Історія України-Руси. Том 2

2) Т. I с. 332-4.

3) Лїтературу Київської землї й Київа див. в прим, 5.

4) Т. І с. 167-8.

5) І с. 347-8.

6) І с. 168-9.

7) До тїснїйшого значіння Руси, Руської землї див. тексти вказані в І т. с. 168-9; сюди можна додати ще нпр. Іпат. с. 15, 379, 459. Русь == Україна Іпат. 242 рядок 6 („изъ Руси” = Чернигівщини), 306 р. 32 („у Руской земли” = Київщина+Переяславщина), здаєть ся 348 р. 26; далї 411 р. 4, 406, Лавр. 355 („руськымъ дЂцькымъ” == з України). Русь = Київська земля див. Іпат. 312 (руські городи — на Погоринї). Русь = землї Руської держави нпр. Іпат. с. 104 р. 32, 105 р. 28, 218 р. 32.

8) Див. т. І с. 168, 175.

9) Див. т. І с. 157.

10) Західна границя Погорини видна буде з порівняння детайлїв оповідання Київської лїтописи 1149-1152 р. с. 270-271, 284, 319-3; з них видно, що крайнїми містами Погорини були Пересопниця і Зарічеськ на р. Стублї, і річка Олика (теп. Поляновка), здаєть ся, була пограничною, а городи на Стири Муровиця і Дубен належали до Волини. Ґрупа міст, захоплених Володимирком, що виразно звуть ся „руськими городами” (с. 312-3), значить належали до Київа, означають полудневу границю Погорини: се Бужськ, Шумськ, Тихомель, Вигошів і Гнойниця, з них знаємо місце Шумська (на Велї) і Тихомля та Гнойниці на верхній Горини). Шумськ і пізнїйше згадуєть ся як город в Погоринї (Іп. c. 373).

11) Іпат. с. 276.

12) Іпат. с. 172.

13) Іпат. 276.

14) Умер 1170 р.

15) Погорину (Дорогобуж) вперше бачимо в руках луцької галузи Мстиславичів, а власне у Інгваря Ярославича, 1183 р. Іпат. с. 428. Яким способом вона перейшла в руки Ярославичів, сього не можна пояснити инакше, як тільки, що ще їх батько Ярослав луцький, бувши досить сильним і впливовим князем, прилучив Погорину до своєї волости і перед смертю роздїлив її між своїми молодшими синами — Інгваром і Мстиславом, бо самі вони були занадто незначні й слабі князьки в 1170-80-их рр., аби могли дістати собі Погорину, та й відки? Найбільше наручним моментом для сього був час, коли Ярослав засїв у Київі (1173-4 р.). Уже 1180 р. Ярослава не було на сьвітї, се видно із згадки в лїтописи самих Ярославичів (Іпат. 407), і тодї вже Погорина мусїла бути так подїлена, як то бачимо пізнїйше: Дорогобуж у Інгвара (згадуєть ся тут 1183 р. — Іпат. 428), Пересопниця у Мстислава (згадуєть ся тут уже в перших роках XIII в. — Іп. 485). Потім, переходячи до Луцька, по смерти брата Всеволода, Інгвар задержав у себе й Дорогобуж.

16) Так тут була тодї волость з пяти городів, і до неї належали: Божський і Межибоже на Богу, Котельниця на Гуйві і ще якісь два не названі міста — Іпат. с. 234, 243, 257.

17) Лавр. с. 296, Іпат. с. 312-3. Що Прилук вернено, се само по собі зрозуміло з огляду на пізнїйшу війну з Володимирком; з погоринських городів бачимо ми потім Шумськ між містами Дорогобузького князївства (Іпат. с. 373).

18) Під 1142 р. Всеводод Ольгович каже про Туров до Вячеслава: „сЂдЂши въ Киевьской волости”, і низше Всеволодові брати звуть київською волостю Берестє, Дрогичин, Черторийськ і Клечеськ (Іпат. с. 222). По Ярославовій смерти Турово-пинське князївство було звязане з Київом аж до вигнання Ізяслава 1073 р.; по короткім злученню з Київом по його поворотї воно відокремляєть ся в руках Ізяславичів, як їх отчина, аж до 1093 р., коли Сьвятополк сїв у Київі. Від 1093 р. Туров зістаєть ся при Київі до 1113 р., в 1113-1142 рр. він переходить з рук до рук; на короткий час, за Всеволода Ольговича, злучуєть ся він з Київом, потім відлучено його, і знову прилучено в р. 1146-1158, з деякими дрібними перервами.

19) Іпат. с. 341 і 443.

20) Натяки на приналежність до Київа заднїпрянської скрайки зібрані й обговорені в моїй історії Київщини с. 9-10. Здаєть ся, що про сї київські заднїпрянські землї йде мова в Іпат. с. 225: „бысть знамениє за ДнЂпромъ въ Києвьской области''; тяжше припустити, що се заднїпрянська (чернигівська або переяславська) записка.

21) Сей Городець (він же Песочний городок в Іпат. с. 520-1) стояв на острові, що робить тут, бодай тепер, мала протока Радосинь (теп. Радунка); укріплення його одначе незначні. Про них і взагалї про Городець див. брошюру Гошкевича Замокъ кн. Симеона Олельковича и лЂтописный Городець подъ Кіевомъ, 1890 (відб. з Трудів київ. дух. акад. 1890, II). Новійше (але хибне) в Трудах XI съЂзда II c. 139.