Історія України-Руси. Том 3

18) Що Мономах покликуєть ся разом на свою любов і до братиї й до Руської землї, ми вже бачили; додам кілька иньших прикладів. Уряджуючи братський з'їзд 1096 р., князї арґументують се потребою „соблюсти Рускую землю” (Іп. c. 167); запрошуючи братию до похода на Сьвятополка, Мономах страхав їх тим, що „начнет брат брата закалати, и погибнеть земля Руськая” (Іп. c. 171); заохочуючи Сьвятополка до походу на Половцїв, він каже йому: „то ти, брате, велико добро створити Русьской земли” (Іпат. 183). Мстислав, збираючи князїв у похід на Половцїв, каже: „братьє, пожальте ся о Руской земли и о своєй отчинЂ и дЂдинЂ” (Іпат. 368) — себто відкликуєть ся до династичних інтересів цїлого княжого роду.

19) Цїкаво нпр. як представляєть ся суд над Давидом: „Ты єси прислалъ к намъ река, кажуть Давиду: хощю, братьє, приити к вамъ и пожаловати своеє обиды, — да се єси пришелъ и сЂдиши съ своєю братьєю на єдиномь коврЂ и чему не жалуєши, до кого ти обида” ? — Іпат. c. 180. Порівняти розмови в Іпат. c. 183 ряд. 10, 11, 16, або: „и посемь братья вся” — Іпат. c. 184, теж c. 191, 361 (посла къ братьи своєй), 366 (съзва братью свою).

20) Див. поясненнє сього епізоду в т. II c. 131-2.

21) ”A мнЂ любо иную волость в тоє мЂсто даси, любо кунами даси за неє, во что будеть была” — Іпат. с. 460.

22) Лавр. c. 287.

23) Іпат. c. 329.

24) Див т.II c. 327.

25) Іпат. c. 361.

26) Іпат. c. 369.

27) „Рядь нашь такь єсть: оже ся князь извинить, то въ волость, а мужъ у голову; а Давидъ виноватъ” — Іпат. c. 409.

28) Се була анальоґічна претензія з претензіями суздальських князїв — уважати ся старійшими, хоч би и не сидїли у Київі, тільки коли Андрію, а потім Всеволоду удало ся осягнути признання сього права за ними, завдяки їх силам, з таких же претензій Сьвятослава нїчого не вийшло, бо не мав сили їх підперти.

29) Лавр. c. 287.

30) І c. 158.

31) Титул великого князя про київських князїв див. Іпат. c. 90 (св. Володимир), 110 (Ярослав), 208 (Мономах), 217 (Мстислав), 323 (Ізяслав), 352 (Ростислав), 426 (Рюрик), 427 (Сьвятослав Всеволодич); подекуди сього титула нема в Іпатськім кодексї, а тільки в пізнїйших Хлєбніковськім і Поґодінськім — 109, 113, 151; очевидно пізнїйше дописаний і заголовок на c. 268, де названо великим князем Юрия (Шахматов уважає його суздальським додатком). Про галицько-волинських князїв див. Іпат. c. 479 (Роман), 574 (Василько), 604 (Володимир). Титул: сей в другій особі уживає, здаєть ся минї, тільки Слово о полку Ігоревім (про Всеволода — гл. X).

32) Див. Іпат. c. 249, 266, 303, 323, 479, 604. Оден раз — в похвальнім слові Рюрику (Іпат. с. 476) ужито грецьке „кюръ” (κυρ); додам, що сей титул служив призвищем одного рязанського князя.

33) Вираз Слова на перен. мощей Бориса і Глїба про Давида чернигівського княжаше в Чернигове в болшемъ княженьи, понеже бо (бЂ) старий братьи своєй — Пам. др. письм. XCVIII с. 16.

34) Ibid. c. 16 і 25.

35) З'їзди — в Любчу 1097 р., в Городку 1098, в Ветичах 1100 на Золотчі 1101, на Долобську 1103 і знову 1111 р.

36) Іпат. c. 456 і 459.

37) Див. прим. 22.