або куди хто міг, боячись сваволі хлопської і бунтів козацьких. Так що се, мовляв, спонукало короля завернути Кисіля назад з Гощі, аби він на місці запобігав своєволі і бунтам.

Був такий королівський лист чи ні, не знати; здається Кисіль сам пустив наперед таку поголоску 1), і не поїхавши на сойм спинився в своїй Гощі, та відти видав універсал “панам-братії, обивателям воєводства Київського, які в домах і в дорозі пробувають”, заспокоюючи їх і радячи не кидати своїх домів, бо й він на сойм не поїхав, з волі короля, а зістав ся для зносин (“конференції”) Річипосполитої з військом Запорозьким, і вже має певну відомість від канцлєра, що війни не буде: буде вислана комісія на переговори з військом Запорозьким, а коронне військо, по зложенню згоди з гетьманом, буде звернене в иншу сторону і. т. д.

Передсоймові варшавські настрої переказує нунцій в реляціях з 3 і 4 грудня 2).

“Від Хмельницького чекають нових послів на сойм. Безсумнівно, він буде робити всі старання, щоб на нього не було нападу сеї зими, але дуже трудно, аби се йому вдалося, бо є приводи до великого роздору.

“Нині рано я мав авдієнцію у короля, поручаючи йому нетикальність церкви й інтереси католицької релігії, на випадок коли сі питання трактуватимуться на соймі, що саме завтра починається. Говорив також про небезпеки звязані з непевним вислідом війни, що задумується на козаків, бо ж король битиме своїх підданих і з ними тратитиме свою силу, котра одна робить його страшним ворогам Христа і його церкви. Під кінець він згодився написати до цісаря і ще раз попросити його знестися через свого висланця з Хмельницьким, аби відвернути його від ліґи з Турками, Татарами й иншими ворогами і неприхильниками його пана. Через се (застеріг король) не має відкладатися висилка німецького війська — бо з сими людьми (козаками) найкраще трактувати маючи в руках силу і загрожуючи нею. Коли сей спосіб удасться, ми крім того що не будемо рискувати стратити все, — не тільки що зможемо відвернути від себе, але й зломимо страшну отоманську силу. (Як венецький посол так і нунцій з неохотою дивились на перспективу війни з козаками, не дуже довіряючи видко тому, що вона збільшить шанси козацького наступу на Порту)”.

Про соймові наради, що розпочалися 6 грудня н. с., нунцій пише:

“Прочитано королівську пропозицію, вона коротко описувала небезпеки, що з усіх сторін підіймаються на республіку: безнастанні ексцеси Хмельницького, його унія з Татарами, корогва прислана з Туреччини, присяга вірности ним зложена, союз з Трансільванією, і як можна побоюватися — також з Московією й Швецією.

“Хмельницький мав прислати на сойм окремих послів, але залишив се, тому що приїхали два Турки, прислані Портою щоб уставити з ним пакти обопільного звязку. Каже, що не має нічого ні з Річпосполитою ні з королем: все що має, здобув своїми власними силами і своєю шаблею. Має вже при собі 15 тис Татар і робить великі запаси сіна і міхів для инших Татар. Хан, кажуть, послав йому в ориґіналі лист короля, котрим він (король) намовляв його відступити від його непокірних підданих, і розіслав свої універсали до всіх сусідніх орд, аби були готові помагати Хмельницькому, а сей те саме зробив з усім реєстровим військом, з містами й селянами, і поставив на ноги артілєрію. Думають, що такі ж накази дав султан сілістрійському баші і воєводам Молдавії та Валахії.

“Богато панів, відвідувані графом Каваццою міністром венецької республіки, виразно питали його, які він має інструкції від своєї республіки, і в якій мірі міг би він помогти в війні з козаками. Граф відповідав їм усім, що він на се не має ніяких поручень — він бажає війни з Туреччиною, а не горожанської війни в сім королівстві. Признає що перемога козаків була б перемогою Туреччини, при їx союзі між собою. Але такі заходи (коло помочи) вони (Поляки) в кожнім разі повинні робити у инших володарів, які мають менше клопотів і більше можливости помочи і грошей для сеї війни”.